У якому порту Жак-Ів Кусто залишив свою червону шапочку і журнал з автографом

Вуаля — мерсі!

Це було 39 років тому. Молодій співробітниці порту Рені Надії Брусенській доручили зробити заміри на судні «Нюра Кижеватова», яке зайшло на ремонт і пришвартувалося біля причалу на базі техобслуговування. 

Того дня Надя одягнулася не за погодою — на річці Дунай дув холодний вітер, і вона, чекаючи на причалі, щоб подали трап, дуже замерзла. Коли портовичка зайшла на борт судна, назустріч вийшов худорлявий літній чоловік. Побачивши змерзлу кучеряву дівчину, він власноруч одягнув їй на голову свою червону шапочку. «Вуаля» — усміхнувся незнайомець усіма своїми зморшками. «Мерсі», — відповіла дівчина.

Залишаючи судно, вона хотіла повернути шапку, але француз запротестував. І тільки пізніше, коли Надія Брусенська дивилася фільми Жака-Іва Кусто про дослідження Дунаю, вона зрозуміла, що в порту на судні зустріла дослідника зі світовим ім’ям! І що в неї вдома — подарунок Жака-Іва Кусто!

Якими ж долями Кусто опинився в порту міста Рені? Виявляється, під час досліджень Чорного моря батискаф команди потрапив у нештатну ситуацію. Його підібрала в морі команда судна Дунайського пароплавства «Нюра Кижеватова», яке йшло в порт Рені. Поки судно стояло на ремонті, за батискафом і прибули його власники.

Журнал з автографом

Коли директор Ренійського музею Галина Маратаєва виклала інформацію про новий експонат музею в соцмережах, несподівано на зв’язок вийшли мешканки Одеси Тетяна і Христина Ростоцькі. Вони розповіли, що в їхньому сімейному архіві теж є подарунок дослідника — журнал № 99 CalypsoLog з автографом Жака-Іва Кусто. Це друковане видання дослідник подарував їхній мамі Дальвіні Рихлік, яка мешкала в Рені та працювала в митній службі.

— У 1991 році Жак-Ів Кусто в порту Рені побував вдруге, — розповідає Галина Маратаєва. — Як відомо, наприкінці 80-х — початку 90-х років команда Кусто досліджувала Дунай від витоку до самого гирла. Згодом вийшло чотири фільми про Дунай, де розповідається про флору і фауну, про народи, що проживають на берегах цієї великої річки. Так от, судно Jégtörő (у перекладі з угорської — криголам) з вертольотом на борту 29 березня 1991 року стало до причалу нашого порту. На борт піднялися прикордонники та митники. Серед них була Дальвіна Рихлик.

Згодом вона згадувала про те, як Кусто, побачивши гостей, «збігав» у каюту і приніс журнал. Він вибачався, що не знайшов кольорової листівки чи буклету — уже все роздали, залишився тільки примірник друкованого видання. Він підписав його, кажучи щось французькою. А донька Кусто Діана — вона була в тому науковому поході з батьком — намалювала смайлик і поставила дату. Багато років зберігала Дальвіна Степанівна цей подарунок, дивилася фільми Кусто, передачі на каналі «Діскавері» про його мандрівки і досягнення, і завжди згадувала той весняний день, коли зустрілася з великим ученим.

Чому про Рені — ні слова?

Журнал CalypsoLog із сімейного архіву днями прибув з Одеси до Ренійського музею на тимчасове зберігання, і став другим «привітом» від відомого мандрівника.

— У журналі ми прочитали статті з демографії, про заплавні ліси Дунаю, транспортні проблеми, — розповідає Галина Маратаєва. — Ще раз із задоволенням переглянули фільми Кусто про Дунай. У яких немає жодного слова про місто Рені. Чому? Тому що Рені було закритим портовим містом, і Кусто не дозволили зійти на берег… Усі країни світу були відкриті для Кусто і його команди. Усі порти надавали його суднам притулок, для всіх було честю співпрацювати з його командою. Усі міста світу, про які писав Кусто, пишаються спогадами про нього і, що така людина цікавилася їхньою історією, культурою, природою. І тільки в Рені йому та його команді було відмовлено у висадці на берег.