Прислів’я та приказки часів СРСР: як вони передають реалії тих років

Як зазначає білоруський блогер Максим Мирович, справжні реалії життя в суспільстві з дуже бідними громадянами, які вже навіть не мріють жити добре і розучилися працювати, якнайкраще передають прислів’я та приказки тих років.

«Треба сказати, що деякі з цих прислів’їв з’явилися ще до радянських часів, але особливу популярність набули саме в СРСР – оскільки ідеально передавали всю суть тих чи інших аспектів радянського життя»,

– зазначає блогер.

То які ж вони – радянські прислів’я та приказки?

«Гроші не головне»

Це прислів’я досі можна почути від деяких представників старшого покоління. Її сенс у тому, що гроші – нібито не головне в житті, і тому не потрібно намагатися їх заробляти та не потрібно прагнути фінансової незалежності від держави – краще тихо мріяти про безкоштовний комунізм.

«Цей страх грошей і взагалі будь-якого добробуту всіляко щеплювався в СРСР як норма – робилося це тому, що совковій державі були потрібні бідні та залежні люди, якими легко маніпулювати. Чи не хочеш фальсифікувати протоколи? А ми тебе звільнимо, залишишся без засобів для існування. Чи не хочеш ходити на першотравневу демонстрацію? Викинемо з роботи, помреш з голоду. На такому шантажі і була побудована вся система, для якої багата і незалежна людина була небезпечнішою за солдата НАТО – просто тому, що він давно послав би таку державу куди подалі»,

– пише у своєму блозі Максим Мирович.

Насправді гроші – це звичайний ресурс, який звільняє в житті людини безліч вільного часу для заняття будь-якими іншими справами, не пов’язаними з пошуком хліба насущного. Але для когось гроші й досі є чимось страшним, бо їх все життя лякали вигадками про «злих багатіїв» тощо.

«Жили бідно, зате чесно»

Ще одна приказка щодо добробуту. У ній добре проступає одна хибна теза радянської пропаганди: нібито всі бідняки дуже чесні і взагалі молодці, а всі багатії – злі та страшні.

Насправді у житті все відбувається з точністю до навпаки – саме бідняцькі суспільства є найбільш маргінальними, де кожен намагається урвати в іншого шматок та прихопити те, що погано лежить – саме тому, що інакше не вижити. І навпаки – люди в багатих та самодостатніх суспільствах є філантропами і думають, як би допомогти іншим.

«Ви самі можете легко бачити це на прикладах різних країн – зазвичай найбідніші країни є маргіналами на світовій арені, виступають з шаленими ідеями підкорення світу, а всередині цих країн існує щурське суспільство жебраків, у якому всі один одного ненавидять. А багаті країни (на кшталт країн Скандинавії) є найдобрішими та найщасливішими»,

– зазначає блогер.

І у світлі нинішніх подій із цим важко не погодитися.

«У тісноті та не в образі»

Ця приказка стала модною особливо у відносно пізній період існування СРСР – коли почали масово будуватися «безкоштовні» хрущовки та «брежневки», які з одного боку вважалися начебто окремим житлом, але з іншого боку – житло це було справді тісним та маленьким.

Читайте також: Як в Одесі будувалися «чешки», «харківки» та «югославки»

Середньостатистична радянська сім’я «середнього класу» зазвичай тулилася в панельній «двушці». У кімнаті, що гордо називається «залом» (метрів 16 квадратних) на розкладних диванах спали батьки, а в меншій кімнаті стояли ліжка дітей та бабусь/дідусів. У квартирі були ще маленький передпокій та мікроскопічна кухня.

Загалом, у «великому і могутньому СРСР» суть цієї приказки була зрозуміла, як то кажуть, практично.

«Робота не вовк, у ліс не втече»

Старовинна приказка, яка стала особливо популярною в СРСР, де робота будувалася за принципом «ми вдаємо, що працюємо, а вони вдають, що платять нам зарплату».

«У СРСР вважалося, що безробіття – це дуже погано, і тому всіх (загалом усіх) людей намагалися прилаштувати на якусь «роботу», вся суть якої часто полягала у перенесенні скріпок з кабінету до кабінету. У СРСР існувало безліч неефективних НДІ та держпідприємств з тисячами посад, від скорочення яких не змінилося б зовсім нічого – щось на зразок «начальник відділу кадрів бухгалтерської статистики» тощо. Ці люди займалися форменою нісенітницею і даремно проїдали свої (нехай і мізерні) зарплати – зате вважалося, що безробіття в країні немає.
Ті, хто працював у подібних совкових установах, звикли завдання, яке вирішується за годину, розтягувати на тиждень – у решту часу вони ганяли чаї, тинялися коридорами, грали в більярд і займалися іншими речами, що не мають відношення до роботи. Ось там і зміцніла ця приказка»,

– розповідає Мирович.

Стаття на тему: За якими фразами можна впізнати людину родом із СРСР?

«Не жили багато – нічого й починати»

Ще одна приказка часів СРСР стосується вивченої безпорадності, яку всіляко підтримувала радянська пропаганда.

«Життя в СРСР було підпорядковане страшному закону – люди жили бідно, отримували середню зарплату в 120 рублів, якої вистачало тільки «на підтримку штанів», могли раз на рік купити шафу в спальню і жіночі чоботи, решту часу рахуючи копійки «від зарплати до зарплати». Фанати СРСР називають таке життя «стабільністю». Мені вона здається пеклом, з якого немає виходу.
Що найстрашніше – радянська пропаганда подавала таке життя як норму та нав’язувала людям думку про те, що так буде завжди. Не чиніть опір, живіть на 120 рублів, не дивіться як живуть люди в розвинених країнах – ви цього не отримаєте ніколи! Змиріться. Не жили багато – нічого й починати.
1991 року совок розвалився – і, немов сонце над руїнами замку Кащея, над колишніми радянськими громадянами зійшло безліч можливостей змінити своє життя. Хтось скористався цією можливістю і розпочав свою справу, відкрив свій бізнес та став незалежною від держави особистістю. А хтось продовжив бурмотіти собі під ніс радянські прислів’я та приказки…»,

– констатує блогер.

А ви згодні з вищесказаним? І чи можете згадати ще якісь прислів’я та приказки часів СРСР?

Ви також можете дізнатися: Родом із СРСР: від яких застарілих звичок потрібно відмовитися?

Фото з відкритих джерел