Андрій Мельник: ким був голова ОУН і чому про нього сперечаються

Ключові моменти:

Прах Андрія Мельника перепоховали на Київщині.
Мельник багато років очолював Організацію українських націоналістів.
Автор аналізує маловідомі епізоди його біографії.
Колонка пропонує поглянути на постать Мельника без стереотипів.

Матеріал ґрунтується на офіційному повідомленні про перепоховання Андрія Мельника на території Національного військового меморіального кладовища, а також на історичних документах, біографічних публікаціях і дослідженнях, присвячених діяльності Організації українських націоналістів. Автор пропонує читачам стислий огляд ключових подій життя Мельника та їхнього історичного контексту.

Урочисте перепоховання

«Прах лідера Організації українських націоналістів (ОУН) Андрія Мельника урочисто перепоховали 25 травня 2026 року в Київській області на території Національного військового меморіального кладовища. Церемонія перепоховання останків, репатрійованих із Люксембургу, відбулася за участю Президента України Володимира Зеленського».

Мені здається, що Степана Бандеру набагато частіше згадують у численних дискусіях — як в Україні, так і за її межами, — коли йдеться про український націоналізм. Андрій Мельник ніби залишається «в тіні», хоча, як мені здалося після вивчення його біографії та діяльності, це була не менш знакова і не менш трагічна постать в історії боротьби України за незалежність. Коротко поділюся цією інформацією.

Участь у Першій світовій війні та знайомство з Коновальцем

Андрій Атанасович Мельник народився 1890 року в Дрогобицькому повіті. Тоді ці українські землі належали Австро-Угорщині. Його мати рано померла від туберкульозу, згодом батько одружився вдруге, а 1903 року в Андрія народилася сестра Наталія. Забігаючи наперед, скажу, що 1950 року радянські «чекісти» традиційно по-звірячому розправилися з нею через брата-націоналіста: вся її родина була репресована. Наталію під час затримання вбили, а чоловіка та п’ятьох дітей заслали до Сибіру.

1912 року Андрій Мельник розпочав навчання на інженера у Відні, а згодом вступив на службу до австро-угорської армії. У 1914–1916 роках він командував сотнею Легіону українських січових стрільців на австро-російському фронті. За свідченнями очевидців, воював хоробро, був нагороджений кількома бойовими медалями та отримав нагородну зброю — шаблю. 1916 року був поранений і потрапив у полон, перебував у таборі під Царицином (нині Волгоград).

Саме там Мельник уперше зустрівся зі старшиною австрійської армії Євгеном Коновальцем, який потрапив у полон роком раніше. У майбутньому ця людина стане лідером ОУН, а з 1922 року діятиме в еміграції. Настільки ефективно, що стане кісткою в горлі московитам. Усунути його взявся провідний радянський терорист Павло Судоплатов. У травні 1938 року в Роттердамі він особисто вручив Коновальцю, який сидів у кафе, «подарунок» у вигляді коробки шоколадних цукерок. Вибуховий механізм спрацював бездоганно…

Участь Мельника у Визвольних змаганнях

Так називають період Української революції, що розпочався зі створення Української Центральної Ради. Він супроводжувався проголошенням УНР (Української Народної Республіки), Актом Злуки із ЗУНР (Західноукраїнською Народною Республікою) та активною збройною боротьбою проти більшовиків, білогвардійців і польських військ.

У січні 1917 року Мельник і Коновалець втекли з табору, дісталися Києва й долучилися до боротьби за українську державність. Мельник став одним з організаторів куреня січових стрільців, начальником штабу куреня, а після формування полку — начальником штабу полку, брав участь у боях за Київ. 19 грудня 1918 року йому було присвоєно звання отамана Армії УНР. У березні–червні 1919 року він очолював штаб Дієвої армії.

До речі, на початку 1919 року Мельник видав наказ підлеглим йому частинам віддавати під військово-польовий суд усіх провокаторів, які поширювали чутки про можливість єврейських погромів або закликали до них. Задокументовано випадки винесення смертних вироків щодо таких осіб.

Не стверджуватимемо, що це змінило загальну картину щодо цієї страшної теми, але особисте ставлення Мельника до погромів тут цілком очевидне. Наприкінці 1919 року він захворів на тиф, потрапив до госпіталю в Рівному, потім переїхав до Луцька, де був затриманий поляками й відправлений до табору для інтернованих, де знову зустрівся з Коновальцем.

Створення УВО та ув’язнення

Навесні 1920 року Петлюра призначив Мельника українським військовим представником у Чехословаччині. Того ж року Мельник і Коновалець стали співзасновниками УВО — Української військової організації. У 1922 році у Відні він отримав диплом інженера-лісівника, водночас продовжуючи виконувати обов’язки закордонного представника УВО.

У другій половині року на прохання Коновальця він повернувся до Галичини, щоб допомогти в організації діяльності УВО на Західній Україні. Буквально за кілька днів його заарештувала польська влада, але незабаром звільнила, не довівши його участі в діяльності УВО.

Наприкінці 1922 року, після від’їзду Коновальця, він став крайовим комендантом УВО. У 1923–1924 роках Мельник офіційно працював інженером лісництва, але навесні 1924 року був заарештований польською окупаційною адміністрацією та засуджений до чотирьох років ув’язнення. За роки у в’язниці він пережив чимало катувань і жорстоких побиттів (зламані ребра, ледь не вибите око).

З 1929 по 1938 рік він знову легально працював лісівником на Львівщині, а також був представником голови ОУН Євгена Коновальця на Західній Україні. Невдовзі після вбивства Коновальця у травні 1938 року Мельник дізнався про його політичний заповіт: ОУН мав очолити саме він.

Так і сталося в жовтні 1938 року. Відразу ж він закликав ОУН підтримати боротьбу за незалежність Карпатської України. Саме так і сталося: після виборів парламент Карпатської України проголосив незалежність Української держави. За ініціативою Мельника була створена Карпатська Січ — збройні сили Карпатської України. Щоправда, дуже скоро угорці за підтримки Гітлера, Сталіна та Польщі окупували Карпатську Україну.

Мельник і Друга світова: переговори з німцями та концтабір

Мельник співпрацював із німецькою розвідкою — Абвером, оскільки бачив у німцях природних союзників у боротьбі проти спільного ворога — поляків. Улітку 1939 року ОУН та Абвер обговорювали створення українського диверсійного загону, який мав бути перекинутий до Польщі після початку українського повстання у Східній Галичині, що тоді перебувала під польською владою.

Однак після особистої зустрічі з керівником Абверу Вільгельмом Канарісом Мельник відмовився від цієї ідеї, оскільки Німеччина офіційно не підтримала відновлення державної незалежності України. У вересні 1939 року, з початком німецько-польської війни, Гітлер зажадав від адмірала Канаріса організувати в українській Галичині збройний виступ українських націоналістів з метою знищення поляків і євреїв.

Канаріс повідомив про це Мельнику й, намагаючись «підсолодити пігулку», сказав, що в Берліні все ж обговорюють питання створення української держави на Західній Україні та навіть розмірковують над складом уряду. У відповіді Мельника прозвучало, що уряд незалежної України може бути сформований лише українцями, і тільки ОУН визначатиме його склад.

А ось його відповідь на пропозицію вступити у війну на боці Німеччини: «Пане адмірале, ОУН діє від імені української нації, яка хоч і підневільна, але цілком дозріла приймати важливі рішення, що стосуються її державного життя. Однак такі рішення ОУН не буде приймати під будь-яким зовнішнім тиском. Рішення про вторгнення у Польщу приймалося без нас, а тому не бачу потреби… включатися у кампанію. Не можу дати згоди і видати наказ про повстання ОУН у тилу польської армії, тому що не бачу, в ім’я чого це мало б статися».

На початку 1940 року в ОУН розгорівся конфлікт між «старшими» діячами, які перебували в еміграції, та молодим поколінням колишніх політв’язнів на чолі зі Степаном Бандерою. Мельник зустрівся з ним в Італії, запропонував високу посаду, однак Бандера відмовився і висунув власні вимоги.

У вересні 1940 року Мельник приїхав до Кракова, де раніше відбувся Революційний трибунал ОУН, який виключив Бандеру та його однодумців з організації й виніс Степану Бандері та Ярославу Стецьку смертний вирок.

Голова ОУН Мельник скасував рішення трибуналу та доповнив його можливістю реабілітації засуджених у разі їхнього каяття. Проте Бандера наполягав на радикальних діях і очолив «Революційний провід ОУН». Так в Організації українських націоналістів розпочався поділ на «мельниківців» і «бандерівців»…

Уже в липні 1941 року Мельник у Кракові звернувся з листом до рейхсфюрера Гіммлера, протестуючи проти плану включення Східної Галичини до складу так званого Генерал-губернаторства, тобто того утворення, на яке була перетворена Польща. Гестапо негайно заарештувало Мельника, примусово вивезло його з Кракова до Берліна, де до початку 1944 року він перебував під домашнім арештом і відкритим наглядом гестапо.

Попри це, він продовжував очолювати ОУН і як її керівник неодноразово надсилав керівництву Третього рейху різноманітні заяви й протести, намагаючись змінити ставлення Німеччини до відновлення української державності. У липні 1944 року його відправили до концтабору Заксенгаузен (це був спеціальний блок для політичних в’язнів), де на той час уже перебували Степан Бандера, Ярослав Стецько та багато інших діячів ОУН. У жовтні того ж року його звільнили з табору.

Життя Андрія Мельника після війни

Мельник продовжував свою проукраїнську політичну діяльність і до завершення війни, і після її закінчення. До травня 1946 року він проживав у Німеччині, доки не отримав дозвіл на проживання в Люксембурзі.

Він прагнув об’єднати розрізнену українську еміграцію. У 1947 році на Третьому зборі ОУН його було обрано довічним головою організації. У 1957 році він висунув ініціативу створення Світової організації українців, у результаті чого 1967 року (вже після його смерті) було створено Світовий конгрес українців.

Мельник працював до останніх днів життя, багато їздив у службові поїздки. Помер у листопаді 1964 року в Кельні (Німеччина). Була пропозиція поховати його в Роттердамі, на тому самому кладовищі, де спочиває Євген Коновалець, але, згідно із заповітом Мельника, його поховали в Люксембурзі…

Нижче — його цитата, у якій сконцентровано сенс усього його життя: «Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки…»

Читайте також:

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса