Етнічні болгари, чиї предки два століття тому почали заселяти Буджак, загалом народ не надто веселий. У силу історичних подій, сучасні болгари отримали у спадок цілий багаж сумних пісень про покинуту прабатьківщину, про труднощі освоєння нових земель, про пережиті негаразди та поневіряння.
Але ці дорогі серцю народні мотиви допомагали пережити всі тяготи. Народна музика рятувала. Тож і музиканти були у кожному селі на вагу золота. Їхня музика підкорювала красою та віртуозністю.
Людина-акордеон із села Криничне
«З чотирьох років я виявляв неймовірний інтерес до музики. Годинами слухав музикантів, які грали на гармоні, баяні. Батьки, побачивши, як мені подобається музика, купили гармонь «Марічка». І я почав грати. Сам. Пробуючи підбирати мелодії та мотиви на слух. Через два роки мені купили нову гармонь, вже більшу. А потім дядько подарував мені акордеон: він знав, як я мріяв про цей інструмент. Так я почав грати й на акордеоні. Виходив у двір, сідав на лавочку та грав. Люди проходили, із задоволенням слухали та просили грати ще й ще», — згадує найвідоміший акордеоніст у селі Криничне Болградського району Дмитро Русанжик.
Його часто називають людиною-акордеоном, тому що він рідко розлучається зі своїм музичним інструментом і грає скрізь — вдома, на вулиці, на роботі, а також на різних сценах і творчих зустрічах.
50 років у Криничанському Будинку культури
Ансамбль «Криничанка»
«Дмитро Русанжик працює в Криничанському Будинку культури вже 50 років! Це велике надбання нашого села. Ми щасливі, що працюємо з такою унікальною людиною. Він уже багато років керує народним ансамблем болгарської народної музики та пісні «Криничанка», — розповідає директор Будинку культури Ольга Ніколаєва.
Ансамбль «Криничанка» — володар безлічі нагород, привезених з фестивалів в Україні, Болгарії, Румунії, — вже багато років підтверджує звання «народний». У репертуарі колективу – українські та болгарські пісні. І Дмитро Іванович, як умілий керівник та талановитий музикант, навчає молодих, вірить у них і знає, що вони прославлятимуть народну творчість.
«Ми з Дмитром у Будинку культури працюємо багато років і сьогодні граємо разом. А колись його мама, яка працювала у школі та знала, що я граю на гармонії, попросила мене навчити його грати професійно.
І я почав з ним займатися. Провели один урок, другий. А на третьому я зрозумів, що це він мене вже може вчити. Дуже швидко все схоплював. Пізніше ми разом навчалися в Одесі і на першому занятті педагоги визначили у нього абсолютний слух. Люди з абсолютним слухом народжуються рідко – на 50 тисяч, але не всі стають музикантами. Так, Господь обдарував талантом нашого Дмитра Івановича», — з гордістю говорить про свого колегу Дмитра Чанева.
У сім’ї Дмитра Русанжика музику люблять усі. Його невістка Інна, українка за національністю, співає у вокальному колективі «Спивограй» при Криничанському Будинку культури.
А його дружині подобається, що та їхні онуки цікавляться музикою, яку грає дідусь.
«Увечері, коли немає світла, дідусь бере акордеон і грає. Настя співає, Катя танцює. Обидві дуже люблять музику. Настя, щоправда, вчитися грати не хоче: каже, що грати це чоловіча справа, а вона співатиме. А ось маленька Катя дуже цікавиться акордеоном, можливо вона стане музикантом», — ділиться дружина Дмитра Ірина.
— І це правильно! – погоджується дід.
— Музиканти повинні бути завжди! Без музики вмирає культура і все навколо», – і, розтягуючи хутра улюбленого акордеона, знову і знову наповнює простір народною мелодією, що надихає.
Читайте також: Як майстриня з Кулевчі все життя шиє ковдри з вовни
