Сьогодні Одеса вшановує пам’ять загиблих героїв російсько-української війни: історія пам’ятної дати

29 серпня українці вшановують військових та добровольців, які віддали своє життя за незалежність України. День пам’яті захисників України було започатковано указом президента Володимира Зеленського від 14 серпня 2019 року.

Дата 29 серпня обрана не випадково — цього дня 2014 року сталася Іловайська трагедія, операція з найбільшою кількістю загиблих за весь час АТО/ООС (до початку повномасштабного вторгнення) та приклад найвірогідніших дій ворога.

Що сталося в Іловайську

Іловайськ – залізничний вузол за 25 км від околиць Донецька – зайняв особливе місце на картах АТО. На початку серпня 2014 року штаб Антитерористичної операції поставив завдання військам сектора Б оточити Донецьк, взявши до півкільця основні сили «ДНР». Головною метою була спроба відрізати їх від шляхів комунікації та підкріплення на північний схід від міста

Українські підрозділи мали зайти з двох напрямків: з півночі перекрити сполучення між Донецьком та Горлівкою, а з півдня взяти Іловайськ, що відкривало б дорогу на Харцизьк та Сніжне.

Однак подальші події перетворили ті серпневі тижні на трагедію, яка вплинула на перебіг усієї війни. Операцію було ретельно сплановано, але втрутилися російські війська.

У 20-х числах серпня росія розпочала масштабне вторгнення через кордон — пік його припав на День незалежності України, 24 серпня 2014 року. Саме масовані атаки РФ зробили становище сил АТО в Іловайську безвихідним. Регулярні війська російської армії — без розпізнавальних знаків — майже безперешкодно підходили з боку Амвросіївки та Саур-могили, де боролися залишки українських сил на цій ділянці.

З цих днів Іловайськ та розташовані на підступах до міста підрозділи ЗСУ виявилися фактично відрізаними. Новою реальністю для українських військових у місті та навколо нього стали багатогодинні бої, шквальний мінометний та артилерійський вогонь армії рф.

Пізніше у генпрокуратурі України встановили, що російські війська в районі Іловайська налічували тоді 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів та 5 протитанкових ракетних комплексів.

В Іловайському котлі виявилося 1200-1300 українських військових – включаючи ті підрозділи, які після настання Росії були змушені відступити від Амвросіївки та Саур-могили.

27 серпня сили ЗСУ востаннє спробували прорвати зовні кільце навколо Іловайська, щоб допомогти військовим, що потрапили до нього. Вони були розбиті і зазнали тяжких втрат.

28 серпня українське командування вирішило залишити Іловайськ та спробувало домовитися з російською стороною про виведення бійців з оточення. Було погоджено маршрут відступу українських сил з котла «зеленим коридором» двома маршрутами. Спочатку передбачалося, що війська вийдуть у повній амуніції зі зброєю.

Однак пізно ввечері 28 серпня головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко отримав від Росії вимогу, щоб війська виходили беззбройними.

За його словами, ЗСУ визнали вимогу «неприйнятною»: натомість вирішили «йти на прорив, який мав розпочатися о 3 годині ночі 29 серпня».

У ніч на 29 серпня путін звернувся до бойовиків (т.зв. «сил ополчення») із закликом відкрити гуманітарний коридор для оточених українських військових. Насправді коридор став пасткою: російські війська відкрили вогонь, розстрілявши українські колони на марші.

У вогневий мішок, який практично не залишив шансів вижити, потрапили обидві колони, які виходили з Іловайська через Многопілля в Новокатеринівку — двома заздалегідь узгодженими маршрутами. Російські війська знищили майже всю техніку як у північній колоні Булава, так і у південній колоні Вітер. Обстріл вели із танків, мінометів, гранатометів, стрілецької зброї.

Десятки військових, що вижили після цього розстрілу, потрапили в полон, який для багатьох з них тривав довгі місяці. У перші дні після Іловайської трагедії бойовики відпустили лише кілька жінок та поранених, передавши їх Червоному Хресту.

За даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, за час усієї Іловайської операції (6 серпня — 31 серпня) загинуло 368 українських військових (понад 250 — при виході з коридору). Понад 400 людей було поранено, близько 300 потрапили в полон. Ще 18 досі вважаються зниклими безвісти.

Боротьба продовжується

Війна в Україні триває вже 9 років, а повномасштабне вторгнення триває 1,5 роки. У нинішній війні ми платимо дуже велику ціну. За цей час тисячі хоробрих синів та дочок України загинули через воєнні дії. Серед них – чимало наших земляків. Історії життя та загибелі деяких героїв можна прочитати у нашій статті.

Точних військових втрат Україна не розкриває – це вважається військовою таємницею. Але кожен загиблий на фронті – це неоціненна втрата для країни та для родини військового.

Безперечно, це не єдиний день у році, коли згадують і шанують полеглих героїв. Однак це можливість усім разом зберегти та зміцнити пам’ять про героїв на багато поколінь уперед.