Але ці дорогі серцю народні мотиви допомагали пережити всі тяготи. Народна музика рятувала. Тож і музиканти були у кожному селі на вагу золота. Їхня музика підкорювала красою та віртуозністю.
Людина-акордеон із села Криничне
«З чотирьох років я виявляв неймовірний інтерес до музики. Годинами слухав музикантів, які грали на гармоні, баяні. Батьки, побачивши, як мені подобається музика, купили гармонь «Марічка». І я почав грати. Сам. Пробуючи підбирати мелодії та мотиви на слух. Через два роки мені купили нову гармонь, вже більшу. А потім дядько подарував мені акордеон: він знав, як я мріяв про цей інструмент. Так я почав грати й на акордеоні. Виходив у двір, сідав на лавочку та грав. Люди проходили, із задоволенням слухали та просили грати ще й ще», — згадує найвідоміший акордеоніст у селі Криничне Болградського району Дмитро Русанжик.
Його часто називають людиною-акордеоном, тому що він рідко розлучається зі своїм музичним інструментом і грає скрізь — вдома, на вулиці, на роботі, а також на різних сценах і творчих зустрічах.
50 років у Криничанському Будинку культури
«Дмитро Русанжик працює в Криничанському Будинку культури вже 50 років! Це велике надбання нашого села. Ми щасливі, що працюємо з такою унікальною людиною. Він уже багато років керує народним ансамблем болгарської народної музики та пісні «Криничанка», — розповідає директор Будинку культури Ольга Ніколаєва.
Ансамбль «Криничанка» — володар безлічі нагород, привезених з фестивалів в Україні, Болгарії, Румунії, — вже багато років підтверджує звання «народний». У репертуарі колективу – українські та болгарські пісні. І Дмитро Іванович, як умілий керівник та талановитий музикант, навчає молодих, вірить у них і знає, що вони прославлятимуть народну творчість.
«Ми з Дмитром у Будинку культури працюємо багато років і сьогодні граємо разом. А колись його мама, яка працювала у школі та знала, що я граю на гармонії, попросила мене навчити його грати професійно.
І я почав з ним займатися. Провели один урок, другий. А на третьому я зрозумів, що це він мене вже може вчити. Дуже швидко все схоплював. Пізніше ми разом навчалися в Одесі і на першому занятті педагоги визначили у нього абсолютний слух. Люди з абсолютним слухом народжуються рідко – на 50 тисяч, але не всі стають музикантами. Так, Господь обдарував талантом нашого Дмитра Івановича», — з гордістю говорить про свого колегу Дмитра Чанева.
У сім’ї Дмитра Русанжика музику люблять усі. Його невістка Інна, українка за національністю, співає у вокальному колективі «Спивограй» при Криничанському Будинку культури.
А його дружині подобається, що та їхні онуки цікавляться музикою, яку грає дідусь.
«Увечері, коли немає світла, дідусь бере акордеон і грає. Настя співає, Катя танцює. Обидві дуже люблять музику. Настя, щоправда, вчитися грати не хоче: каже, що грати це чоловіча справа, а вона співатиме. А ось маленька Катя дуже цікавиться акордеоном, можливо вона стане музикантом», — ділиться дружина Дмитра Ірина.
— І це правильно! – погоджується дід.
— Музиканти повинні бути завжди! Без музики вмирає культура і все навколо», – і, розтягуючи хутра улюбленого акордеона, знову і знову наповнює простір народною мелодією, що надихає.
Читайте також: Як майстриня з Кулевчі все життя шиє ковдри з вовни
