Ключові моменти:
- Вулицю Панкратової перейменували в Одесі у 2024 році
- Нова назва пов’язана з Дмитром Сигаревичем
- Рішення стало частиною деколонізації одеської топонімії
- Розбираємося, як змінювалася назва вулиці з плином часу
Як і коли вулиця Панкратової стала вулицею Сигаревича
Вулиця Дмитра Сигаревича розташована у Пересипському районі Одеси. До 2024 року вона мала назву вулиці Академіка Панкратової. Перейменування стало частиною масштабної деколонізації одеської топонімії та проводилося на виконання закону України про деколонізацію топонімії.
26 липня 2024 року начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер підписав розпорядження № 694/А-2024, яким вулицю Академіка Панкратової було офіційно перейменовано на вулицю Дмитра Сигаревича. Рішення стосувалося цілого переліку одеських топонімів, назви яких підпадали під дію законодавства про деколонізацію.
Водночас рішення ухвалювалося саме на рівні області: після того як органи місцевого самоврядування не завершили процедуру перейменування у встановлені законом строки, відповідні повноваження перейшли до обласної влади.
Однак історія назви цієї вулиці почалася задовго до 2024 року. Коли саме вона отримала ім’я Академіка Панкратової, яка назва існувала раніше і за яких обставин відбувалися ці зміни — окрема сторінка історії одеської топонімії.
Ким був Дмитро Сигаревич для Одеси
Ця вулиця — у Пересипському районі Одеси, її назву змінили у 2024 році на виконання закону про деколонізацію топонімів. Ім’я академіка Панкратової стерли з карти міста (дивно, що так довго з цим тягнули: причину цього здивування зрозумієте нижче), тепер вулиця носить ім’я Дмитра Дмитровича Сигаревича (1868 – 1914) — українського філолога, історика, одного з провідних діячів українського національного руху початку ХХ століття.
У 1887 р. він вступив до Одеського (тоді Новоросійського) університету, разом з іншими студентами долучився до роботи української університетської «Молодої громади». Брав участь у революції 1905-07 рр. На першому українському мітингу в Одесі у 1905-му виступив на тему «Відродження України». Текст його доповіді було опубліковано в №1 українського друкованого видання «Народня справа».
Дмитро Сигаревич організував виступи в Одесі кобзарів у 1903 та 1906 роках. У 1906 році він став співавтором звернення до Ради професорів Одеського університету з приводу відкриття кафедри українознавства з навчальним процесом українською мовою. Цей документ став приводом для того, щоб у 1907-08 роках Михайло Грушевський читав в університеті в Одесі спецкурс з історії України — звісно, українською мовою.
З 1907 року Дмитро Дмитрович очолював чоловічу гімназію в Кам’янському Катеринославської губернії (це Дніпропетровщина). Його запросили власники тамтешнього металургійного заводу, і довіру роботодавців він повністю виправдав, проявивши талант і як педагог, і як адміністратор. При школі він організував оркестр, хор, гурток гімнастики. Через кілька років він перейшов працювати директором комерційної школи в Олександрівську (нині Запоріжжя). Там і закінчився його земний шлях.
«Одеське життя» підготувало Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він буде вам корисний.
Історикиня Анна Панкратова була ідейною комуністкою
Далі — про академіка Анну Панкратову, колишню «власницю» цієї одеської вулиці.
Народилася вона 1897 року в Одесі. З дитинства працювала на ґнотовій фабриці, навчалася у Другій одеській жіночій гімназії, закінчила її із золотою медаллю.
Закінчила історичний факультет Одеського (тоді Новоросійського) університету (1917), влітку 1918 року працювала в сімферопольській газеті, восени повернулася до Одеси, потім працювала бібліотекаркою в Сичавці. У роки Громадянської війни (1918—1920) брала участь у партизанському русі в Одеській губернії.
У 1919-му записалася до більшовиків, була секретарем Молдаванського райкому партії в Одесі, потім вона — секретар Одеського нелегального міськкому партії більшовиків. У 1920—1921 роках на партійній роботі. Пройшла річні курси марксизму, потім закінчила Інститут червоної професури (1922—1925 роки). У 1926—1930 викладала в різних вишах.
З 1929 р. вона — професор, з 1935-го — доктор історичних наук. А в 1935-му за зв’язок із троцькістами її виключили з партії та заслали — недалеко, щоправда, до Саратова. Попри це, вона в місцевому університеті викладала, була завідувачкою кафедри. У 1939-му її взагалі відновили в партії, вона повернулася до Москви, стала заступницею директора Інституту історії СРСР. Для троцькістки це просто диво! Ймовірно, енкаведисти врахували її «подвиг».
Чоловік Панкратової — історик Григорій Якович Яковін (справжнє прізвище Мітельман, 1899—1938) був виключений із ВКП(б) ЗА ВИМОГОЮ ДРУЖИНИ (!) у 1927 році, заарештований у 1928 році за звинуваченням у троцькізмі і після 10 років ув’язнення розстріляний.
Сама ж академік Панкратова благополучно працювала в Московському державному університеті, брала участь у численних міжнародних конгресах істориків, була членом ЦК КПРС, депутатом Верховної Ради СРСР. Дожила до 1957 року. Цікаво, чи приходив до неї уві сні її чоловік?
Раніше ми розповідали про історію Садиковської — як в Одесі ще за СРСР повертали історичні назви вулиць.
Читайте також:
- Чому в Одесі провулок Новгородський став провулком Теофіла Фраермана
- Деколонізація Одеси: чому провулок отримав ім’я Сергія Параджанова
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
