Ключові моменти:
- Доброволець воював від Миколаївщини до Авдіївки.
- Після важкого поранення лікарі виконали понад 50 операцій.
- Ветеран потребує ще однієї дорогої операції.
- Андрій досі домагається належних державних виплат.
У невеликій Маловасилівці на Одещині ветеран Андрій Кардашов починає життя заново після важкого поранення. Кореспондент «Одеського життя» Юрій Федорчук відвідав військового вдома, поспілкувався з ним і його родиною та дізнався, з якими труднощами ветерану доводиться боротися вже після фронту. Матеріал також містить інформацію про чинні державні програми підтримки поранених військовослужбовців.
Бойовий шлях – від Баштанки до Авдіївки
На другий день повномасштабки Андрій Кардашов – професійний будівельник із десятирічним стажем роботи в одеській корпорації «Моноліт» – зранку оббивав поріг Малиновського військкомату, а 26 лютого з такими ж як він добровольцями вже прямував на Миколаївщину.
Бойове хрещення юнак отримав у Баштанці – місті, де навесні 2022-го місцеві патріоти спільно з ТрО та ЗСУ зупинили велику колону російських військ, не пропустивши окупантів до Кривого Рогу, Кіровоградщини та Дніпропетровщини.
Всю війну Андрій воював у лавах 61-ї окремої механізованої Степової бригади командиром відділення. Зі своїм підрозділом, виконуючи бойові завдання на південному напрямку, брав участь у визволенні Херсону і області, утримував позиції на лівому березі Дніпра, воював під Соледаром, потім – на Курщині, історичній території України.
– У моєму розпорядженні було десять штурмовиків і двоє прикомандированих бійців. З техніки – БМП. Бойова машина піхоти знаходилася за кількасот метрів позаду для вогневого прикриття, щоб ворог не виявив, бо одразу «палив». Також бронетехнікою ми евакуйовували поранених і загиблих. Тепер побратимам з бригади, які воюють на Запорізькому напрямку, доводиться кілометрів 5-10 на собі виносити поранених з поля бою, – розповідає Андрій. – Зараз лише по пальцях однієї руки можна перерахувати хлопців, з якими я починав воювати. Нещодавно поховав ще одного однополчанина, 29-річного кулеметника, у якого серце не витримало навантаження.
Прив’язаний до нош, повз із перебитими ногами до порятунку
27 лютого 2024 року Андрій Кардашов під час оборони Авдіївки прикривав відступ українських військ на нові рубежі. Тоді бригада зазнала значних втрат, а його було важко поранено.
Бійці 61-ї бригади спільно з третьою штурмовою намагалися стримати ворога в районі села Орлівка. Команда Андрія, закріпившись у трьох сільських хатах, потрапила під обстріл. Одного бійця вибухом привалило в сараї. Четверо воїнів кинулися визволяти, але прямою наводкою їх також накрило снарядом. Один хлопець загинув, інші отримали легкі поранення, а «Болгарин» – важкі ураження ніг.
– Десь кілометр сільською вулицею під обстрілами мене до пункту евакуації тягнув на собі побратим. Дорогою нас накрило міною й обох ще раз поранило. Коли ж дібралися до місця, знову влучила мінометна міна, – пригадує ветеран. – Навіть здалося, що осколки відбили мені ноги. Хлопці розбіглися, а я, прив’язаний до нош, самотужки повз і підтягувався, щоб вибратися із зони ураження та врятуватися.
З перебитими ногами і тазом, пробитою легенею, травмованою рукою та контузією, непритомного важко пораненого воїна доправили у шпиталь Дніпра.
П’ять діб у комі і 50 операцій
Майже п’ять діб Андрій перебував у комі. Лікарі врятували його від подвійної клінічної смерті, стабілізували стан і негайно прооперували. Загалом медикам довелося виконати більше пів сотні хірургічних втручань, щоб врятувати чоловіка. Пізніше побратими навіть намагалися відправити свого командира на лікування у Швейцарію, але лікарі побоялися перевозити пораненого, бо той не зміг би пережити подорожі.
Близько року Андрій був прикутий до ліжка, через що в нього атрофувалися м’язи, ноги у колінах не згиналися та й залізяччя в тілі залишилося чимало.
«Ходити важко, бо одна нога тепер коротша»
Після восьмимісячної реабілітації та паліативної допомоги у Вашківецькій лікарні, що на Буковині, Андрія буквально поставили на ноги. Поступово він опанував милиці, а тепер сам себе обслуговує.
– Ходити мені важко, бо через поранення одна нога коротша на три з половиною сантиметри за іншу. Ступні майже не відчуваю, а численні осколки, які ще залишились у ногах і тазу, завдають болю під час ходьби. Тож потребую ще однієї операції вартістю 150 тисяч гривень з їх видалення. Ще й остеопороз додався. Турбує міжхребцева грижа, виявлена ще у 2023 році. Медики пропонували підлікуватися, але я тоді не міг залишити побратимів. Одним словом, маю болячок більше, ніж прожив років, – сумно зауважив ветеран війни Андрій Кардашов. – Тому доводиться більше пересуватися на німецькому старенькому електричному візку подарованому волонтерами, ніж ходити пішки. Коли він вийде з ладу, пересяду на вітчизняний агрегат.
«Єнот» подарував побратиму стареньку «четвірку»
Зараз Андрій мешкає у Маловасилівці, де його сестра Аня, коли він лікувався у шпиталі, придбала для нього добротну хатину. А бойовий побратим «Єнот» підігнав йому стареньку «четвірку», щоб міг у справах їздити.
Водійського посвідчення Андрій не має, хоча за час служби змінив чотири автівки, на яких об’їздив пів України.
Розповів, що на війні без коліс – ніяк. Тому купував техніку за бойові, як і більшість його побратимів. Ремонтував власним коштом, щоб техніка не підвела в критичній ситуації: під час виконання бойового завдання або евакуації бійців з поля бою.
Також пояснив, що люди з інвалідністю можуть безкоштовно пройти навчання водінню, отримати посвідчення або переобладнати власний автомобіль під ручне керування лише в місті Рівне, де діють державні інклюзивні програми.
Мріє про власний бізнес та міцну родину
Окрім водійських прав, ветеран хоче добитися законних виплат і налагодити власну справу.
Після реабілітацій Андрію з другою групою інвалідності довелося двічі проходити військово-лікарську комісію. Й хоча юнак ще рветься в бій, його скалічений війною рухово-опорний апарат засвідчує його небоєздатність. Проте «Болгарина» з військового обліку досі не зняли, а фахівці терцентру комплектування дотепер не допомогли отримати державні виплати за поранення та заслужену пенсію.
Військовослужбовець розповів, що, наприклад, його побратимам з Чернівецької області, з якими він проходив реабілітацію у Вашківцях, належні виплати оформляються впродовж 4-6 місяців, а їхня пенсія набагато більша за його 15 тисяч гривень.
Отакі клопоти заважають ветерану з’їздити за кордон, щоб долікуватися і міцно стати на ноги.
– Побратими кличуть в Ісландію, Нідерланди, де після поранень значно поліпшили своє здоров’я, родичі – у Францію, а рідна сестра – в Німеччину. Стверджують, що медична допомога та реабілітація за кордоном дозволяє скаліченим війною отримати доступ до новітніх технологій, унікальних методик протезування та реабілітації, – каже Андрій. – Сподіваюсь до дня народження 9 серпня нарешті отримати належну державну допомогу. Хочу зайнятись тепличним бізнесом, а найголовніше – створити сім’ю та жити потихеньку.
Куховарить, косить сіно та радо зустрічає побратимів
Проте Андрій не сидить без діла. Купив електротример і косить на своєму городі люцерну – сіно для худоби сестри. Наводить лад у своїй господі. Частенько вправно куховарить, щоб почастувати племінників Стасика та Іринку чимось смачненьким.
Нещодавно радо пригощав традиційними болгарськими наїдками свого кума і побратима «Єнота», який завітав до нього на декілька днів порибалити на Тилігулі та набратися сил перед поверненням на передову.
Також ветеран намагається допомагати своїм друзям-фронтовикам. Якось передав свою врятовану в бою амуніцію, а подарований йому взамін тубус від натовського снаряда був проданий в Любашівці на благодійному аукціоні для підтримки ЗСУ.
Довідка «ОЖ»
Військовослужбовці, які отримали поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, мають право на збереження основного грошового забезпечення, щомісячну додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн на час лікування, а також одноразову допомогу в разі втрати працездатності чи встановлення інвалідності.
Читайте також:
