У центрі села Лиманське висадили тропічні пальми та активно роблять ремонти

Дорога до села Лиманське Ренійської громади була викладена в середині минулого століття з необтесаного каменю: вона, звичайно, «вічна», але «вбиває» транспорт. Коли тебе трясе в машині, здається, що, напевно, саме так вимощена дорога до пекла. Але коли нарешті опиняєшся в Лиманському, розумієш, що тут – райський куточок.

Трудоголіки у всі часи

За переписом населення 2001 року, у Лиманському проживало понад 3,3 тисячі осіб, здебільшого молдавани. Село велике — понад тисячу домоволодінь. Тут мешкають династії рибалок.

Раніше його розвитку сприяла наявність залізниці та станції Фрікацей, що дозволяло селянам працювати у Ренійському порту та інших підприємствах міста.

Нині роботи поменшало, тому частина жителів поїхала на заробітки до Європи, переважно до Румунії та Італії: молдаванам легше адаптуватися у своїй мовній групі. Зароблене там, звичайно ж, висилають додому та вкладають у благоустрій будинків. Ось і зараз ми зі старостою Лиманського Володимиром Вальченком на його службовому «жигуленці» повземо за вантажівкою, яка везе до Лиманської тротуарної плитки.

Дахи з металочерепиці, ковані огорожі – багато будиночків у цьому селі «на краю географії» не гірші за особняки в Європі. Наші там заробляють – ось і будують на європейський лад.

Літо – означає будівництво та ремонт

У дев’яності, коли всюди затримували зарплату і робітничий клас обурювався, народився сумний жарт: щоб молдавани не ходили на мітинги протесту, треба давати їм відпустку та будматеріали.

І справді, здається, що жителі Лиманського чекають літа лише для того, щоб запустити бетономішалки, пустити у справу кельми, шпателі, фарби та пензлики. А купи піску та щебеню на вулиці – у кожного господаря завжди напоготові.

Зі старостою ми проїхали всіма установами: ремонтами люди займаються і на роботі.

Культпрацівники випиляли великі літери та на фронтоні установи встановили «Палац культури».

У дворі дитячого садка «Івушка» — велика толока: персонал, мами та бабусі розклали фарби та оновлюють гойдалки та пісочниці.

— А як не прийти на суботник – ми ж для своїх діток садочок облаштовуємо, — каже молода мати Марія Сирбу.

Школа в Лиманському — одна з найновіших у Ренійській громаді. Але завгосп Дмитро Лазар все ж таки вивів техперсонал на фарбування – треба освіжити!

Директор школи Мар’яна Топали вибачається за свій халат: прийшла клеїти в кабінеті шпалери (вона у відпустці, зрозуміло).

— Територія школи майже два гектари, — каже вона, коли ми зупиняємося помилуватися клумбами з трояндами. – Досі займалися ремонтом кабінетів, закінчимо із зовнішнім фарбуванням та візьмемося за клумби.

Завгосп запрошує до укриття, яке обладнане у підвальних приміщеннях під школою.

— Спочатку тут перечікували на сполох, а потім вирішили й вчитися, — розповідає директор. — Встановили парти та дошки. Цілий рік навчалися очно. А восьмому класу тут навіть довелося новорічне свято проводити: коли діти одягли костюми, почалася повітряна тривога. Так, у підпіллі і відсвяткували.

Здоба та тістечка – для дітей

Фермерська родина Аждер готує для школярів, а їх у Лиманському понад 290 сюрприз: неподалік школи завершується будівництво дитячого кафе.

— Тут буде міні-цех з випічки здоби та тістечок, — розповідає Володимир Вальченко. – У глибині двору розташують альтанки: коли закінчиться війна, мешканці матимуть змогу тут святкувати перемогу України, відзначати весілля, ювілеї та інші події.

Перед фасадом кафе днями висаджено живі пальми. Дерева привезли із Нідерландів. Також сім’я фермерів планує посадити оливки – вони вже чекають у величезних вазонах. У Придунав’ї ростуть і плодоносять інжир та гранат – чому не піти далі?

Війна — і пальми… Здавалося б, зовсім не вчасно. Але скільки в цьому прагнення до життя та віри у краще.

До музею села збирають експонати

І ще одна новинка, якою радіє все село: знайшли спонсорів та придбали для залу для глядачів Палацу культури 110 нових стільців.

Після капітального ремонту, проведеного 3-4 роки тому за рахунок коштів сільського бюджету (тоді село отримувало земельний податок від залізниці), для повного щастя не вистачало лише меблів. І ось вона є.

— Разом зі старостою та школою ми плануємо відкрити музей села, — розповідає директор Центру культури та дозвілля Феодора Жека. – Частину експонатів уже зібрали.

— А дорога перед Палацом культури цього року буде вимощена плиткою, — додає староста села, яке не може жити без будов – навіть у страшні часи руйнівної війни.

…На фасаді Лиманської школи – меморіальна дошка пам’яті її випускника, 19-річного захисника України Олександра Пламадяла. Юний воїн ЗСУ віддав життя для того, щоб процвітала Україна та рідне село.

Читайте також:

Антоніна Бондарева

Авторка видання "Одеське життя". Журналістка з 37-річним досвідом. Пише про південь Одещини, на соціальні та економічні теми, висвітлює суспільні проблеми. Членкиня Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Нагороджена «Золотою медаллю української журналістики».