Провулок в Одесі назвали на честь винахідника підводних човнів Джевецького

Підводний велосипед Джевецького

Джевецький Степан Карлович (Стефан Казимирович, 1843 р., Подільська губернія — 1938 р., Париж) — вчений, інженер, конструктор, винахідник, дотичний до історії Одеси, автор кількох типів підводних човнів.

Він народився в родині заможних польських дворян, предки яких володіли великими маєтками й лісами на Волині. Вони мали також велику ділянку землі в Одесі просто над морем — із фруктовим садом і розкішною дачею на Малому Фонтані. Їм належала нерухомість у Варшаві, Петербурзі та Парижі.

Юність Степан провів у Парижі, де навчався в інженерному училищі. До речі, він товаришував із Гюставом Ейфелем — майбутнім творцем всесвітньо відомої вежі.

Джевецький займався винахідництвом, розробляв різноманітні прилади й пристрої, зокрема — для мореплавства. Свої винаходи (пристрій автоматичного зчеплення вагонів, реєстратор швидкості поїздів, регулятор парових машин і турбін, курсограф для кораблів та інші) він демонстрував на Всесвітній виставці у Відні 1873 року.

З початком російсько-турецької війни 1877 р. пішов добровольцем-рядовим на Чорноморський флот. Брав участь у морському бою, був нагороджений за хоробрість хрестом. Після цього демобілізувався, оселився на дачі в Одесі й повністю присвятив себе винахідництву.

Під враженням від морського бою (його корабель майже знищив потужний турецький броненосець), він розробив проєкт одномісного підводного човна, який рухався завдяки м’язовій силі людини — педалями. Так він планував боротися з турецькими кораблями, підкладаючи під них міни.

Джевецький побудував підводний човен на одеському механічному заводі за фінансової підтримки Феодора Родоконакі — грецького купця, судновласника, банкіра, промисловця, мецената та голови грецької громади в Одесі.

Степан Карлович особисто випробував свій «підводний велосипед» (з педальним приводом на гребний гвинт), але до того часу війна з турками вже завершилася. Дізнавшись про це, до Одеси прибув головнокомандувач Чорноморського флоту віце-адмірал Микола Аркас. Восени 1878 р. Джевецький продемонстрував йому свій винахід на одеському рейді.

Винахідник 20 хвилин (такий був запас повітря) маневрував під водою (глибина трохи понад 10 м) у пошуках «жертви», що перебувала на відстані 200 метрів, закріпив міну до дна баржі та, відійшовши на безпечну відстань, підірвав її.

Підводний човен з електромотором

Другий підводний човен Джевецький збудував уже в Санкт-Петербурзі у 1879 році. Його екіпаж складався з 4 осіб, човен мав 2 гребні гвинти. На початку 1880 р. човен випробували на озері в Гатчині за участі майбутнього імператора Олександра III.

Джевецький маневрував під шлюпкою зі спадкоємцем, а потім підірвав міну, прикріплену до плота-мішені. Захоплення! І уряд замовив 50 таких човнів. У 1881 р. їх виготовили для екіпажу з 3 людей, але в бойових діях вони участі не брали.

Один човен залишився у власності винахідника. У 1885 році на його основі він створив перший у світі підводний човен з електродвигуном, що працював від акумулятора. На початку 1890-х Джевецький запропонував проєкт підводного човна водотоннажністю близько 120 тонн з паровим двигуном та екіпажем із 12 осіб. На Міжнародному конкурсі в Парижі 1898 року він здобув першу премію.

В одеському парку Перемоги встановлено пам’ятник, присвячений Джевецькому — творцеві першого боєздатного (!) підводного човна.

Смерть Лермонтова та деколонізація

Далі — про попереднього «власника» цього топоніма — російського поета Лермонтова. Назву провулку змінили в рамках деколонізації, що триває нині в Україні. Це непростий процес, особливо для покоління, яке вивчало в школі біографію цього «великого російського поета», чия «варварськи й безпричинно» перервана життя ніби стала наслідком «мовчазного схвалення» царських верхів, яких він критикував.

Переказувати біографію поета тут не варто, а от щодо «безпричинності» фатального пострілу можна згадати те, про що шкільні підручники мовчали. Лермонтов насправді «дістав» Мартинова своїми постійними глузуваннями.

Вони з юних років були знайомі, згодом належали до одного кола: обидва були офіцерами, відвідували одні й ті самі салони, разом проводили час у П’ятигорську влітку 1841 року, де й відбулася та дуель.

І ЗАВЖДИ Лермонтов насміхався з Мартинова — особливо в компанії, де той намагався справити враження романтичного героя. Їдкі й дошкульні зауваження поета справляли свою дію. Мартинов небезпідставно вважав, що Лермонтов підриває його честь і виставляє на посміховисько перед дамами.

Чи міг у такій ситуації офіцер Мартинов не розрахуватися з кривдником кулею? Не буду відповідати «Звісно, ні!», а просто проведу паралель із судовою історією, в якій брав участь знаний дореволюційний російський адвокат Федір Плевако — один із найвидатніших судових ораторів імперії.

Суть справи: багато років сусід дражнив і знущався з горбатого чоловіка, аж поки той не вдарив кривдника сокирою по голові. Здавалося б — каторга без варіантів. Але ось голос Плевако в суді: «Панове присяжні засідателі!» — і знову, і знову… Через 5 хвилин таких повторів присяжні вже обговорювали, куди дзвонити — в психлікарню чи в поліцію? І тоді Плевако мовив: «Панове присяжні! Я всього лише 5 хвилин з повагою звертаюся до вас — і ось як це вас дратує. А підсудного роками(!) принижував і знущався вбитий. То чи винен він?» Присяжні вирішили: не винен. По суті, і Мартинова суд виправдав: його понизили до солдат, але згодом повернули до служби.

Ще на тему: 

• Назви одеських вулиць: як вулиця Ворошилова стала Ніщинського
• Калнишевський замість Чапаєва: на честь кого перейменували цей одеський провулок

Дивіться також наше відео про зміну назв одеських топонімів: 

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса