Воєнний час зробив нас жорсткими та прагматичними. Найбільше ми зараз намагаємося дбати про тих, хто змушений бігти з-під обстрілів, виживати на окупованих територіях, про скалічених та осиротілих дітей. Це правильно, їхнє життя руйнується і їм зараз найважче. Але є ще одна категорія людей, про яких, на мою думку, треба було б згадати. Тим більше, що їхні проблеми актуальні й у мирний час.
Щоразу, проходячи повз ринки, вокзали або через підземні переходи, я бачу старих, які просять милостиню. Вони стоять, спираючись на ціпки або милиці, іноді ставши на коліна, опустивши очі і тримаючи в тремтячих зморшкуватих руках паперові стаканчики. Люди йдуть повз, не звертаючи на них жодної уваги. Так само проходжу і я, тільки серце стискається від жалю і несправедливості того, що відбувається. Але я знаю, що гроші вони просять не для себе. Є ті, хто зробив жебрацтво своїм бізнесом, і відповідні служби напевно в курсі цього. Знають про це й інші одесити, тому й проходять повз, відвертаючи обличчя, щоб не бачити приниження тих, хто годиться їм у батьки та матері.
Так само, як і ми, повз проходять і поліцейські. Хіба що проженуть із місця літнього «христарадника», бо «жебракувати заборонено». Якось біля ринку я бачила, як поліцейський, молодий хлопець, умовляв стару, яка стояла з простягнутою рукою: «Не можна тут просити, йдіть! Я ж вам сказав уже: жебракувати не можна!». У його голосі не було й тіні співчуття. Розумію, він на службі та зобов’язаний виконувати отримані інструкції. А як щодо тих, хто ці інструкції розробляє? Невже ніхто не замислюється про долю цих нещасних людей похилого віку? Адже на їхньому місці може опинитися, не дай боже, кожен. Як то кажуть, від в’язниці та від суми не зарікайся…
Адже хтось повинен займатися такими людьми, допомагати їм, тому що самі собі вони вже навряд чи здатні допомогти. Чому на них не звертає уваги поліція? Де соціальні служби? Хто взагалі має цікавитися долею тих, хто опинився у подібному становищі? Адже практично всі ці люди – люди глибоко похилого віку. Неважливо, як вони прожили своє життя і яку користь приносили. Цивілізоване суспільство просто не має права викидати немічних людей на звалище, а виходить, що саме так і відбувається. Іноді, згадуючи про те, що ми вже практично стали членами Євросоюзу, так і тягне запитати: то хто ж ми таки – європейці чи варвари?
Мені можуть заперечити, що в нас і так багато соціально незахищених людей, яких утримує держава, і з мого боку висунути претензії до поліції та соціальних служб саме зараз просто аморально. Ймовірно, вони мають рацію. Тільки ось морально, коли люди похилого віку в центрі Європи просять грошей на шматок хліба?
Один із найвідоміших курортів Одещини, який роками занепадав через судові суперечки та невизначений статус, може… Read More
Минуло дванадцять років від дня, який назавжди увійшов в історію Одеси. Події 2 травня 2014… Read More
В “Укрзалізниці” змінили систему повернення квитків на внутрішні рейси, зокрема й на популярні напрямки до… Read More
Рішення про додаткові засоби оборони ухвалили після аналізу російських атак. Зокрема, в Одесі збільшать ефективність… Read More
У парку Перемоги розквітли рідкісні для Одеси сакури, створивши казкові алеї. Містяни вже активно діляться… Read More
Репортерка «Одеського життя» Марія Котова сумлінно щотижня відвідує Привоз, щоб наші читачі завжди були в… Read More