Наші герої: морпіх із позивним «Манул»

Влітку 2019 року він закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та вирішив працевлаштуватися до підрозділу спеціального призначення Нацполіції КОРД. Але, як виявилося, для цього необхідно мати не менш ніж трирічний досвід служби в силових структурах, міцне здоров’я, сталеві нерви, неабияку стресостійкість, витривалість та брати участь у проведенні антитерористичних операцій.

Ще по темі: Герої наших днів: Від стармеха до морпіха та розвідника

Незважаючи на хорошу фізичну підготовку, досвіду випускнику-правоохоронцю не вистачало. Ось і вирішив він його придбати в частині морської піхоти Військово-Морських Сил ЗСУ, куди потрапив випадково і переходити звідки вже нікуди не збирається.

– Якось подивився в інтернеті відеоролик, де розповідалося про бойовий вишкіл морських піхотинців. Сподобалось! Сиджу і думаю: це те, що мені потрібно. Там несуть службу міцні хлопці, які виконують різноманітні штурмові дії, споріднені з специфікою діяльності того ж поліцейського «спецназу» КОРД. Вирішив, що саме там я набуду необхідного досвіду подальшої служби у підрозділі Нацполіції. Але я так захопився службою в морській піхоті, що вже про жодне переведення в інші силові структури не думаю, – зізнався військовий із позивним «Манул».

Так, він потроху втягнувся, як кажуть, увійшов у курс справ зі специфіки дій морпіхів. Вивчив і добре усвідомив, як безшумно та приховано просуватися в тили супротивника, здійснювати засідку, виставляти дозори та вести розвідку боєм. І тепер уже успішно вчить цього інших і суворо запитує про відпрацювання тих чи інших завдань.

Початок широкомасштабної російської агресії він зустрів там, де й раніше було найгарячіше – на Донеччині.

У складі свого підрозділу «Манул» прибув до району ООС на початку січня поточного року. Десь до середини лютого там було відносно спокійно. Так, іноді мали місце обстріли наших позицій, але прямих бойових зіткнень із супротивником не було. А десь за тиждень до повномасштабного наступу росіян артилерійські обстріли з їхнього боку почастішали.

– Хлопці у моєму узводі вже були загартовані у боях, реагували на це переважно спокійно та адекватно. Хтось думав, що це провокаційні дії з боку окупантів, інші висловлювали припущення, що вони все ж таки наважаться піти у великий наступ з метою виходу на адміністративні кордони Донеччини та Луганської області. Але ніхто не вірив, що ворог завдасть ударів по всій території України. Але сталося останнє і найтрагічніше, – сумно констатував військовий.

24 лютого рано-вранці взвод «Манула» підняли по тривозі і видали наказ про повернення на раніше займані позиції з метою відведення особового складу та техніки на іншу лінію оборони.

Читайте також: З операційної – на війну: як травматолог із Чорноморська на захист Батьківщини встав

Близько 9-ї ранку морські піхотинці вже були на місці. А невдовзі на відстані 60 метрів від чоловіка вже впав ворожий касетний снаряд, внаслідок чого було пошкоджено кілька одиниць техніки, яку потрібно було брати на буксир та ремонтувати.

Вищим командуванням було ухвалено рішення про переведення підрозділу «Манула» на запасний рубеж, де вони пробули до середини травня, виконуючи завдання за призначенням та забезпечуючи у певній зоні відповідальності охорону та оборону зенітно-ракетних комплексів.

Розриви мін, вибухи ворожих снарядів морпіхи, звісно, чули й неодноразово. Але безпосередньо за їх місцезнаходженням прильотів не було. Вони досить грамотно, з дотриманням усіх необхідних маскувальних заходів, здійснили обладнання позицій, і ворог не зміг виявити в цьому районі їх підрозділи.

А тим часом «штормові берети» постійно рухалися, маневрували та виконували важливі завдання командування щодо недопущення прориву у їхній бік диверсійно-розвідувальних груп супротивника.

За словами «Манула», коли стався прорив фронту у Волновасі, впритул до їхніх замаскованих позицій наблизився якийсь автомобіль, у салоні якого було двоє людей.

– Ми, звісно, зупинили машину. Спочатку з неї вийшла одна людина у цивільному одязі, яка назвала себе представником територіальної оборони. А згодом вийшла і друга – із білою пов’язкою на правій руці та нозі. Такий факт, звісно, нас насторожив. Адже нам уже добре було відомо, що рашисти використовують пов’язки такого кольору як розпізнавальні знаки між собою. Тому, незважаючи на те, що, на перший погляд, їхні паспорти, видані як мешканцям Запорізької області, та посвідчення бійців тероборони нарікань не викликали, ми все одно були змушені їх затримати та передати співробітникам СБУ. Мені невідома їхня подальша доля і чи були вони диверсантами, але в будь-якому разі вважаю, що ми зробили все правильно з дотриманням необхідних заходів безпеки та виявили пильність, – розповів «Манул».

Стаття на тему: «Якщо почнеться війна, то кличте – піду служити», — сказала Марина Іванова і своє слово дотримала

В даний час морські піхотинці охороняють рубежі країни на півдні держави, паралельно відпрацьовуючи коло питань щодо бойового навчання особового складу. Розпорядок дня «штормових беретів» досить суворий і насичений: рано-вранці – підйом, згодом – крос завдовжки не менше 3 км, постановка завдань та о 9-й ранку висування на тактичні навчання з відпрацюванням великого спектру завдань.

Але навіть такий графік не вибиває з сил «Манула», який вже не мріє ні про що інше, окрім як і далі служити в лавах морської піхоти, а також бажає якнайшвидше звільнити від російських окупантів місто, де народився і вирiс, і відсвяткувати нашу спільну й одну на всіх Перемогу над рашистами.

Ще статті на тему:

• Герої непокореної України: земля та небо Ігоря Бедзая;
• Герої наших днів: як підприємець Анжела Лучко морпіхом стала;
• Наші герої: справжній полковник Денис Чаюк.

В’ячеслав Діордієв

Фото автора