Українське козацтво на карті Одеської області

Козаки — без перебільшення найпопулярніші персонажі української історії. Про них написано тисячі книг, складено сотні пісень, знято десятки фільмів. Воно й не дивно. Козацтво – явище унікальне не лише для нашої країни, а й для всього світу. А його історія захоплює не гірше за будь-який історично-пригодницький роман. І Чимале місце у цій історії займає наш край.

Сьогодні, 14 жовтня, коли крім Дня захисників та захисниць України, наша країна відзначає і День козацтва, «Одеське життя» проведе невелику екскурсію козацькими місцями Одещини.

На початку

Одна з перших писемних згадок про українське козацтво стосувалася саме нашого регіону. Якщо вірити хронікам, 1489 року на берегах «Саврані річки, що в Буг впадає» польська армія на чолі із сином короля Казимира ІV Яном Альбрехтом розгромила татарське військо. Для поляків ці місця були зовсім незнайомими, тому королевичу довелося скористатися послугами місцевих козаків як провідників.

Точне місце битви невідоме, проте сучасні історики вважають, що воно сталося на території нинішнього Савранського району Одеської області.

Стаття на тему: Козаки на Одещині: де гуляв козак Голота?

Місця бойової слави…

Протягом XVI-XVIII століть землі нинішньої Одещини неодноразово ставали полем бою між козаками, татарами та турками. Наприклад, 1516 року козацьке військо під командуванням першого гетьмана Запорізької Січі Предслава Лянцкоронського взяло штурмом турецьке місто Аккерман (нині — Білгород-Дністровський).

Відзначили наш регіон своєю присутністю легендарні козацькі отамани Северин Наливайно (захопив міста Аккерман, Кілію, фортецю Ізмаїл та розорив кілька навколишніх сіл) та Іван Сірко (тричі здобув перемоги над турками та татарами в районі Куяльницького лиману). А у квітні 1691 року не менш знаменитий полковник Семен Палій розгромив великий турецький караван з добром та невільниками «на урочищі Пересип» (зараз це одеський Пересип).

Напевно, найуспішнішим «візитом» запорожців до Одеси слід вважати похід Семена Галицького на Хаджибей (Одесу) 1769 року. Тоді козакам пощастило захопити колосальний видобуток: 36 тисяч коней, чотири тисячі овець, тисячу корів і навіть 180 верблюдів, не кажучи вже про безліч полонених, за яких козаки отримали чималий викуп.

…і мирної праці

Козаки приходили на територію нинішньої Одещини не лише з війною. Багато хто з них селився в передмісті Хаджибея і в навколишніх селах. Вони вели цілком мирний спосіб життя: займалися землеробством, садівництвом, «різним торговим промислом», ходили «по сіль» і «за звіром із рушницею». А ще, за численними свідченнями сучасників, масово варили хмільні напої.

Особливо багато козаків з’явилося у нашому регіоні після того, як Запорізька Січ була зруйнована російськими військами. Турецький султан обіцяв зберегти традиційні козацькі вільності та виділив для поселення запорожцям село Кучурган. Щоправда, деякі з них віддали перевагу жити в Хаджибеї, Аджидері (Овідіополь) та Анані (Ананьєв).

Що залишилося від козаків?

Після того, як Російська імперія забрала південноукраїнські землі у Туреччини, землі між Дністром та Південним Бугом активно освоювалися спадкоємцями запорожців — чорноморськими козаками. Вони заснували багато сіл та селищ — наприклад, нинішню Біляївку збудував учасник взяття Хаджибея отаман Антон Головатий.

Незважаючи на те, що в 1792 козаків-чорноморців переселили на Кубань, пам’ять про них зберігалася ще довгі роки. Навіть наприкінці ХІХ століття вчені-етнографи записували у селах нинішньої Одещини пісні та легенди про знаменитих отаманів та подвиги запорожців. Та й у самій Одесі, як згадував письменник Лев Славін, ще на початку ХХ століття «у селянському хлопці, в капітані далекого плавання, в університетському професорі раптом проглядав тип запорожця з козацької січової вольниці, що зберігся в усій чистоті — весь цей сплав удачі, гумору, сили, поезії».

Далі буде…