Вона має 20 тварин та керує музеєм: секрети жінки з Борсуків яка встигає все

Ключові моменти

• Ірина Борбела з Борсуків керує сільським клубом і етнографічним музеєм.

• У своєму господарстві вона має 20 тварин — від кіз до собак і котів.

• Музей створено у старовинній хаті, яка сама стала головним експонатом.

• Жінка організовує майстер-класи, відроджує ткацтво та зберігає легенди села.

• Її енергії вистачає і на пісні, і на турботу про рідний край.

Диплом зоотехніка та переїзд до Борсуків

Ірина Борбела народилася і виросла у селі Кринички, що на Балтщині. Виховувалась у великій родині, мала ще трьох сестричок. Тому поспішила здобути професію, щоб стати «на ноги».

Після восьмирічки закінчила зооветеринарний технікум на Миколаївщині, де здобула професію зоотехніка. Чому пішла вчитися на зоотехніка? Та тому, що дуже любить живність, напевне, як і кожна сільська людина. До того ж зоотехнік на селі завжди був шанованою людиною.

Отримавши диплом, Ірина попрямувала до Балтського районного управління сільського господарства.

– Дайте роботу зоотехніка, – звернулась вона з порогу до начальника управління Миколи Кадаєва.

Саме тоді у колгоспі села Борсуки потрібен був спеціаліст.

– За мною приїхав тодішній голова сільгосптовариства Борис Меланіч, – розповідає жінка. – Це сталося так швидко, що я була здивована і разом з тим тішилася, що нарешті буду заробляти сама на себе і батькам буде підмога. Так я з Криничок у 1995 році переїхала до Борсуків.

Турбот вистачало. Проте жінка-зоотехнік вправно дбала про те, щоб у господарстві було вдосталь корму, щоб худоба мала силос і комбікорми, щоб у корівниках було чисто, а корови мали сухі й теплі підстилки.

В той час зустріла своє кохання. Сьогодні у них з Олександром двоє дорослих дітей – донька Наталя і син Олександр, вже мають і зятя Олександра.

З декрету – в мистецтво

Коли із села, через сімейні обставини, мала виїхати тодішня директорка клубу, вона запропонувала саме Ірині зайняти її посаду.

В ту пору Ірина – молода мама – мала вийти з декретної відпустки, але колгоспи вже почали здавати позиції. Багато посад було скорочено, зокрема і посаду зоотехніка. По суті, їй не було куди виходити на роботу. Спробувавши себе ще у кількох професіях, пані Ірина зробила вибір на користь мистецтва.

1 листопада виповнилося дев’ятнадцять літ, як Ірина Борбела зоотехніку змінила на мистецтво.

Про життя сільського клубу у Борсуках під час війни

Як каже Ірина, вона прийняла гарну культурну спадщину села. І тут теж відчула підтримку багатьох людей, які брали участь у всіх творчих заходах сільського клубу, толоках села.

Зокрема, Марії Задоянчук, яка була директоркою школи та виконувала роль художнього керівника у клубі, – вона майстерно грає на акордеоні та донедавна розучувала народні пісні з гуртом «Червона калина».

Також і майстрині Петриківського розпису Тетяни Борбели, відомої на весь район кулінарки Людмили Стефурак, директорки бібліотеки Валентини Кіщук та багатьох інших.

Особливу згуртованість сільської громади показало повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

– Наша громада стала справжнім волонтерським гуртом. Ми печемо, варимо, смажимо, робимо тушонки і консерви, готуємо смаколики. Всім селом беремо участь у благодійних ярмарках та творчих заходах на Балтщині та у всьому Подільському районі.  Допомагаємо односельцям, воїнам, які захищають нашу волю, – каже Ірина Борбела.

У клубі діє осередок волонтерського руху «Берегиня». Понад сотню маскувальних сіток сплетено для фронту жителями села.

– Багато молоді виїхало з села ще коли розпочалась пандемія ковіду. Ще більше подалося в інші краї під час великої війни, – каже пані Ірина. – Однак ті, хто залишилися, стараються за двох. У селі, як на долоні. Видно кожного і всі знають, хто чим дихає.

Разом і плуга перти легше

Аматори сцени переконані, що бойовому фронту має допомагати мистецький фронт.

– Війна і пандемія підірвали психіку багатьох. Тому одним з основних наших завдань є підтримка воїнів і створення можливостей для розвитку талантів. Це зацікавлює людей та дає їм змогу відчути свою потрібність, допомагає знизити рівень стресу та впоратися з викликами долі.

Школи у селі нині немає, але діти та люди старші приходять до музею і клубу.

– Нашим дітям цікаво у клубі. Директорка організовує майстер-класи, на яких наші майстрині навчають дітей свого ремесла: малювати, вишивати, кухарити, співати, танцювати, – розповідають жителі Борсуків.

Разом з тим пані Ірина організовує цікаві подорожі рідним краєм. Під час екскурсій розповідає про легенди села, про знакові місця й історичні події. Ці оповіді захоплюють не тільки дітей, а й дорослих, які охоче подорожують разом з дітьми.

Головний експонат музею – сама хата

«Одеське життя» вже розповідало про етнографічний музей села Борсуки. Сьогодні розкажемо історію його виникнення.

Тією людиною, яка рекомендувала Ірину Борбелу на свою посаду, є жителька села Людмила Стефурак. Саме вона, повернувшись через кілька місяців до села, взялась допомагати Ірині у створенні етнографічного музею, який засновано на базі старовинної селянської хати, яка вже сама є головним музейним експонатом.

– Багато допоміг знаннями та розумінням музейної справи директор Балтського історичного музею Петро Ткач. Він навчив мене всім основам музейної справи, які включають дослідження, збереження, експонування та просвітницьку діяльність, – розповідає жінка.

Тепер цей музей відомий далеко за межами району.

– Хата належала Марії та Фанатію Меланичам, передавалась у спадок, а згодом опустіла. Жителі села вирішили старовинну будівлю перетворити на музей, –- розповідає Ірина Борбела.

Нині тут проходять різноманітні заходи: екскурсії, майстер-класи з Петриківського розпису, вишивки та приготування традиційних українських страв, популяризуються традиції, обряди і звичаї села,  Подільщини та багато інших значущих подій.

Відродити ткацьке ремесло, щоб навчити інших

У скарбниці краю зберігається близько 500 експонатів, серед яких є ткацький верстат.

– Є у мене задумка відродити ткацьке ремесло. А чому б і ні? Верстат є. В робочому стані. Хочу відновити його роботу. В селі всі колись були ткалі. Я теж вдома ткала пілки. Думаю, що знайдуться ще жінки, які знаються на ткацтві. Навчимо старших дітей. І будемо виробляти доріжки для воїнів, на аукціони, на продаж. Зараз у країні всі кошти йдуть на захист. На музеї фінансування не вистачає. А музейну справу треба розвивати, – ділиться думками Ірина Борбела.

Як же цій тендітній жінці вдається так багато?

Встигає співати, танцювати, займатися культурно-просвітницькою діяльністю. І при цьому має сім’ю, утримує корову, дев’ять кіз, чотири собаки, шість котів. До речі, вся живність має імена: корова Марта, кози Більоха, Марфуша, Рогата, Бєлка, Марта, Стара, Шута, Анжела, Клаповуха, собаки Чапік, Кус-кус, Пальма, Альфа, коти Мурчик, Васька, Чук і Гек, Аліска, Грішка і Ларцик.

– Я дуже вдячна своєму чоловікові, що він розуміє мене і допомагає та підтримує. Вся хатня і господарська робота – на чоловічих плечах. Він розуміє, що я живу роботою. Мій дядько колись працював завклубом, мама співала, ми всі співали. Вся родина музикальна. І зараз співаємо, як збираємось всі разом, – розповідає жінка.

Ірина Борбела від старожилів переписує історію села, записує старі назви вулиць, хто жив у селі і які розвивались ремесла, хто копав криниці і їхні історії. Шукає легенди про село Борсуки та цікаві історії, рецепти традиційних страв, записує на відео старовинні українські народні пісні, колядки та щедрівки, обряди, звичаї. А ще – досліджує Чумацький шлях, який, сподівається, приведе мандрівників до їхнього краю, зацікавить краєзнавців і стане поштовхом до відродження села.

Читайте також: 

• На Одещині щодня створюють невидиму броню, що рятує життя
• Як у селі Борсуки в музеї випікали коровай
• Секрети стародавнього розпису: майстриня з Балтщини працює у стилі зі списку культурної спадщини ЮНЕСКО