Чим насправді займаються прикордонники: зворушливі історії від воїна з Херсонщини

Ті, хто першим зустрів ворога

У 2022 році українські прикордонники першими «зустріли» повномасштабну війну. Багато хто поклав своє життя, відстоюючи незалежність України, каже Володимир, який за чотирнадцять років своєї діяльності проходив службу в Південному, Східному та Західному регіональних управліннях.

— До початку повномасштабного вторгнення прикордонники здійснювали не лише охорону кордону, а й лінії розмежування з тимчасово окупованим Кримом. Ми виявляли і затримували порушників, надавали підтримку митній службі, військам ППО, органам державної безпеки та багато іншого. Наприклад, у 2017 році в Державній прикордонній службі з’явився підрозділ повітряної розвідки, тоді була створена моя група безпілотної авіації, задача якої – здійснювати охорону державного кордону за допомогою БПЛА.

У перший день повномасштабного вторгнення Володимир знаходився в рідному Херсоні. Для нього війна почалася з телефонного дзвінка о четвертій ранку з наказом прибути у підрозділ.

— Я впевнений, що кожен українець назавжди запам’ятає перші години війни. Тоді у прикордонників був наказ екіпіруватися, отримати зброю та бути в повній бойовій готовності. Разом з іншими військовими формуваннями ми стали на оборону. Було тяжко. Кожного дня змінювалась ситуація, а разом з нею і стратегія ведення бою. Але хлопці робили та продовжують робити все, щоб захистити людей. Наразі ми з групою займаємось повітряною розвідкою лівого берега Херсонщини. Розвідуємо місцевості, вивчаємо ландшафт, визначаємо розташування окупантів, їхніх позицій та техніки. Також коригуємо вогонь підрозділів артилерії по ворогу, активно беремо участь у контрнаступі. У цьому напрямку проводяться окремі операції та йдуть тяжкі бої з окупантами.

Зараз у населених пунктах, де виникає особлива небезпека, прикордонні служби ретельно укріплюють фортифікаційні споруди та весь час набувають нових вмінь, адже активно беруть участь у бойових діях.

Історії, які змусять розчулитись

Під час військової служби Володимир стикався з різними ситуаціями, які вражають, дивують або засмучують. Але є історії, котрі вони з побратимами ніколи не забудуть. Наприклад, ця трапилася, коли йшли бої за визволення Херсона і підрозділ заходив на окуповану територію з боку Кривого Рогу.

— Ми здійснювали повітряну розвідку, після чого бійці зачищали села та посадки. Ось ми заходимо в зруйноване херсонське село, і тут із хати з криком: «Слава Україні! Це ж наші прийшли!» — вибігає хлопчик п’яти років. Він знову забігає до хати і за кілька хвилин з’являється на велосипеді. Виявилося, що перед війною батьки подарували йому довгоочікуваний велосипед. Але малюк так і не встиг на ньому покататися. В окупації були дуже тяжкі умови, всі сиділи вдома і ніхто зайвий раз не виходив на вулицю, щоб не потрапити на очі оркам. «А тепер я вільно можу їздити», — похвалився малюк і додав, що давно не їв цукерок. Ми довго шукали щось, аби пригостити дитину. Аж раптом один із бійців у себе в кишені знаходить дві барбариски. Бачили б ви реакцію хлопчика, він неймовірно зрадів. Напевно, ці цукерки чекали саме на нього. Поки ми перебували в населеному пункті, дитина була поруч з нами, каталася на велосипеді й раділа життю, — розчулено згадує прикордонник.

А ця історія трапилась в іншому селі Херсонської області. Під час контрнаступу близько тижня хлопці проводили повітряну розвідку посадок, коригували вогонь артилерії по ворогу і супроводжували війська в наступі. І ось одного дня, під час проведення операції, до них прибився білий лабрадор — пес Майонез.

— Пес весь час перебував з нами, але в якийсь момент Майонез почав сильно гавкати. Ми не розуміли, чому він немов сказився. А вже за кілька секунд почули, як у наш бік летить щось важке. На той час ми перебували у дворі приватного будинку з підвалом. Виявилося, що це касетний снаряд, який вибухнув за десять метрів від нашого місцезнаходження, а Майонез попередив і врятував життя. Після цього випадку ми продовжили свою роботу, але пес знову почав гавкати. Ми чомусь не звернули на це увагу, отримали команду на деякий час піти з позицій. А коли повернулися, то побачили, що сарай, який був поруч із підвалом, зруйновано прямим попаданням снаряда. Так пес Майонез став нашим ангелом-охоронцем, — каже військовий.

Хлопці у підрозділі, в якому служить Володимир, не дуже забобонні, але є речі, на які важко не звернути увагу, вони нібито про щось попереджають. І це допомагає у боротьбі з окупантами. Все ж у військових є одна важлива прикмета. Вони ніколи не прощаються, натомість кажуть: «До завтра», адже вірять, що для кожного обов’язково зійде сонце і настане «завтра», яким би тяжким не було «сьогодні».