Для чого нам охорона ЮНЕСКО, якщо вона не рятує Одесу від ракет?

Світова спадщина Одеси під загрозою

Нарешті історичний центр Одеси внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Потрапити до цього престижного переліку місто намагалося ще з 2008 року. Але під час війни через безпосередню загрозу руйнування міста звичайну процедуру замінили на прискорену. А Одесу внесли одразу до двох списків ЮНЕСКО — всесвітньої спадщини та всесвітньої спадщини під загрозою.

Зробити це було не так просто. Адже у керуючих структурах організації перебувають представники Росії. І, за словами Івана Ліптуги, під час голосування вони проводили кулуарну роботу з делегатами із різних країн, аби ті відмовилися голосувати. Допомогли із внесенням нашого міста до списку колеги з Італії – Туринського університету, Венеції, Генуї.

— Включення до списку — це у будь-якому разі вагома міжнародна парасолька над Одесою, — вважає директор департаменту культури. — Хоча, зрозуміло: ті, хто запускає ракету, не дивляться на карти ЮНЕСКО і не цілуються спеціально повз охоронну зону, не об’єктами культурної спадщини. Як показав останній досвід обстрілів 20 та 23 липня, потрапили до центру міста. І моя суб’єктивна думка — це було зроблено навмисне. Щоб продемонструвати ігнорування факту захисту історичного центру Одеси: нам немає указу — куди хочемо, туди й стріляємо. У собор, у пам’ятники — не має значення.

ЮНЕСКО ППО не поставить

Дані про кількість пам’яток архітектури, що постраждали, були одразу передані ЮНЕСКО. І Росія повинна понести за обстріл охоронної зони міжнародну відповідальність. Вона закріплена декларацією, яку підписали 195 держав. На найближчому засіданні організації це питання буде порушено.

Щоправда, мандата на проведення військових розслідувань ЮНЕСКО не має.

— Ми маємо тверезо це розуміти, — наголошує Іван Ліптуга. — І не плекати ілюзій, що ЮНЕСКО нам ППО поставить для захисту об’єктів культурної спадщини. Водночас ми і наші партнери повинні закликати до того, що росія, яка демонстративно порушує декларацію, як мінімум, має бути виключена з керівних органів ЮНЕСКО. Якщо продовжуватиме так само — з організації. А матеріали ЮНЕСКО можуть бути використані у міжнародному суді.

Коли відновлюватимуть пам’ятки архітектури?

Для відновлення зруйнованих пам’яток ЮНЕСКО може використати фонд підтримки культурної спадщини, що формується із цільових внесків держав-учасниць. Залучити можна інші фонди, грантові організації.

Щоб відновити пам’ятник архітектури, потрібен спеціальний дозвіл. Отримати його можна на підставі висновку створеної виконкомом комісії, куди входять архітектори, спеціалісти з управління охорони культурної спадщини.

Зокрема, такі висновки вже отримано дитсадком на вулиці Гоголя, будинками на Преображенській №№2, 4, Будинку вчених, Преображенському собору. За словами чиновника, зараз вирішується питання, чи можна якось стягнути стіни храму, чи їх доведеться повністю перебудовувати.

— У будинку на Преображенській, 4 я мешкав. Свого часу його повністю відреставрував Герой України, почесний громадянин Одеси Володимир Філіпчук, – розповідає Ліптуга. — Там знесло всю мансарду та третій поверх. Все це каміння впало на сусідній будинок №2. Він не має статусу пам’ятника архітектури, тому французька компанія «Леруа Мерлен» вже зараз готова його відновлювати. Свою допомогу пропонують італійці, японці, греки. Але поки що їхні пропозиції не набули якоїсь конкретної форми.

Внаслідок обстрілів постраждали ще близько 120 об’єктів, зокрема квартири. Там руйнації не настільки значущі, як у соборі, але вони також перебувають у списку комісії. Люди, які мешкали в будинках — пам’ятниках архітектури, до отримання дозволу не мають права відновлювати свої квартири.

Щоб щось збудувати, потрібно пройти потрійний контроль

ЮНЕСКО — не лише міжнародний механізм захисту від зовнішньої агресії. Для Одеси це інструмент збереження автентичності міського простору. Наше місто стало першим в Україні, де до списку ЮНЕСКО внесено не окремий об’єкт — як, наприклад, Києво-Печерська лавра, а досить велика територія площею понад 300 гектарів. Буферна зона охоронної ділянки — вдвічі більша. Вона окреслює межі історичного ареалу, включаючи район Французького бульвару. Вимоги щодо охорони об’єктів тут мало відрізняються від правил, що діють в основній зоні.

— Це зонування ляже в основу всіх документів та правил щодо реконструкції, реставрації, реклами, благоустрою, торгівлі — всього, що пов’язане з життям у центральній частині міста. До того ж поступово дозволить змінити ставлення самих одеситів до того середовища, де вони живуть. Ми, на жаль, самі планомірно руйнуємо те, що є, не приховує Іван Ліптуга. — Породимо фасади фарбуванням у різні кольори та різними матеріалами, заміною вікон, балконів, моторошними вивісками. Все це потрібно привести до автентичного вигляду. Плюс — заборонити хаотичну забудову в історичній частині будинків, які руйнують архітектурний ансамбль. Все це й раніше чудово розуміли. Але раніше, якщо наш ДАБК не видавав дозвіл на будівництво, забудовник їхав до Києва і там його отримував. На жаль, закон немає зворотної сили. І все, що видали до вступу до списку ЮНЕСКО, ми не можемо скасувати. Але сьогодні, коли центр Одеси внесено до списку всесвітньої спадщини, цей фокус не вийде. Тому що відповідальність лежить одразу і на місцевому рівні, і на державному, і лише на рівні ЮНЕСКО. І документи мають пройти усі етапи. ЮНЕСКО має за цим стежити. А ми — регулярно звітувати. Інакше Одесу виключать зі списку, і це буде міжнародною ганьбою.

Акцентує на цьому увагу і мер Одеси Геннадій Труханов.

— Не всі новобудови органічно вписані в історичний контекст забудови центральної частини міста, — визнає міський голова. — Ми маємо не допустити появи нових дисгармонійних об’єктів у межах об’єкта всесвітньої спадщини та її буферної зони.

Основними завданнями в цьому напрямку є реставрація пам’яток архітектури та зведення сучасних будівель відповідно до правил забудови в історичному центрі. За словами Труханова, новобудови мають стати «сучасними архітектурними шедеврами», якими пишатимуться наші правнуки. Головна умова забудови – чітке дотримання правил та процедур, які діють в охоронній зоні.

Своя думка: про Пушкіна і Дюка

Серйозним випробуванням для Одеси став закон про деколонізацію. Іван Ліптуга має власну думку з цього приводу.

— Ми розуміємо, що сьогодні сусід, що з’їхав з півночі, використовує всі можливі аргументи, щоб виправдати свою агресію проти України. Вони «прийшли нас рятувати», аргументуючи тим, що «там люди говорять російською мовою, а їх давить «київський режим». І, на жаль, діячі російської культури використовуються ними на виправдання війни та вбивств. Тому позиція тих, хто розробив та лобіює закон про деколонізацію, така: будь-які фігури російської культури сьогодні у нашому просторі використовуються як зброя проти нас. І з цим складно посперечатися, вважає чиновник. — Зараз порушується питання про знесення пам’ятника Пушкіну. Але на чому ми зупинимося? Тоді за Пушкіним треба відмовитися від усієї одеської літературної школи. А це — Ільф та Петров, Олеша, Катаєв, Багрицький, Бабель, Кірсанов. І до списку ЮНЕСКО ми увійшли не лише за архітектурною складовою, а й як мультикультурне місто. Це ще один інструмент захисту від втрати унікальної подоби Одеси. Ми маємо захистити нашу мультикультурність. Місто почало розвиватися, коли сюди стали приїжджати іноземці, які на той момент служили в Російській імперії: Дерибас, де Воллан, Дюк де Рішельє. Тому це складне питання слід обговорювати з експертною спільнотою — істориками, краєзнавцями. Має бути якась консолідована позиція, бо ми маємо зберегти ДНК Одеси. І ЮНЕСКО дає ще один привід задуматися, у чому наша ідентичність, що ми передаватимемо майбутнім поколінням.

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів