Росіяни привласнили собі українського мореплавця Лисянського

Ключові моменти:

• Юрій Лисянський народився в Ніжині, походив із козацького роду і перші роки провів у рідному місті.
• Навчався в Кадетському корпусі, де його наставником був теж українець — Платон Гамалія.
• У 1803–1806 роках Лисянський на шлюпі «Нева» здійснив кругосвітнє плавання разом із Крузенштерном.
• Російська цензура заважала виданню його щоденників через мову, якою вони були написані, тож книгу він надрукував власним коштом.

«Російські» неросійські мандрівники

17 серпня була дуже цікава дата. Я про неї випадково дізнався, гортаючи на книжковому розвалі старенький шкільний підручник з географії — мій власний підручник! Так от, цього дня далекого 1806 року завершилося кругосвітнє плавання двох російських кораблів — шлюпів «Надежда» і «Нева», якими командували два «російські» мореплавці — Іван Крузенштерн і Юрій Лисянський.

У школі нам саме так це й подавали. Хтось обов’язково здивується: ото дата! Та йде весь їхній флот дрібними кроками слідом за крейсером «Москва»! А всі орки — к такій-то матері на легкому катері! Повністю згоден! Але річ у тім, що ця тема дає нам можливість побачити, звідки ростуть ноги в російського великодержавного шовінізму.

Почнімо з «російського» адмірала Івана Федоровича Крузенштерна, який насправді був уроджений Адам Йоган фон Крузенштерн. Його батько — Йоганн Фрідріх фон Крузенштерн, мати — Христина Фредеріка фон Толь. Прадід — Еверт Філіпп фон Крузенштерн, офіцер армії Карла XII, який потрапив у російський полон у битві під Ерестфером і провів у полоні 20 років. Коротко кажучи, «Іван Федорович» був мореплавцем німецького походження на російській службі.

Український мореплавець Юрій Лисянський

Тепер перейдемо до іншого «російського» мореплавця — Юрія Лисянського. У жодних радянських підручниках ніколи не згадувалося, що він був українцем, нащадком давнього козацького роду.

Народився він у полковому місті Ніжин, а його хрещеним батьком став полковий писар Ніжинського полку. Прадід майбутнього капітана 1-го рангу Стефан займав старшинську посаду в одному з правобережних полків Війська Запорозького.

Перші 10 років Юрій провів у Ніжині. Навчався в церковно-парафіяльній школі. Згодом його батько — протоієрей — звернувся за протекцією до наближеного імператриці графа Безбородька (з українського дворянського роду), і той посприяв прийняттю Юрія до Кадетського корпусу в Кронштадті. Ротним командиром у нього був Платон Гамалія — виходець з українського козацького роду, морський офіцер.

У 1788 році Лисянський і Крузенштерн закінчили навчання, успішно пройшли практику на кораблях найпотужнішого у світі… британського флоту. До речі, коли Крузенштерн, будучи багато років потому призначеним начальником кругосвітньої експедиції, запросив Лисянського взяти участь, той погодився і був відряджений до Англії для… закупівлі двох шлюпів.

Як бачимо, вже тоді, коли росії треба було щось надійне, зроблене з розумом, а не «з молотком і матюком», там вистачало розуму самим не напружуватися, а купувати це в цивілізованих країнах.

У липні 1803 року шлюпи «Надежда» з Крузенштерном і «Нева» з Лисянським вийшли з Кронштадта. Йшли вони різними маршрутами. Повернулися, обійшовши земну кулю, у серпні 1806 року. Після експедиції Лисянський ще деякий час служив на флоті, готував до друку свої щоденники кругосвітнього плавання.

Спогади українського мандрівника не видавали через мову

Цілих три роки він намагався пробитися крізь опір цензури, яка стверджувала, що книга Лисянського містить «багато похибок проти правил російського наріччя». При цьому аналогічна праця Крузенштерна за державний кошт була видана російською та німецькою мовами.

Розчарований Лисянський у 1809 році подав у відставку і зайнявся підготовкою до друку своєї книги власним коштом. Двотомник побачив світ у 1812 році. Решту життя Юрій Лисянський провів, виховуючи дітей. Помер у 1837 році, похований на кладовищі Олександро-Невської лаври. Епітафію на пам’ятнику він вигадав сам:

“Прохожий, не тужи о томъ,// Кто кинул якорь здесь. // Он взял съ собою паруса, // Под коими взлетитъ въ предѣлъ небесъ.”

(“Перехожий, не тужи про те,// Хто кинув тут якір. // Він узяв із собою вітрила, // Під якими злетить у небесний простір.”)

А нам із вами, шановні читачі, є сенс замислитися над тим, яка безліч українців, «кинувши якір» у Російській імперії, потрапили до наших підручників у ролі «великих російських» поетів і письменників, лікарів і вчених, винахідників і… флотоводців.

Читайте також:

• Золото Полуботка: чи зберігає англійський банк багатства для незалежної України?
• Батуринська різанина: як росіяни 300 років тому повністю знищили українське місто
• Маркіз де Кюстін: у позаминулому столітті він побував у… путінській росії

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса