Сліди снігової людини, лялька з повоєнного Берліна, доноси на одеситів і бухгалтерські документи часів Голодомору — в одеському «Музеї Совка» зібрані речі, за якими стоять страшні сторінки історії. До Гелловіну зберігач музею Дмитро Бакаєв представив шість експонатів, кожен із яких розповідає власну моторошну історію. А найстрашнішою знахідкою він вважає книжку, яка пояснювала, як правильно організувати людське життя.
Зображення створене за допомогою ШІ
31 жовтня одеський «Музей Совка» відзначає чергову річницю відкриття. Він розташований в одній кімнаті звичайного багатоквартирного будинку, але за кожним із його експонатів стоїть історія, яка виходить далеко за межі музейних стін. Зберігач Дмитро Бакаєв зібрав шість предметів, що нагадують про різні прояви радянської епохи: від полювання на втікачів із ГУЛАГу до сталінських репресій і державного контролю над повсякденним життям. Серед цих речей є й документи, які показують, як звичайна службова записка могла стати частиною справи проти людини.
Ключові моменти:
8 років тому, 31 жовтня, в Одесі відкрився незвичайний музей. Він знаходиться в одній кімнаті звичайної панельки і може претендувати на звання найменшого музею у світі!
Але екскурсія ним займає три-чотири години. Відвідувач як відкриє рота від подиву, так і не закриває весь цей час. Тільки волосся ворушиться від історій про жахливі експонати. Чого варта одна сорочка Чикатило!
Але цього разу зберігач музею Дмитро Бакаєв підготував шість нових експонатів. Попереджаємо: деякі з них справді лякають.
Підемо від шостого місця до першого.
Після польоту Гагаріна Кремль тільки й думав, чим би ще втерти носа Заходу. А тут – снігова людина! Ось спіймаємо йєті, доведемо всьому світу, що знайшли ланку, якої бракує між мавпою і людиною, та ще й комунізм її будувати змусимо!
За пошуки взялися всерйоз. Комісію Академії наук із вивчення снігової людини очолив нобелівський лауреат Ігор Тамм. Експедиції знаходили сліди, шерсть, навіть какашки. Тільки самого йєті ніяк не вдавалося спіймати.
Хрущову це набридло. Пошуки згорнули, а через роки зібрані матеріали розійшлися приватними колекціями. З однієї такої західної колекції у «Музей Совка» і прислали зліпок зі зліпка ноги нездалого «будівника комунізму».
Але найдивовижніше – снігова людина, виявляється, мешкає і на Донбасі! Принаймні у цьому зберігача музею запевняє Анатолій Сидоренко з Краматорська – вчитель біології, криптозоолог, учасник експедицій та мисливець за загадковими істотами.
Як доказ того, що в донбаських лісах можуть ховатися несподівані мешканці, Сидоренко наводить історію про ведмедя:
– Я, наприклад, був здивований, що на Луганщині ще недавно водилися ведмеді. Скоріше б я повірив у Нессі у вас у Куяльнику! Але це факт: мені розповідала жінка, яка їла м’ясо ведмедя, вбитого родичами на полюванні.
Тож йєті вміють ховатися серед териконів.
Є експонати, які «Музею Совка» дають лише на якийсь час. Наприклад, цю середньовічну кольчугу. За розповіддю її власника, вона належала чукотському шаману, якому дісталася від предків.
А історія в неї така, що Стівен Кінг нервово курить осторонь.
Власник кольчуги – Віктор Якович Камінський, колишній старший оперуповноважений, підполковник міліції у відставці. Тридцять років прослужив на Колимі та Чукотці. Колеги прозвали його Самотнім вовком. Він вистежував ув’язнених ГУЛАГу. І не всіх повертав живими.
– Можливо, це було несправедливо, може, колись я потраплю за це в пекло, але я вживав своїх заходів.
На Колимі, за розповіддю Камінського, існував страшний промисел. Біглих зеків у стійбищах спочатку вітали, годували, навіть використовували для продовження роду. А потім обпоювали та вбивали. Навесні здавали владі відрубані кисті рук та отримували винагороду – спирт.
Одне таке стійбище очолював шаман. Але одного разу його люди вбили групу геологів, а їхні кисті також приготували до здавання. Камінського насторожило, що руки були доглянутими, жіночими. Почалася перестрілка. Шамана було вбито, а Камінському куля залишила шрам на лобі.
Після бою підполковник забрав із нарт шамана його старовинну кольчугу.
Пізніше Камінський перебрався до Одеси, привіз цілу колекцію колимських диковинок. Чого там тільки не було! Кістки мамонта, зброя, опудала тварин, навіть мачете, колишньому власнику якого приписували вбивство понад тридцять осіб.
А кольчуга шамана іноді гостює у «Музеї Совка».
З усіх експонатів «Музею Совка» цей пупс у червоному в’язаному комбінезончику — один із найстрашніших. У нього блакитні арійські очі, біляве пластмасове волосся і зворушливі пухкі пальчики, трохи закопчені. Наче поблизу бушувала пожежа після влучення снаряда в берлінський будинок.
Лялька виготовлена у Німеччині у 1930-х роках. На спині напис – Germany. 1945 року її привезли з Берліна радянські воїни-визволителі. Як трофей.
Що бачив цей пупс на власні водянисті очі? Про таке не розповідають ветерани під час уроків мужності. Не брякнеш перед дружиною чи, не дай Боже, дітьми. Хіба що, хильнувши грам двісті з однополчанами, ветеран міг пригадати:
– Пам’ятаєш фрау з донькою? Тих, що у підвалі?
– А навіщо їх згадувати? А що німкені померли, то згадай, що їхні чоловіки та брати у нас творили…
Колишній радянський офіцер Леонід Рабичев залишив страшні спогади про масові зґвалтування німецьких жінок та дівчат у Східній Пруссії. За його свідченням, деякі командири не лише не зупиняли ґвалтівників, а й самі брали участь у злочинах.
«А що вони у нас робили!» – завиють побєдобєсники. У них і уявлення про моральність суто кримінальне: якщо ворог чинив звірства, то й нам можна.
Після війни у Берліні жінкам, які пережили зґвалтування, дозволяли переривати вагітність. Тільки в одному районі міста з червня 1945 по 1946 рік схвалили 995 таких прохань. В архівних документах збереглося свідчення дівчинки, яку зґвалтували у вітальні на очах батьків.
А пупс схожий на дитину, яку тримає на руках радянський воїн-визволитель на пам’ятнику у Трептов-парку.
Зберігач музею Дмитро Бакаєв зізнається, що намагається не зустрічатися з лялькою очима. Якщо прикрити її усміхнений рот, очі здаються зовсім не дитячими. Спустошеними, байдужими. І ніби десь на самому дні в них ще палає ненависть.
Хоча звідки ненависть в очах ляльки? Це ми вже самі додумуємо.
Зберігач «Музею Совка» Дмитро Бакаєв стверджує, що він єдиний колекціонер у світі, який збирає… доноси.
Ось перед нами папка документів НКВС за 1935 рік. Страх, службова запопадливість і осатаніла злість до вигаданих ворогів народу.
1 січня 1935 року головний механік одеського заводу КІНАП на прізвище Фонар пише до спецвідділу службову записку про «шкідництво».
«У ливарному цеху відгвинчені пробки водопровідної магістралі, внаслідок чого цілу ніч лилася вода, зіпсувавши заформовані моделі».
А тепер уявімо звичайний новорічний корпоратив. Випили, закусили, розійшлися по хатах. Хтось забув закрутити кран. А може води не було, кран залишили відкритим, а вночі вона пішла. Вранці – потоп!
Здавалося б, звичайне недбальство. Але 1935 року за таке можна було потрапити у вороги народу.
І механіка навіть трохи шкода. Адже якщо він не повідомить про шкідників, то сам опиниться під підозрою. Тому й пише донесення. Щоправда, поки без прізвищ.
А ось НКВС уже вимагає список іноземних підданих, які працюють на заводі.
Директор Дубнер та начальник спецвідділу Едельштейн справно його надають.
Ярослав Кепке, чех: «Аполітичний».
Павло Христі, грек: «У вузькому середовищі критикує рішення партії та уряду».
Дмитро Яковлєв, чех: «Виключений із партії за фракційну роботу».
Роберт Гейне, німець: «До радянської влади лояльний. Але навпроти прізвища стоїть галочка».
Усього десять осіб. Чехи, греки, німці, вірменин…
Достатньо було однієї необережної характеристики, щоб зламати людині життя. Долі цих працівників ще належить з’ясувати, але ми знаємо, чим обернулися сталінські національні репресії для тисяч одеситів.
Отак незакручений кран міг перетворитися на політичну справу. А документи збереглися. Справжня книга людських гріхів.
У «Музеї Совка» зберігається книжка з нудною назвою – «Інструкція зі звітності акціонерного товариства «Експортхліб». Видана у 1932 році. Бухгалтерія, цифри, накладні, інструкції…
Але якщо знати історію, ця книжка перестає бути нудною. Від неї стає страшно.
«Експортхліб» займався продажем радянського зерна за кордон. Варшава, Данциг, Кенігсберг… Хліб ішов на експорт, приносив державі валюту.
Вже розпочався Голодомор.
В українських селян відбирали зерно, а згодом й інші продукти харчування. За невиконання хлібозаготівельних планів цілі села зазнавали репресій. Люди їли траву, кору дерев, помирали цілими сім’ями.
Але держава продовжувала продавати зерно за кордон! 1932 року з України експортували 1,72 мільйона тонн зерна, 1933-го – ще 1,68 мільйона.
Уявіть собі: мільйони людей помирають від голоду, а десь у конторі акуратний радянський бухгалтер заповнює відомості. Скільки зерна прийнято, скільки надіслано, скільки виручено валюти. Дебет із кредитом мають зійтися!
На обкладинці немає крові, черепів, попереджень про небезпеку.
Просто бухгалтерська інструкція. Один із найстрашніших експонатів музею.
Дмитро Бакаєв не випадково відкрив «Музей Совка» саме 31 жовтня, у Гелловін. Де ще відзначати день народження такого музею, як не на свято нечистої сили? Тут багато смішного, але страшного значно більше. Тим паче, що Совку досі не увігнали осиновий кілок у груди. Упир живесенький! Розмахує червоними прапорами, встановлює пам’ятники Леніну на окупованих територіях України та явно не збирається повертатися до могили.
Але що було найстрашнішим у СРСР? Репресії? ГУЛАГ? КДБ?
– Я не був дисидентом. Не був бунтарем. Але мені було невимовно нудно жити в СРСР! – каже зберігач музею. – НУДЬГА! Всепоглинаюча нудьга сірої держави з її вічним дефіцитом, однаковими речами, однаковими святами, однаковими промовами. З неможливістю говорити те, що думаєш. Суцільний листопад. Все голе. Холодне. Немов усю величезну країну затягнуло павутинням зневіри.
І ось перед нами найстрашніший експонат музею. Книга «Соціалістична обрядовість», видана наприкінці існування СРСР.
Книжка настільки нудна, що зберігач кілька разів намагався її прочитати, сподіваючись хоча б посміятися. Та де там! Вже за кілька сторінок наставав швидкий, нездоровий сон. Як за температури.
Але ж це серйозна допомога! Радянські вчені пояснювали громадянам, як правильно святкувати, одружуватися, ховати покійників, приймати дітей у піонери та урочисто вносити прапор. Щоб жодна людина випадково не виявила якоїсь незапланованої радості.
Є навіть інструкція, як правильно підніматися сходами! На сходинку слід ставити пальці та частину стопи, переносячи вагу тіла на ногу, яка стоїть вище. А як же інакше? Не по-радянському наступиш – ще капіталізм збудуєш!
Особливо гарне радянське весілля. Молодятам урочисто вручають символічний священний вогонь і пропонують пронести його через все життя, помножуючи славу Великої Радянської Батьківщини. А потім весільна хода прямує… до братської могили!
Побралися? Вітаємо! А тепер усі на цвинтар!
Навіть похорон розписаний до дрібниць. Як поставити труну, де розмістити нагороди, кому виступати з промовою. Щоб людина, не дай боже, хоча б після смерті не вийшла з-під партійного контролю.
І все це викладено такою казенною мовою, що починаєш підозрювати: книгу спеціально розробили у секретних лабораторіях КДБ як засіб боротьби з безсонням. Прочитав дві сторінки – і готовий. Спиш міцніше, ніж Ленін у Мавзолеї.
Ось вона, найстрашніша таємниця СРСР. Держава, яка намагалася регламентувати навіть людське щастя, горе та веселощі.
А тепер зберігач «Музею Совка» бажає всім обтрусити радянську тлінь з ніг своїх і весело відсвяткувати Гелловін!
Нагадаємо, в Одесі відродили зруйнований російською ракетою Музей науки.
Читайте також:
Понад триста картин Дмитра Заєця опинилися у приватних колекціях за кордоном, а ще півтори сотні… Read More
Перший день листопада в Одесі та області буде хмарним, але без істотних опадів. Синоптики прогнозують… Read More
Чорне море може стати майданчиком для нових домовленостей щодо безпеки судноплавства. Україна та Туреччина обговорили… Read More
«Не вивчав українську в школі та технікумі» — так депутат Кілійської міськради пояснив свій виступ… Read More
Влітку в приватному секторі й на дачах Одещини тиск у водопроводі часто падає саме тоді,… Read More
Військово-лікарські комісії при одеських ТЦК чекають посилені перевірки. У ЗСУ вирішили ретельніше контролювати медичні висновки,… Read More
