Пушкін в Одесі: міфи, правда й повернення Італійської вулиці (відео)

Ключові моменти:

• Багато міфів про Пушкіна в Одесі – неправдиві: пам’ятник не ставили коштом одеситів, він не стояв спиною до Думи і не охороняється ЮНЕСКО;
• Італійці реально формували Одесу – серед них архітектори, музиканти та театральні трупи. Саме італійці придумали Потьомкінські сходи, Приморський бульвар, Палац Воронцова і популяризували оперу та балет в Одесі;
• Перейменування Пушкінської на Італійську – логічне і правильне. Місто визнає тих, хто справді творив його культуру та архітектуру, а не є символом чужої імперської культури.

Одеса й Пушкін: реальність і легенди

Славі Пушкіна в Одесі передувало заслання. Він прожив у ній трохи більше року, написав 32 вірші та працював над трьома поемами.

Одеса швидко втягнула поета у своє світське життя. Він відвідував бали у родині Воронцових, бував на прийомах у заможних містян, ходив на театральні вистави та концерти. Все це створювало умови для появи численних легенд.

Найпопулярніша – роман із дружиною губернатора Воронцова, через який Пушкіна нібито вигнали з Одеси. Але якщо ці плітки додають яскравості того періоду, то наступні три міфи створені задля паплюження репутації міста і активно використовуються Росією.

Читайте також: В Одесі зникла тінь Пушкіна

Три головні міфи про Пушкіна в Одесі

Міф 1. Пам’ятник Пушкіну поставили коштом одеситів

Правда: більшість коштів виділила міська дума, а не суспільство.

Міф 2. Пам’ятник поставили спиною до міської думи на знак протесту

Правда: на момент відкриття пам’ятника Дума перебувала в іншому місці – на Приморському бульварі.

Міф 3. Пам’ятник Пушкіну охороняє ЮНЕСКО

Правда: єдиним персоніфікованим пам’ятником у досьє ЮНЕСКО є пам’ятник Дюку де Рішельє. Пам’ятник Пушкіну знято з Держреєстру пам’яток національного значення.

Стаття на тему: Одесити зібрали гроші на пам’ятник Пушкіну: красива історія виявилася міфом

Чому Пушкін в Одесі став символом імперської культури

Пушкін – не лише поет. Його твори, такі як «Клеветникам России», «Кавказский пленник» та «Полтава», відкрито виправдовували загарбницьку політику Росії. У «Полтаві» він називає гетьмана Івана Мазепу «зрадником вітчизни» та фактично прирівнює ворогів царя до ворогів Росії.

Сьогодні Росія активно використовує його образ як інструмент «м’якої сили»: пам’ятники, назви вулиць, цитати. Тому повернення історичних назв в Одесі – це не боротьба з літературою, а позбавлення міста від чужих символів.

Раніше ми розповідали: Скандал в Одесі: Труханов посварився з військовим через пам’ятник Пушкіну (відео)

Італійська Одеса: архітектура, театр і музика

Одеса від самого початку була містом-портом, де сходилися культури й нації. У кінці XVIII – на початку XIX століття сюди прибували греки, євреї, французи, вірмени та італійці. Для останніх Чорноморський порт став не просто місцем заробітку, а й сценою, де вони залишили слід у культурному й архітектурному розвитку міста.

Італійські архітектори, які створили обличчя Одеси

Франц (Франческо) Боффо – уродженець Сардинії, майстер класицизму. Автор Потьомкінських сходів, Приморського бульвару та Палацу Воронцова. Його роботи визначили класичний «канон» одеської архітектури та зробили місто впізнаваним у всій Європі.

Джованні Баттіста Фраполлі – один із перших архітекторів Одеси. Спроєктував перший будинок міської думи та низку храмів і приватних особняків. Його стриманий, але виразний стиль задав тон забудові центру міста у першій половині XIX століття.

Джованні Торрічеллі – архітектор і будівничий, автор дзвіниці Спасо-Преображенського собору та кількох житлових і громадських споруд. Він поєднував європейські архітектурні традиції з місцевими матеріалами та масштабами.

Ще на тему: Архітектори Одеси: хто спроектував найвідоміші будівлі у місті

Саме італійці привезли в Одесу театр, музику й оперу

Італійці популяризували оперу та балет в Одесі. Уже в 1820-1830-х роках сюди прибували італійські оперні трупи, вистави йшли італійською мовою. Афіші й газети того часу свідчать про живий культурний обмін. Саме ці трупи заклали основу театральної традиції міста, яка пізніше переросла у власний Оперний театр. До речі, і сам театр було спроєктовано італійським архітектором – Фердинандом Берті.

Арки, колони, балкони та маскарони – ці мотиви досі читаються у фасадах центральної частини Одеси. Багато будинків будувалися руками італійських каменярів і штукатурів за зразками південноєвропейської архітектури.

Впродовж XX століття імперські наративи часто затьмарювали справжніх творців міста під гучними «офіційними» іменами. Але без італійських архітекторів, майстрів, скульпторів та музикантів Одеса не мала б того вигляду і тієї культурної глибини, які приваблюють нас сьогодні.

***
Тож, повернення Італійської вулиці – це не випадковість, а віддзеркалення того, як Одеса формувалася історично й культурно. Пушкін залишив по собі легенди, балачки й образ поета, який часто служив інтересам імперії. Його перебування у місті є цікавим епізодом, але його вклад важко порівняти із вкладом італійців. Саме вони зробили Одесу такою, якою ми любимо і знаємо її сьогодні. Їх доробок залишився в камені та музиці, у фасадах і сходах, а також у театральних традиціях, які живуть і досі.