Ще вчора вона носила ім’я російського міста, звідки прийшли загарбники. Сьогодні — названа на честь українського мистецтва, внесеного до списку ЮНЕСКО. Зміна кількох літер перетворила Псковську на Петриківську — і надала цій одеській вулиці зовсім інший сенс.
Ключові моменти
Так, ця вулиця в Київському районі Одеси раніше називалася Псковською. Що ж, у рф іще є таке місто. Наведу кілька цифр — цього, думаю, достатньо. Перше: заснований у 903 році. Друге: відстань по прямій до кордону з Україною — менше ніж 1500 км, тобто не перевищує технічних можливостей української безпілотної авіації. Третє: 76 — це номер Псковської десантної дивізії, бандити з якої пролили ріки крові в Бучі. Тож нашим дронам є за що «привітати» Псков.
Тепер це вулиця Петриківська, названа на честь суто українського живопису.
У 2013 році Міністерство культури України визначило перші об’єкти нематеріальної культурної спадщини України. Ось деякі з них:
Косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону XVI—XXI століть (ареал — Івано-Франківська область, м. Косів). Опішнянська кераміка — техніка виготовлення й розпису (ареал — Полтавська обл., Зіньківський р-н, смт Опішня).
А петриківський розпис — українське декоративно-орнаментальне мистецтво XIX—XXI століть (ареал — Дніпропетровська обл., Петриківський р-н, смт Петриківка). Ба більше, петриківський розпис включений до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Окремі речі з узорами у стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII століття. У сучасному розумінні цей напрям сформувався наприкінці XIX — на початку XX століть. Походження петриківського розпису пов’язують із козацтвом і заселенням Дніпровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII столітті та в першій половині XIX століття. Хоча достеменно невідомо, де й коли розвинулися традиції, що лягли в основу цього напряму живопису.
Читайте також: Дунайка, сушена бринза, винні дріжджі: чим Одещина збагатила Атлас унікальних продуктів України
Зразки живопису стали відомі завдяки роботі Дмитра Яворницького. Розвиток ішов у вигляді настінного розпису (на початку XX століття у зв’язку зі зростанням попиту на настінний декор виготовляли також паперові «малювання» для оформлення інтер’єру), декору предметів побуту (скрині, народні інструменти, сівалки, сани). Особливо розвинулися декоративний розпис по дереву, підлаковий розпис, надглазурний і підглазурний розпис фарфору. Було відновлено технологію розпису скла; сучасні майстри розписують рушники й блузи з тканини, гаманці зі шкіри. Для петриківського розпису характерний рослинний квітковий орнамент, що продовжує традиції українського бароко.
Розпис може виконуватися кольоровими глинами, рослинними барвниками, аніліновими, олійними, акварельними, акриловими фарбами, темперою, гуашшю, із додаванням яєчного жовтка, молока, спирту; саморобними (особливо з котячої шерсті) й фабричними пензлями, а також пальцями, піпетками, очеретяними паличками — на світлому, кольоровому чи чорному тлі. Часто у кожного майстра власний почерк, підхід до стилізації, своя трактовка традиційних елементів розпису.
Читайте також: Одеситка Зоя Пасічна замінила квіти на медуз і море в петриківському розписі
До 2004 року в Петриківці працювала фабрика «Петриківський розпис» із художньою майстернею на 90 робочих місць і творчою майстернею для 10 майстрів. При фабриці діяв Музей історії декоративного розпису. 2004 року фабрика «Петриківський розпис» збанкрутувала і припинила роботу. 2006-го її ліквідовано як суб’єкта виробничої діяльності. 2011 року фабрику петриківського художнього розпису було знищено, майно й обладнання знято та вивезено. Зробили це загарбники? Ні — «свої», вітчизняні. «Наразі від фабрики майже нічого не залишилося — лише стіни й руїни», — повідомляв «Дніпро вечірній».
Пишу про це — і ловлю себе на думці про схожу ситуацію з величезним бавовняним комбінатом (ХБК) у моєму рідному Херсоні. Почалися проблеми — і «свої», гірші за чужих, знайшли найпростіше рішення: порізали на металобрухт обладнання підприємства, що випускало ОДИН МІЛЬЙОН МЕТРІВ тканини на рік і було містоутворювальним для Херсона. Навіть 108 надсучасних на той час англійських ткацьких верстатів із ЧПК пішли на брухт!
ХБК, що складався з кількох фабрик, помер. Загинув від обстрілів росіян і на місці ткацької фабрики виріс величезний торговельно-розважальний центр «Фабрика».
А от петриківський розпис — живий! Як і український народ! У Петриківці функціонує Центр народної творчості «Петриківка», де працюють майстри, проводять майстер-класи, зберігають і розвивають традиції.
Багато хто працює індивідуально — вдома або в невеликих майстернях, самостійно продає свої вироби, бере участь у виставках, навчає інших.
Під час війни майстри розписують петриківські візерунки на предметах для благодійності (наприклад, на ящиках від снарядів і гільзах), проводять майстер-класи для дітей і переселенців, використовують мистецтво як терапію.
Показово, що є чимало закордонних музеїв і виставкових майданчиків, де відбувалися покази, є колекції або помітні експозиції з петриківським розписом. Це виставки у штаб-квартирі ЮНЕСКО, в Українських музеях Нью-Йорка й Чикаго, у різних етнографічних регіональних музеях Польщі та Великої Британії.
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
18 жовтня в Бессарабському будинку культури відбувся традиційний сьомий Всеукраїнський турнір з вільної боротьби, присвячений… Read More
Сьогодні, в неділю, 19 жовтня 2025 року, розпочалася 1334-та доба повномасштабної російсько-української війни. Цієї ночі… Read More
Сьогодні вранці, у неділю, 19 жовтня 2025 року, в місті Біляївка Одеського району сталася ДТП,… Read More
У Подільському районі Одеської області отруїлися чадним газом троє людей, один із них загинув. Read More
В Україні війна не лише на фронті – вона зміщує баланс влади у містах. Як… Read More
У суботу, 18 жовтня 2025 року, в Одесі відбулася акція «Вшануй. 9:00». Її організаторами виступають… Read More
