Рік тому звільнили Херсон: як там зараз живуть люди?

Херсон пробув під окупацією понад вісім місяців. Ці місяці стали тяжким випробуванням для херсонців. Вороги вбивали та викрадали людей, знищували інфраструктуру міста. І через рік після ганебної втечі своїх військ окупанти не залишають Херсон у спокої, чи не щодня обстрілюючи його.

«Одеське Життя» поговорило з жителями Херсона про те, як їм живеться зараз, через рік після окупації.

Юлія Гейса: «Коли дихаєш українським повітрям, все по-іншому»

– Під час окупації я весь час плакала. Не було мотивації продовжувати жити. Коли ЗСУ зайшли в Херсон, ми з сім’єю знаходилися за містом без світла та зв’язку. Приїхав брат чоловіка та повідомив, що біля ринку побачив танки з українськими прапорами. Усі подумали, що то провокація. А потім включили новини та потрапили на звернення Володимира Зеленського: «Ми повертаємо Херсон додому!».

Так, зараз ми живемо під обстрілами, вони не припиняються з листопада минулого року. Рашисти обстрілюють місто всім – мінометами, градами, балістикою, іскандерами. Але ти хочеш жити та щось робити.

Змінилося місто, на жаль, не на краще. Влада мало чим допомагає. Незрозуміло, куди йдуть гроші з місцевого бюджету. Середній та малий бізнес помер, працюють лише державні установи, лікарні, деякі відділення банків, аптеки та магазини.

На асортимент продуктів та ліків не скаржимося, ціни такі, як і скрізь. Щоправда, після підриву Каховської ГЕС, овочі та фрукти стали дорожчими. Вода, світло та газ є, але через обстріли бувають перебої.

Дякую комунальним службам, вони швидко все лагодять. Загалом херсонці дуже змінилися. Є ті, хто не витримує емоційно. Але ми не перестаємо вірити у нашу Перемогу!

Віктор Павлов: «Херсонці стали сильнішими, вони сподіваються тільки на себе»

– Починаючи з 9 листопада 2022 року, розуміли: щось має статися. Херсонці сиділи без зв’язку, новини мали формат «зіпсований телефон». Все сталося раптово і хвилююче: того дня ми зібралися з близькими в парку і тут бачимо, як заїжджають ті самі зелені пікапи, які ми так чекали! То були наші хлопці. У такий момент починаєш дихати та дивитися на світ по-іншому.

З того часу все дуже змінилося: щось на краще, а щось не дуже. Загалом місто живе, люди повертаються, незважаючи на постійні обстріли. Працює все, що потрібно – магазини, аптеки, кафе та навіть деякі ресторани, але лише до 16:00. Транспорт ходить погано, після години дня складно кудись дістатися. Продукти подекуди навіть дорожчі, ніж в Одесі. Купити одяг та взуття вже буде проблематично.

Натомість у нас блекаути були не так часто, як в Одесі, Харкові чи Києві. Активно допомагають волонтери та міжнародні організації.

А ось херсонська влада, на мою думку, – це тотальна корупція, крадіжка та неповага до людей, які пережили стільки горя. Ми вже втомилися писати заяви та петиції.

Наприклад, через трагедію на Каховській ГЕС ми з мамою залишилися без житла, нашу маленьку кімнату в гуртожитку затопило. Нам заплатили лише п’ять тисяч гривень. І за весь час не було жодних комісій та рішень щодо компенсації чи допомоги. Тому херсонці сподіваються лише на себе, вони піднімуть на вуха всю країну, але дістануть те, що потрібне.

Стаття по темі: «Складно, страшно і навіть «весело»: «русский мир» очима херсонця Віктора Павлова

Вікторія Чернишова: «Що б там не було, життя в Херсоні продовжується»

– Ми почали бачити своїх серед чужих та чужих серед своїх. В період окупації було дуже страшно. Я волонтерила, тому мене рашисти (буряти) жорстоко обшукували шість разів, навіть допитували десятирічного сина. Коли наші зайшли до Херсона, одразу не повірила. Я саме вийшла на ринок за ліками. Побачивши колону Збройних Сил України, зрозуміла, що це наші. Хлопців зустрічали обіймами, борщем та варениками.

З початком щоденних обстрілів люди масово виїжджали, але зараз потрошку повертаються з різних причин. Що б там не було, життя у Херсоні продовжується.

Усі працюють заради великої Перемоги. Я, як колишній підприємець, стала очільницею свого волонтерського штабу. Допомоги Херсону з боку влади я особисто не бачу. Робили якісь бомбосховища, але вони постійно зачинені. Тішить, що ціни на ринках та в магазинах стали доступнішими, а не такими, як в окупації. Все потрібне в асортименті є, але у людей немає грошей. Тому люди похилого віку, діти, військові — всі йдуть до волонтерів. Працюють лише державні структури. Взагалі змінилося не лише місто, а й місцеві: хтось став людянішим, хтось байдужим, хтось агресивним, хтось чутливим.

Читайте також: Обшуки, гранатомет та вишиванки: історія гіда про окупацію Херсона

Яна Пітенко: «Нехай краще літають «іскандери», ніж бачити російських виродків»

– В окупації все було інакше: присутність непроханих гостей, відсутність продуктів та ліків! Нині все необхідне є. Бомбіжки тривають донині. Але краще нехай довкола мене літають «іскандери», ніж я йтиму по вулицях Херсона і бачитиму виродків, які прийшли нас «асвободжувати».

Від рашистів постраждали не лише люди, а й природа. Нині у місті дуже багато безпритульних тварин. Вони перелякані та агресивні, покинуті собаки ходять зграями.

Ми зараз розуміємо Донецьку та Луганську області, коли до них прийшла війна, а всім було байдуже. Влада мало чим допомагає, є підозра, що з бюджетом не все чисто. Будуються якісь притулки, але цього замало. Часто вигадують дивні закупівлі, приписують собі заслуги волонтерів. З комунальними послугами проблем немає, хоча люди мають заборгованості. Лікарні працюють, щоправда, лікарі відібрали виплати.

У Херсоні залишилося багато людей похилого віку. Про розвиток бізнесу не йдеться. Центр міста практично мертвий. З дозвілля – пережити день і подякувати за ранок.

Ще матеріали на тему:

• Херсон через рік: спогади про телевежу, яку підірвали рашисти;
• Американський викладач розповів, як виживав у окупованому Херсоні;
• Окупований Херсон: божевільні черги та чуваські яйця.

З мешканцями звільненого Херсона розмовляла Анастасія ЄПУРЬ