Я — людина з першою групою інвалідності. Живу з діагнозом «дитячий церебральний параліч». Мешкаю в чарівному селі Ясенове Зеленогірської громади. Односельці знають мене як поетесу і рукодільницю.
Вірші пишу з 2012 року. Мої перші рядки народились несподівано. До цього я жила, не бачачи природної краси, не відчуваючи радості від життя. І лише повернувшись від психолога, зрозуміла, що живу, й написала свого першого вірша.
У 2016 році на День села я читала землякам свої вірші. А через рік, завдяки благодійникам, вже тримала в руках власну книгу поезій «Самотній шлях». Маю премію облради «За творчі досягнення» та лауреатство в Міжнародному фестивалі «Надія є». Цьогоріч мене нагородили дипломом конкурсу «Голос душі великого народу».
Коли розпочалося вторгнення ворогів в Україну, не могла писати, аби не ранити собі душу. З приходом весни написала перший вірш «Чорний ворон». З великим болем, зі сльозами друкувалася кожна буква. На конкурсі «Джерело надії» для людей з інвалідністю, який проходив у Подільську і в якому вже вп’яте брала участь, мій вірш посів перше місце.
Сильне душевне хвилювання за українців, які потерпають від війни, і за кожного солдата «вклало» мене у лікарняне ліжко. Перебуваючи у важкому стані і йдучи на другу операцію, співала Гімн України. Пережила три операції за тиждень. Врятуватися від розпачу допомогло в’язання шаликів для захисників, щоб зігріти їх у холоднечу. Саме думка, що воїни чекають мого тепла, допомогла мені вижити. В’язала без спиць і гачків, бо не можу їх тримати у руках. Спочатку не виходило, але я наполегливо трудилась. Ось так несподівано відкрила у собі ще один талант.
Також я вже двічі перемагала на конкурсі вишиванок та зайняла друге місце у дистанційному конкурсі з в’язання, що проходив у Києві.
Після перемоги планую надрукувати ще дві книги.
Відверто скажу, що й перебуваючи у кріслі колісному можна творити. Якщо навіть ти не можеш добре говорити та вправно рухатися, ти можеш творити!
Люди з інвалідністю у будь-якому віці залишаються дітьми, бо вони вміють щиро радіти кожній дрібниці, любити без сумнівів. Вони бояться комусь завдати болю, тому що знають, що це таке.
Девіз мого життя: «Вір і дій – два коротких слова, які потрібно знати кожному!»
З повагою — Лідія Сологуб
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
У селищі Бородіно ще до війни за підтримки держави був побудований соціальний Центр для постраждалих… Читати далі
На узбережжя Одещини викинуло чергову морську міну, яку було оперативно знищено українськими військовими. Про це… Читати далі
14 лютого 2023 року військовий Віталій Верес отримав важке поранення під час оборони Бахмута, коли… Читати далі
Вересень. Налилася червоним кольором калина, яка є одним із символів України. Колектив обласного центру національних… Читати далі
16 вересня 2024 року мешканці Одеси та регіону відчули підземні поштовхи. У будинках гойдалися люстри,… Читати далі
Другого вересня, у день народження митця, якому мало виповнитися 70 років, в медіацентрі Любашівської публічної… Читати далі