Статті

Українська «колонія» в Америці: як наші земляки заселяли Канаду

1891 рік, 7 вересня... Пасажирське судно «Орегон» пришвартувалося до причалу канадського порту Квебек. Серед багатьох інших пасажирів після 22-денного шляху по океану по трапу з торбинками за плечима спустилися Іван Пилипів та Василь Єлиняк. Ні той, ні інший зовсім не розуміли, що, зробивши перший крок по канадській землі, вони увійшли до Історії як перші два українці, які емігрували до Канади.

Апостол еміграції

Це були односельці із села Небилів (Австро-Угорщина, нині Рожнятівський район Івано-Франківщини), де зараз їм як першопрохідцям встановлено пам’ятник.

Зрозуміло, що вони поїхали не від хорошого життя: Галичина в ті роки тонула в злиднях, за кілька десятиліть розмір середнього селянського господарства зменшився втричі. Спочатку виїжджали в сусідню росію, потім почалася так звана «бразильська гарячка»: малоземельні та безземельні галицькі селяни виїжджали до цієї тропічної країни з зовсім іншими соціальними та кліматичними умовами. І тут з’явився, у кращому розумінні цього слова, «месія» – львівський професор Олеськів.

Він вивчав ситуацію в різних країнах, що запрошували до себе потенційних переселенців та підказував землякам, розпочавши просвітницьку роботу серед населення. Він друкував брошури, статті та рекламні оголошення в газетах, об’їжджав українські міста та села з лекціями. І фактами доводив, що в Канаді реально потребують переселенців, реально за $10 дають кожному 64,7 га (це перерахунок зі 160 акрів) цілинної землі. Це при тому, що у ті роки середній розмір ділянки селянина становив 2-4 га.

Юкі влітку працювали в полі, взимку – у місті

І еміграція українців до Канади повільно, але впевнено почала зростати. Перша хвиля тривала до 1914 року – до початку Першої світової. Близько 170 тисяч українців заселили цілинні землі у кількох канадських провінціях. Вони працювали в полі з весни до осені, а на зиму вирушали на заробітки до міст.

Невдовзі українців почали називати «юкі» від «Юкрейн» – Україна. І навіть розрізняли територією походження. Так, наприклад, у канадців з’явився термін «галішинз» (галіційці). Не слід вважати, що українці одразу потрапили до раю земного. Землі їм діставалися далеко не найкращі, та й клімат у деяких канадських провінціях був дуже суворий.

Так, провінцію Альберта і зараз іноді називають канадським Сибіром. Слідом за першою хвилею еміграції українців до Канади була й друга – після закінчення Громадянської війни у 1920-ті роки та до початку Другої світової. Потім третя хвиля – з 1947 року до 1960-х. А четверта почалася 1989 року – з горбачовською перебудовою.

Кожен 30-й канадець – українець

За даними 2001 року в Канаді за загальної чисельності населення 29,6 млн осіб проживало 1 071 060 українців. З них 326 200 виключно українці, 744 860 – діти від змішаних шлюбів. Нині у Канаді найбільша українська діаспора у світі. За даними перепису 2016 року, 4% населення Канади (1,36 млн осіб) повідомили, що у них є українське коріння.

Якщо повернутися до долі двох українських «первістків» у Канаді, то згодом Пилипів та Єлиняк стали заможними фермерами та заснували найбільше поселення українців у Канаді в Една-Стар, нині місто Чіпман у канадській провінції Альберта.

Єлиняк став мером Чіпмана. Пилипів прожив 77 років і помер у 1936 році, Єлиняк набагато пережив земляка. Праправнучка його – Еріка Майя Єленяк – модель та актриса, одна із зірок серіалу «Рятувальники Малібу». Ох, і гарна ж…

Політики, спортсмени та навіть астронавти

А ще серед «козирних» канадських українців багато всесвітньо відомих людей. Наприклад, це хокеїсти Уейн Грецькі, Дейв Андрійчук, Дейл Гаверчук, Джон Буцик, Терк Брода. Це і Роберта Лін Бондар – перша канадська жінка-астронавт.

Вільям Гавриляк тричі був обраний мером міста Едмонтон, Едвард Стельмах став прем’єр-міністром провінції Альберта, Роман Гнатишин у 1990-1995 роках був генерал-губернатором Канади, Христя Фріланд стала головою МЗС, а Бен Ганущак – міністром освіти провінції Манітоба.

На фото: пам’ятник першим українцям у Канаді, встановлений у їхньому рідному селі Небилів

Share
Валерий Боянжу

В 1996 году с появлением в Херсоне частной и честной газеты "Гривна" ушел в журналистику. Редактор, шеф-редактор, Заслуженный журналист Украины (2007 год). 26 лет работал без отпуска, за этот период ни один номер газеты не вышел без моих материалов. 24 февраля 2022 года в вынужденный отпуск меня отправили убившие газету оккупанты. Длился он год. С начала 2023 года в Одессе я первый раз в жизни стал ВПЛ и второй раз в жизни - журналистом. Газеты "Одесская жизнь" и "На пенсии" меня подогрели, обобрали ( ой,нет, простите: подобрали, обогрели), а если без шуток - то просто реанимировали, вернув мне СЧАСТЬЕ общения с читательской аудиторией. Но домой так хочу - слов нет, чтобы передать.

Останні статті

  • Статті

Вони втратили все і розпочали з нуля: три історії переселенців на Одещину

У селищі Бородіно ще до війни за підтримки держави був побудований соціальний Центр для постраждалих… Читати далі

2024-09-16
  • Новини

Чергою з кулемета: на Одещині військові знешкодили морську міну (відео)

На узбережжя Одещини викинуло чергову морську міну, яку було оперативно знищено українськими військовими. Про це… Читати далі

2024-09-16
  • Статті

Відновлення після війни: як військовий починав нове життя після поранення

14 лютого 2023 року військовий Віталій Верес отримав важке поранення під час оборони Бахмута, коли… Читати далі

2024-09-16
  • Статті

Будинки покинули, а калину — забрали: історія одного вимушеного переселення

Вересень. Налилася червоним кольором калина, яка є одним із символів України. Колектив обласного центру національних… Читати далі

2024-09-16
  • Новини

В Одесі та Одеській області стався землетрус: що відомо (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)

16 вересня 2024 року мешканці Одеси та регіону відчули підземні поштовхи. У будинках гойдалися люстри,… Читати далі

2024-09-16
  • Статті

Пам’ять Володимира Панченка вшанували у Любашівці

Другого вересня, у день народження митця, якому мало виповнитися 70 років, в медіацентрі Любашівської публічної… Читати далі

2024-09-16