З турботою про пернатих-хвостатих: спасибі, одесити!

Слухаю – дивуюсь: і як тій бабусі пенсії на всіх «дворян» вистачає? А жінка ділиться досвідом: сусіди зносять їй залишки їжі, вона її ділить на порції та серед місцевих «дворян» розподіляє.

При цьому, як виявилося, абищо одеситка не бере: їстівне для місцевих котиків «має бути свіжим, а якщо сухий корм підкинуть – то це взагалі найкраще».

– Ну, а як їх не годувати? Он який холод на вулиці. Будуть голодні – одразу замерзнуть, – міркує бабуся.

Ось так, за моїми спостереженнями, на бульварі Жванецького годує котів щодня за будь-якої погоди ціла група літніх одеситок. Ремонт там чи не ремонт, а «хвостатики ж голодні». Коти їх уже знають, побачать годувальниць – вітають по-своєму. У теплу погоду на спинку перевертаються – радість висловлюють.

Опалення в Одесі: платіжки, торговий центр та глобальне потепління

…На розі Льва Толстого та Ніжинської з’явилося ціле пташине царство: діти з розташованої поруч школи розвісили годівниці та шпаківні для пернатих. Не просто розвішали, ще й кормом щодня наповнюють.

Пробираюся одеськими вулицями у снігопад, спостерігаю: знаходять час одесити, щоб подбати і про пернатих, і про хвостатих. Голуби клюють крихти, коти-собачки тут і там отримують посильний пайок. І все більше помічаю не лише годівниць для пташок, а й будиночків для хвостатиків.

Нещодавно спостерігала, як на Новому базарі дві молоді жінки «полювали» за кошеням. Малюка чи то підкинули, чи сам заблукав на ринок. Він був наляканий, ховався, а наші героїні намагалися його дістати з важкодоступного місця.

Було мокро та вітряно. Жінки були одягнені у світлі, красиві модні куртки. Але вони неначе забули і про свій одяг, і про те, що прийшли на базар у справі. Повторюючи: «Він же зовсім малюк, пропаде!», жінки все-таки витягли нещасне кошеня, тут же купили йому «дитячий котячий паштетик», загорнули в щось, стали вирішувати, що робити з котячим малюком далі…

Недоступне тепло: про одеські тарифи та дрова, які дешевші

Випадок надзвичайний? Можливо. Але саме так і моя подруга врятувала кота, коли поспішала у своїх справах. Вона насилу витягла нещасного брудного малюка зі щілини забитого напівпідвалу, куди він зумів пролізти тільки наполовину і шалено кричав від болю і страху… Напівживого хвостатика нікуди було діти, він залишився в неї і виріс у вальяжного красеня-кота.

Не випадково у нас з’явилася Котяча стежка, не випадково пам’ятник Іді Соломонівні у дворі Музею Утьосова зображає одеську бабусю, яка годує одеських голубів… Це такий одеський творчий відгук на найдобрішу ще одну золоту сторінку в спільній скарбничці доброти та милосердя.

Спасибі, одесити!

Петро Обухов: чи потрібна Одесі міська електричка?