У нашій родині в шахи грають усі. Причому це завжди супроводжується мега-куражем: «Ну давай я тобі дитячий мат за дві секунди поставлю…» — «Хто хоче подивитися, як я старшого братика відправлю нервово курити?». Кожен намагається у процесі гри перевершити суперника ще й у словесному поєдинку.
Мій тато Хома Хомич Бондарев, старший у сім’ї, називав себе не інакше як «чемпіоном Бессарабії з шахів». І мав на те моральне право – він справді грав дуже сильно і був практично непереможним.
Мені, єдиній дівчинці в сім’ї, яка теж варилася в «шаховому соку», з трьох років пророкували славу Нони Гапріндашвілі. Для тих, хто не пам’ятає: вона стала першим міжнародним гросмейстером серед жінок (1977) та першою жінкою, якій присвоєно звання міжнародного гросмейстера серед чоловіків (1978).
Однак я розбила мрії сім’ї. Причому через безглузду ситуацію. Мене, домашню дитинку, у першому класі привели на шаховий гурток до Будинку піонерів, і викладач, відчитавши теоретичну частину, посадив мене за дошку з найстаршим своїм учнем, юнаком-десятикласником – у нього вже чорні вуса були! Я, малявка, так здрейфила перед цим дядьком (хоч і зіграла з ним внічию), що навідріз відмовилася ходити на гурток. Ні – і все, хоч стріляйте! А без серйозної теоретичної підготовки, як ви розумієте, замінити на світовому п’єдесталі Нону Гапріндашвілі було неможливо.
У дитинство свого сина шахи я ввела одразу після брязкальців. Вечорами ми часто грали. Благо, інтернету не було, і почалися відключення світла.
Я повела синочка на шаховий кружок, коли йому було п’ять років. Двічі на тиждень він ішов до дитячого садка з величезною для нього шахівницею (усю дорогу несла я, а перед входом до садка – він).
У такі дні на своїх однолітків син дивився згори: у мене все по-дорослому, це вам не в пісочниці сидіти.
Мало того, йому було дозволено піти з саду раніше та самостійно. Гном – шапочка з бубоном – гордо тупав з шахівницею на урок.
Пам’ятаю, директорка Будинку піонерів, зазирнувши до класу, здивувалася: «А це маля що тут робить?» – «Ви не дивіться на зріст: він тут усіх б’є, окрім мене та Ярослава», – став на захист викладач.
Якось мій батько, той самий «чемпіон Бессарабії», зайшов у гості, і мій син-першокласник запропонував діду зіграти партію. Той, глянувши на малявку, тільки засміявся: «Гаразд, іди розставляй фігури – не чемпіонська це справа».
Батько був у той день трохи напідпитку, ми весело балакали, ділилися новинами, він, не дивлячись, переставляв фігури, як раптом шестирічний гравець оголосив: «Діду, а тобі – мат!»
«Та ну? – засміявся чемпіон. – Ну, давай ще партію».
Наша розмова тривала, батько вже іноді навіть кидав погляд на дошку, але, як і раніше, не сприймав суперника всерйоз. А мій синочок над партією і червонів, і пітнів… І раптом: «Діду, тобі шах. Ти ще можеш закритися, але не врятує – мат».
Як?! Дійсно, другий мат. І тут мій тато протверезів!
Третя партія, як ви розумієте, тривала не довго і була на користь «чемпіона Бессарабії». Але результат є результатом, і від нього нікуди не дінешся: два один на користь першокласника!
…Минуло кілька місяців – ми відпочивали із сином на морі. Він мене дістав: ми грали в шахи і на пляжі, і в таборі під час сієсти. Зрештою, я не витримала: «Бачиш у альтанці два дядьки грають у шахи? Іди до них і запропонуй: хто вийде переможцем, з тим ти зіграєш».
Синочка — малюк у шортиках і маєчці — потопав до пузатих дядьків. А я нарешті могла почитати книгу.
Але не минуло й двох хвилин, як син, засмучений, повернувся назад. Що трапилося?
— Я підійшов, привітався, сказав, що хочу зіграти з переможцем. Дядьки чомусь почали сміятися, запитали, чи я вмію грати в шахи? Я відповів, що вже кілька років ходжу на шаховий гурток. Розповів, що у мене дід – чемпіон Бессарабії з шахів, а я в нього нещодавно виграв з рахунком два один. Мамо, я ж правду сказав? А дядьки чомусь одразу зібрали шахи і пішли…
Мій онук, Бондарев-молодший, тільки навчився повзати, а йому вже підсунули шахи. Для нього поки що це не зрозумілі іграшки. Але, бачу, інтерес присутній. Будемо ростити нового чемпіона Бессарабії.
Жителів одеського мікрорайону Черемушки не на жарт злякала змія, яку місцеві жителі виявили на дереві… Read More
Сьогодні, у День працівника соціальної сфери України, «Одеське життя» розповідає, хто такі соцпрацівники, яку вони… Read More
Цього недільного дня, 3 листопада 2024 року, в Україні відзначають День інженерних військ – професійне… Read More
Через війну багато людей були змушені залишити свої будинки і переїхати до безпечніших регіонів. На… Read More
Усіх із добрим ранком! І дня недільного вам виключно легкого, приємного і позитивного! А щоб… Read More
3 листопада 2024 року в Україні поздоровляють захисників, які служать в інженерних, ракетних військах та… Read More