Краєзнавчий музей «Моя Саражинка» поповнився ще однією реліквією – вишиванкою воїна Другої світової війни, уродженця села Дорофія Сендика. Цей символ нескореності, боротьби та оберіг передала до скарбниці краю донька ветерана Зінаїда Корж-Скрипченко. Про те, які спогади сколихнула у її серці батькова сорочка, пані Зінаїда поділилася з читачами «Одеського життя».
Народився Дорофій Ксенофонтович Сендик у 1912 році в селі Попова Гребля на Вінниччині. На його долю випало важке дитинство – батько Ксенофонт загинув у буремні роки початку ХХ століття.
Не витримавши тяжкої втрати, захворіла мати, через два роки померла і вона. Дорофій у дванадцять років став круглим сиротою. У нього на руках залишилися менший брат та сестричка.
Дітям довелося поневірятися по наймах. А коли Дорофій став свідком того, як ображають братика чужі люди, він забрав дітей додому, замінивши їм і батька, і матір. Так, втрьох, вони виживали у своєму сиротинському житті.
Коли вже став статним юнаком, Дорофій зустрів таку ж сироту Меланью. Молодята покохали одне одного і невдовзі одружилися. Та їх щастя було недовгим – почалася Друга світова війна.
Разом з іншими ровесниками Дорофій став на захист рідної землі. Вдома його залишилась чекати вагітна дружина з донечкою.
Під час Яссько-Кишинівської операції, яка вважалася стратегічною наступальною операцією військ Другого українського фронту, Дорофій Сендик отримав важке поранення. Три роки лікування по госпіталях. Лікарям вдалось врятувати воїну життя. Але тоді він ще не знав, що його щастя розтерзане війною. Повернувшись додому в 1948 році, чоловік не застав живими нікого з рідних.
Дружина померла, народжуючи другу донечку Віру. В голодні повоєнні роки померла і старша донечка Зіна.
Спогади, скалічене тіло та ця вишиванка – все, що залишилось у нього від минулого життя. Рани невимовних втрат загоювались неохоче, тривожили душу і не відпускали ані у снах, ані на яву.
– З моєю мамою батько зустрівся у 1958 році. Коли вони з’їхалися, тато з собою мав лише військову форму та цю вишиванку. Я з’явилась на світ у 1959 році, і батько назвав мене на честь своєї старшої доньки – Зіною. Це було даниною пам’яті про доньку та про коротке передвоєнне життя, – розмірковує жінка.
Зінаїда зростала у любові. Батьки ладили між собою. Разом господарювали, ростили донечку і завжди раділи її успіхам.
Коли Дорофій Ксенофонтович Сендик відійшов у вічність, його сорочка нагадувала доньці про нього. І ніби сам батько дивився на неї глибоким поглядом, з ніжною усмішкою, яка завжди їй здавалась трохи сумною.
– Батько за моєї пам’яті не одягав цю сорочку, вона наче реліквія, в якій немов криється таємниця нескореного духу українців, – каже пані Зінаїда.
За свій звитяжний воєнний шлях Дорофій Ксенофонтович мав багато нагород. Серед них – Орден Вітчизняної війни. Всі вони, разом із вишиванкою, довго зберігалися у родині.
– Сьогодні в українців глибинний інтерес до вишитих сорочок, до української мови, до всього українського. І я осягаю, за що боролись наші пращури та чому мій тато з таким благоговінням брав до рук вишиванку і за що зараз воюємо ми та що маємо берегти, – ділиться думками пані Зінаїда. – Нехай відтепер наша сімейна реліквія – батькова вишита сорочка – зберігається у краєзнавчому музеї «Моя Саражинка» та буде оберегом рідному краю.
Читайте також:
Одеса, підйом! Поки за вікном погода «не фонтан», а світло в розетках грає з нами… Read More
Геомагнітна обстановка сьогодні, у вівторок, 27 січня 2026 року, обіцяє бути помірно напруженою. Попри відсутність… Read More
Унаслідок ворожої атаки ударними безпілотниками в ніч на 27 січня 2026 року в Одесі постраждали… Read More
Після нетривалого затишшя в Одесі знову гучно – у ніч на вівторок, 27 січня 2026… Read More
У вівторок, 27 січня, в частині Одеської області діятимуть стабілізаційні відключення світла, а в Одесі,… Read More
В кав’ярні-музеї «Стара Одеса» показують документи та речі, з яких видно, що світло в минулому… Read More
