95-річна довгожителька з Бакші Савранської громади, що на Подільщині, Лідія Іванівна Шкодовська готує, прибирає в хаті, порається на городі, а ще підтримує удвічі молодшого за неї сусіда з вадами здоров’я.
Бабуся не може без сліз переглядати новини з фронту, де у кривавій борні щодня гинуть наші воїни та мирні українці. У її цупкій пам’яті закарбовані події далекого 1941-го, коли фашистські загарбники окупували рідне село.
— За довге життя мені довелося звідати і поганого, і хорошого. Найбільшим жахіттям для мене була Друга світова війна, тепер — напад росії, але скажу головне: пережила Гітлера й не помру, доки не дочекаюся смерті путіна та звільнення України від ворога, — говорить Лідія Іванівна.
Дитинство бакшанської довгожительки та роки окупації
При огляді її садиби найперше впав в око дбайливо висапаний город — без жодного бур’янцю. Лідія Іванівна, опираючись на сапу, продемонструвала рівнесенько посаджені рядки цибулі, часнику та картоплі.
І хоча бідкається, що вже важкувато працювати на землі, але трудитиметься, доки вистачить сил!
До роботи Лідія Іванівна звикла змалечку. До війни батько був міліціонером, а мати — нормовичкою. Дівчинка та її старший брат Федір самі поралися по господарству. Підрісши, допомагали дорослим на косовиці зернових та просапці.
— З війни батько повернувся скаліченим, працював на залізниці провідником. Ми з братиком займалися домашніми справами, доглядали чималенький город. Мали корову, а ще — добрячого кнурця. То люди водили до нього свинок і віддячували відерцем-другим пшениці чи ячменю. Вистачало на прокорм худобі й на ручних жорнах борошна намолоти, щоб хліба напекти, — поділилася чепурна бабуся.
Згадала старенька і важкі роки окупації. У селі стояли румуни, які любили чистоту і гамселили нагайками тих, хто не впорядковував дорогу біля своїх осель. В поле виганяли працювати навіть неповнолітніх. Чоловіки косили пшеницю, а жінки та дівчатка в’язали снопи.
— У березні 1944 року мені саме виповнилося 16 літ. Наші визволителі нещадно гнали ворога. Першими увійшли в село савранські месники. Бувало, я пекла для них пироги, хліб та варила їжу. Продукти передавали у Савранський ліс партизанам, — розповіла Лідія Іванівна.
Весілля та родинне щастя
1952-го Лідія стала на весільний рушник з парубком із сусідньої Юзефівки — сільським електриком Григорієм Шкодовським.
Через рік у молодят народився син Володя, згодом з’явилася і донька Валентина.
Лідія Іванівна працювала телефоністкою на комутаторі, а потім — начальницею пошти. Григорій трудився водієм. У любові і злагоді Шкодовські прожили 46 років.
На жаль, коханий Лідії Іванівни помер в день свого 70-річчя. І вона вже 25 років живе сама.
В чепурній оселі чисто, привітно та затишно. Кімнати зі смаком вмебльовані та вщерть наповнені різним добром. Впадає в око раритет — стародавня дубова скриня, в якій Ліда привезла до чоловіка свій посаг.
— Скриня, мабуть, ще бабусина. Колись тут я зберігала дівочий одяг та нехитрі прикраси, — зітхнула старенька.
Трепетно зберігає Лідія Іванівна фотознімки. Найдавніше фото датується 1913 роком! На майже метровій світлині зафіксовано цілий полк царської армії. Можна детально розгледіти обличчя та обмундирування кожного з усієї тисячі зображених воїнів. Серед них є і прадід Григорія Шкодовського.
Секрет довголіття — щоденна праця і турбота
Хоча стареньку вже підводить зір і ноги слабнуть, вона спозаранку починає поратися на городі. Зі страв надає перевагу гречаній каші, борщу, супу-харчо зі свинячими реберцями. Дещо привозить з Одеси син або донька з Теплодару. Ще купує молоко, кип’ятить його і зберігає в холодильнику: трьох літрів вистачає на кілька тижнів. Яйцями забезпечують десяток курочок.
Вже років зо п’ять довгожителька опікується 45-річним сусідським чолов’ягою Олексієм, що потребує допомоги. Із залишеним без батька-матері сусідом сердечна бабця ділиться відерцем картоплі, салом чи консервацією та запрошує до столу розділити обід. Також ним опікується ще одна пенсіонерка — Лідія Волошановська. А він допомагає бабусям нарубати дров або щось полагодити.
Завжди з нетерпінням очікує Лідія Іванівна на приїзд дітей, онуків і трьох правнуків. І коли подвір’я наповнюється веселим сміхом та метушнею, отоді у хлібосольній хаті і щедрій душі Лідії Іванівни панує справжнє свято.
Читайте також:
