Спекотного липня 1888 року Леся Українка вперше відвідала Одесу. Сюди її привіз батько Петро Косач, щоб вилікувати доньку, яка хворіла з десятирічного віку, цілющими грязями Хаджибейського лиману. І відтоді до 1913 року письменниця здійснила на Одещину двадцять подорожей.
Найперше вразило 17-річну поетесу місто — гамірне, багатолюдне, зі швидким ритмом життя, південною екзотикою, та жителі — зі своєрідною вимовою, галасливі й темпераментні південні люди — чи то греки, чи італійці, чи молдовани.
В Одесі Косачів радо зустрічала і приймала у себе родина відомого бібліографа, етнографа та історика, засновника одеської «Просвіти» Михайла Комарова.
В листі до матері, датованому 18 липня 1889 року, Леся Українка писала: «Живу я так собі, як і перше, – не дуже добре, не дуже погано. Погано те, що пропадаю від спекоти. Ви не маєте поняття, яка тут страшенна спекота: в понеділок було +43°, я сама на термометрі бачила. Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут, в Одесі. Тропіки переїхали на лиман!.. Всюди панують матроськії костюми, віяла, зонтики, содова вода і морожене. Прикажчики в магазинах стоять з пальмовими віяльцями. Я купила за 10 к. «спасення душі», себто віяльце.»…
Свої відчуття від зустрічі з гостинною Одесою та Аккерманом Леся Українка відобразила у циклі віршів «Подорож до моря».
Вже відома поетеса побувала і у Шабо, поласувала вишуканими сортами винограду та молодим вином.
Побутує красива легенда, що Леся Українка двічі побувала в цьому мальовничому місті.
Вона не підтверджена жодними документальними свідченнями, окрім спогадів ананьївців Віри Баранової-Смеречинської і Бориса Робула. А навідувалась поетеса до їхнього вчителя Михайла Орестовича Меделовича. Колишня гімназистка Ганна Петрівна Пуйшель також згадувала, що Михайло Орестович спілкувався з Лесею Українкою і вона була його гостею.
Михайло Меделович народився 10 січня 1880 року у селі Сербів Новоград-Волинського повіту в родині священика. У 1901 році закінчив Волинську духовну семінарію. Навчався у Європі, де закінчив Тартуський і Празький університети. Він володів багатьма європейськими мовами.
Майже все життя Михайло Оресткович трудився у чоловічій гімназії міста Ананьєва вчителем словесності. У 30-40 роках ХХ століття очолював цей освітянський заклад.
Згасло життя старого вчителя у березні 1944 року, за кілька днів до визволення міста від німецько-фашистських загарбників.
— У 1937 році я, вчорашній школяр, покинув рідний Ананьїв і лише у 1944 році на чолі полку повернувся, щоб звільнити його від фашистів, — згадував почесний громадянин міста Борис Робул. — На другий день я був у квартирі Меделовича. Мене люб’язно прийняла Віра Михайлівна Глинська, яка оберігала його оселю. Там я несподівано розкрив таємницю стосунків Михайла Орестовича і Лесі Українки. В одній кімнаті Глинська посадила мене в крісло, запалила свічки, зашторила вікно і запропонувала смикнути шнурок. Занавіска піднялася, і я відчув щось містичне: на мене дивилася жива Леся Українка! Її прекрасний портрет з рукою, простягнутою до книги на столі, створював ілюзію реальності…
Віра Михайлівна, задоволена ефектом, запропонувала заглянути у папки, що лежали біля торшера. Я був приголомшений ще раз. Більша з них була заповнена листами Лесі Українки, друга — листами її матері Олени Пчілки. Листи були прекрасного змісту. В них були ніжність, увага, турбота, повідомлення про життя спільних знайомих і літературні події. В одному з листів поетеси я прочитав: «Ми не винні, що нашому щастю завадили дві непреодолимі перешкоди…».
Віра Михайлівна розповіла, що Михайло Меделович познайомився з Лесею Українкою у студентські роки, перебуваючи в Єгипті. Там, біля підніжжя піраміди Джосера, він покохав її на все життя. Пізніше у них було багато зустрічей, в основному під час спільних лікувань від чахотки (обоє хворіли на цю хворобу) у Ялті, Баден-Бадені.
Так підтвердилася велика любов, про яку між собою пошепки іноді говорили колеги Меделовича і його учні. Ананьївський педагог проніс її через усе життя, так і не одружившись.
На жаль, архіви Михайла Меделовича не збереглися, і його таємниче кохання до української поетеси назавжди залишиться таїною за сімома печатями.
Читайте також:
У селищі Бородіно ще до війни за підтримки держави був побудований соціальний Центр для постраждалих… Читати далі
На узбережжя Одещини викинуло чергову морську міну, яку було оперативно знищено українськими військовими. Про це… Читати далі
14 лютого 2023 року військовий Віталій Верес отримав важке поранення під час оборони Бахмута, коли… Читати далі
Вересень. Налилася червоним кольором калина, яка є одним із символів України. Колектив обласного центру національних… Читати далі
16 вересня 2024 року мешканці Одеси та регіону відчули підземні поштовхи. У будинках гойдалися люстри,… Читати далі
Другого вересня, у день народження митця, якому мало виповнитися 70 років, в медіацентрі Любашівської публічної… Читати далі
Переглянути коментарі
Передрук однієї і тієї ж статті на протязі дванадцяти років. І ніхто, жодного разу не поцікавився: "Чому історія є, а доказів нема?". Я спробував розібратись з цим питанням. Результатом пошуків на протязі декількох місяців є стаття, з першою частиною якої я пропоную ознайомитись
Переїзд майже зруйнував мій шлюб. Я одружена більше чотирьох років, але через роботу мого чоловіка він переїхав до іншого штату за короткий час, поки його поведінка змінилася по відношенню до мене, він почав зраджувати мені з іншою жінкою. Я не знав, що він під впливом любовних чар. Одного вірного дня я зустрів в Інтернеті священика Джага, який допомагає іншим, у яких були такі самі проблеми, і я вирішив зв’язатися з ним. ось як мені допомогли. мій шлюб відновлено, я радий, що зв’язався з ним. В