Степан Олійник: 116 років від народження великого українського гумориста, чиє гостре слово било по брехні та несправедливості

Дитинство Степана Олійника у Левадівці

Народився Степан Іванович Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасицели Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз Балтська міська громада Подільського району) у бідняцькій сім’ї Івана і Наталки Олійників.

Хліборобська родина дуже бідувала і навіть наважилась емігрувати в пошуках кращого життя до Америки. Проте їхній родич і односелець Захарій Вилкун, який трішки раніше обжився у Третій Миколаївці (нині село Левадівка Андрієво-Іванівської громади Березівського району), запропонував Олійникам перебратися до нього.

Отак навесні 1909 року маленький Степанко з батьками вирушив у свою першу мандрівку на дядьковому возі. Шлях до Миколаївки вився обабіч повноводної тоді річки Тилігул через Байтали, Северинівку, Ананьїв, Кохівку, Троїцьке та Покровку і тривав увесь день.

У Третій Миколаївці, перейменованій з легкої руки гумориста і ніжного лірика в 1965 році у милозвучну Левадівку, промайнуло дитинство Степана Олійника разом з сестрами Марією, Мотрею, Оксаною, Ольгою, братами Іваном і Семеном та багатьма однолітками. Змалку Степанко допомагав батькам по господарству й особливо захоплювався рибальством та ловлею раків на Тилігулі. Після закінчення чотирикласної Гижицько-Миколаївської земської школи батьки відправили здібного сина до Одеси, де хлопець навчався у трудовій семирічній школі ім. Лесі Українки, потім – у кооперативному технікумі.

Роки навчання Степана в Одесі

Степана Олійника «виводили в люди» багатодітною родиною. Щомісяця слали йому 5 карбованців, котрі заробляли сестри Ольга з Мотрею продажем молока на базарі у сусідній Настасіївці. Сам студент також не лінувався — заробляв з друзями рубанням дров одеситам припасеними у гуртожитку дворучною пилкою і колуном.

Згодом Олійник вступив до Одеського педагогічного інституту, поєднуючи навчання з літературною діяльністю. Щоправда, диплом педагога майбутній класик українського гумору з чималими труднощами здобув у 1934 році.

Творчі успіхи Олійника і дружба з режисером

Однієї ночі 1931 року в студентському гуртожитку Степана Олійника заарештували і посадили до Одеської в’язниці як «ворога народу» та «українського буржуазного націоналіста». Звинуватили, що батько був розкуркулений і репресований, а сам Степан ходив на лекції у сорочці-вишиванці і писав вірші… українською мовою! Від в’язниці, а можливо, й розстрілу його врятував одеський поет-гуморист Володимир Іванович. Він, ризикуючи сам потрапити до лап НКВС, написав листа Калініну і зібрав під ним 200 підписів студентів на захист свого друга. 

Трудову біографію Степан Іванович розпочав вчителем української мови і літератури на Херсонщині. Повернувшись до Одеси, влаштувався штатним кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Натхненно висвітлював життя українського села. Також друкувався в журналах «Шквал» та «Металеві дні». Чимало його знаменитих поезій та фейлетонів надихані одеським колоритом. Наприклад, гуморески з циклу «Одеські замальовки».

У роки Другої світової війни Олійник працював у газеті «Сталінградська правда» військовим кореспондентом, а в мирний час трудився незмінним співробітником сатиричного журналу «Перець». Будучи депутатом, всебічно допомагав землякам вирішувати колгоспні та побутові проблеми.

Щороку Степан Олійник відпочивав з дружиною Клавдією Іванівною і донькою Лесею у рідній серцю Левадівці, щоб зустрітися з родичами та земляками, погомоніти про життя-буття, повудити карасів у річці Тилігул. Одним словом, набратися сил і наснаги для нових творчих звершень.

Будучи запеклим рибалкою, Степан Олійник не любив браконьєрів, які винищували рибу забороненими методами.

До озер через луги,

Там, де верб зелені шати,

Йшли природи вороги — 

Браконьєри-торбохвати.

Леонід Гайдай та Євген Моргунов про творчість Олійника

Писав Степан Олійник гуморески, вірші та твори. З-під його гострого пера вийшло чимало сатирично-гумористичних творів, збірок автобіографічних оповідань. Він — автор понад ста поетичних фейлетонів.

За мотивами одного з них режисер Леонід Гайдай зняв свій знаменитий короткометражний фільм «Пес Барбос і незвичний крос». 

Навесні 1982 року один з акторів цього фільму — Євген Моргунов — побував у Левадівці на перших Олійниківських читаннях, де зізнався, що, якби не було Степана Олійника, не було б і їхньої трійці, фільмів «Самогонники», «Кавказька полонянка», «Операція «И»…». 

Так вважав й сам Леонід Гайдай, який потоваришував з Олійником і любив читати його твори в оригіналі — колоритною українською мовою. До речі, кілька років тому велась мова про встановлення у Левадівці пам’ятника псу Барбосу.

Фестиваль «Степанова весна»

У Вічність Степан Олійник відійшов 11 січня 1982 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Його світлу пам’ять свято бережуть на Одещині. Щовесни великий Сміхотворець «повертається» у свої рідні краї — Одесу, Пасицели і Левадівку — традиційним фестивалем гумору і сатири «Степанова весна». Останні три роки фестиваль проводиться онлайн.  

А починало свій рух колесо олійниківських святкувань з покладання квітів до пам’ятника та відвідин Левадівського меморіального музею митця (філія Одеського літературного музею), який цьогоріч відзначає своє 40-річчя. Численні гості – донька гумориста Леся Степанівна, родичі, колеги по перу, артисти та земляки – поспішали у музейні світлиці, де його незмінна директорка — заслужений працівник культури України Валентина Панкова — та юні екскурсоводи захоплююче розповідали про життєвий і творчий шлях Степана Олійника. 

У селі також збереглася оселя Олійників. Відновлена 15 років тому, будівля знову потребує повномасштабної реконструкції…

На монументі, встановленому 2002 року в Левадівці вдячними земляками на честь свого знаменитого краянина, викарбовано його цитату: «В ім’я добра, супроти зла я в руки взяв перо сатири»!  

Популярною і бажаною залишається літературна премія імені Степана Олійника, якої з 1983 року удостоїлися десятки письменників, журналістів та артистів з Києва, Одещини, Запоріжжя, Тернополя, Ізяслава, Вінниці, а також США…

«В Одесі, на Привозі»

Ранок одеський. Возів цілий ряд.

Батько й синок продають виноград.

Батько то грона, то гирі кладе.

Син, помічник його, касу веде:

Гроші приймає, щоб їх берегти,

Здачу дає із п’яти, з десяти!

Батько торгує завзято, аж змок.

Чує — гука йому з воза синок:

— Годі Вам, тату, уже торгувать!

Годі, бо здачу вже нічим давать!

— Як же це так! — тата кинуло в гнів. —

Ти ж в кожнім класі два роки сидів!

На зупинці

(з народних жартів)

*****

Зупинка. Дві лави:

І тут, і навпроти…

У всіх свої справи —

Спішать до роботи!

— Де ж правила строгі?

— Обіцянки де ж ті?.. —

Та ось із-за рогу

Автобус нарешті!

Спинилась машина.

Змішалися люди.

— Куди ви, мужчина?

Та доки це буде?

— Культури ні грама,

А в шляпах велюрних!..

— Нема, — свідчить дама, —

Нема в нас культурних!

З вікна кондуктриса

Пояснює вдало:

— Культурних до біса!

Автобусів мало!