Ігор Кондратюк: «Українські виконавці більше не повинні співати російською»

Росія у «братніх обіймах» душила українську пісню

 – Пане Ігорю, як так сталося, що відмінний старт 90-х невдовзі стане для української пісні й музики провальним?

 – Приблизно до 2001 року колишні республіки Радянського Союзу почали активно творити свою, національну музику й пісню. Це був природний процес після здобуття незалежності. Коли Росія відчула, що її впливу поволі починають позбуватися, формуючи національні пісенні традиції, вона схаменулася й розпочала новітню експансію свого російськомовного контенту. Частково вона також була зворотною – у Росії радісно зустрічали українських артистів, звісно, за умови, що вони співатимуть російською. Натомість у нас спостерігалося ще й засилля російських кліпів. Це був яскравий, якісний і недешевий продукт, адже нафтодолари Росія охоче вкладала і в шоубіз, прекрасно розуміючи його вплив на людей. Не склалося тоді з власним пісенним продуктом і через недостатню підтримку державою українськомовного контенту. І почали наші співати російською, відвідувати з гастролями російські терени. Це давало пристойні заробітки та перевагу російських пісень у репертуарі українських музикантів.

 – Проте ж були виконавці, які не полишали співати українською?

 – Звісно були, і таких стало більше у 2004-му. Саме під час Майдану відбувся перший етап сепарації від російської музики: пісень українською стало більше. Ще однією вагомою причиною обирати рідне були події 2014-го. Для мене особисто це був рубікон. Я вирішив, що до Росії не поїду більше і справ з їхнім шоубізом не матиму.

 – Але ж доволі велика частка наших співаків продовжували російськомовну творчість, попит на неї в Україні не зник.

 – Тоді – так. Зараз, хоча ми й маємо конкурентну перевагу, адже можемо співати і російською, і українською, вже цього не робимо. Наприклад, австралійцям чи американцям, які співають англійською, це нічим не загрожує. Натомість російськомовні українські виконавці одразу підживлюють імперські амбіції сусіда і дають привід, нехай і опосередковано, для подальшого «захисту російськомовного населення».

Про що не може мовчати співак у часи війни

 – Чи повинна зазнати змін творчість виконавців після 2022 року? 

 – Співак завжди має бути органічним, і час не має значення. Під час війни співати виключно про безтурботні речі – погана характеристика для артиста. Адже це означає, що він не здатний пропустити через себе події епохи. Наприклад, лірик Олександр Пономарьов чи веселун Дзідзьо співають про Перемогу.

А Артем Пивоваров? Він же родом з Вовчанська, місто фактично стерли росіяни, там пекло. Він не може про це не співати, він має бути співзвучний своєму місту, своїй епосі. 2022 рік – такий шоковий стан, наші виконавці почали продукувати ніби «захисні пісні», які мотивували, надихали та дарували надію. 

«Ми можемо крутити цілодобово виключно українську музику»

 – Ми ніби знову на старті. Фактично повністю українськомовні пісні, плеяда нових виконавців. Цього разу у нас вийде? 

 – Безперечно, в 90-х роках з росіянами під ногами ми шанс на розквіт своєї музики не використали. Зараз так не повинно бути. Ми непогані співаки й співачки, знаменитих на весь світ поки немає, але сподіваємося. Українці – самодостатня музична нація, нині можемо крутити цілодобово виключно українську музику. І цього наразі досить, щоб відчувати, – це все своє. Наші перемоги на міжнародній музичній арені, сподіваюся, попереду, і ми до цього доживемо.

Читайте також:

• Пісні для різдвяного настрою: 15 нових пісень українських артистів
• Сім разів, коли про Одесу співали українською, і це було круто
• Старий та новий гімни Одеси: що про них знають місцеві жителі (опитування)