Вулиця Лазо в Одесі: його спалили живцем, зробили героєм, а потім посміялися

На інший кінець світу

Спочатку вулиця, про яку йдеться, мала більш «зручну» назву – Колоністська. Чому трансформувалася на Колонічну – гарне питання. Безліч таких питань без відповідей і з трагічної долі Сергія Лазо – російського дворянина, офіцера, що став «легендарним героєм Громадянської війни» (так, принаймні, повчав радянський агітпроп).

Лазо народився 1894 року в Бессарабії, мав молдавське походження. Вступивши в більшовики в 1918 році, він у роки Громадянської війни активно встановлював Радянську владу, але не в рідній Бессарабії, а в Сибіру та на Далекому Сході.

Читайте також: Була в Одесі вулиця – братів Ачканових: а хто вони?

Яким вітром його туди занесло – Бог знає. До речі, буквально кілька днів тому українські ЗМІ повідомили, що під час штурму одного із селищ Донецької області «відкинув копита» (інакше й казати не хочу!) чукча з Анадиря (це столиця Чукотки) Олег Ейгирультин. Які чорти його принесли сюди за 7 тисяч кілометрів у пошуках смерті? Ось і Лазо далеко забрався…

Як «мученик» став героєм жартів

Смерть знайшла його у травні 1920-го: за версією радянського агітпропу, на Далекому Сході японці, які тоді там господарювали, схопили його і спалили живцем у паровозній топці.

З роками радянська агітація, набридла нашим громадянам, і багато «легендарних героїв» втратили авторитет. Хіба анекдоти про Чапаєва – не приклад тому? Не пройшло це і повз Сергія Лазо. Наприклад, вже у 1980-ті замість «Бьется в тесной печурке огонь, на поленьях смола, как слеза…» (пам’ятаєте, звичайно ж, це у виконанні воістину легендарного одесита Леоніда Утьосова) не найдобріші наші співгромадяни співали «Бьется в тесной печурке Лазо, на поленьях глаза, как слеза…».

Хто вбив Лазо і як він помер

З роками взагалі виникла маса питань щодо його загибелі. Інтернет з його не завжди коректною вседозволеністю обговорює навіть, як могли засунути великого мужика в жерло паровозної топки, яке ненабагато ширше за совкову лопату кочегара…

Ще на тему: Його повісили в Одесі, потім назвали вулицю, а потім усе скасували: історія одного революціонера

Є зараз, до речі, й інша, дуже реалістична версія загибелі більшовика Лазо. Через кілька років після закінчення Громадянської війни з японцями, мабуть, почали налагоджуватися якісь стосунки. І однією з умов цього «потепління» японці виставили визнання Радами версії, що не вони винні в настільки жахливій страті Сергія Лазо.

Мовляв, таки так, вони його заарештували, але потім передали білогвардійцям, а ті вже за своїм розумом «розстаралися»… Якийсь час ця версія афішувалась як офіційна. А потім, зовсім незабаром, настав ще один конфлікт з Японією – влітку 1938 бої біля озера Хасан на Далекому Сході. Дали, начебто, їм тоді кіптяви! І вбивцями Лазо знову оголосили японців.

Про цей конфлікт у 1939-му з’явився фільм «Трактористи» з піснею «Три танкісти», про які через півстоліття жартували «Три танкиста выпили по триста». І були там слова «В эту ночь решили самураи перейти границу у реки». Але потім, мабуть «у зв’язку зі зміною міжнародної обстановки» стали співати інакше: «В эту ночь решила вражья стая»…

Вас також може зацікавити: Навіщо перейменовувати так багато вулиць в Одесі і як обирають нові назви

Розмову про Сергія Лазо завершимо згадуванням цілої когорти персон, що зображувалися в роки СРСР на стендах «Герої Громадянської війни», які обов’язково мали бути присутні у кожній школі, безлічі інших громадських місць – з освітньо-виховною метою. У переважної більшості з них роки закінчення життя – 1937-39-й. І жодного слова про те, що той режим, за який вони боролися, помножив їх на нуль. Немає жодного сумніву, що те саме сталося б і з Сергієм Лазо…

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса