Ключові моменти:
- Сідні Адамсон приїхав до Одеси на початку 1906 року як іноземний кореспондент
- На вокзалі з нього взяли подвійний тариф, а в готелі — доплату за самовар
- Журналіста двічі затримувала поліція, коли він малював одеські ринки
В Одесі презентували нову брошуру із серії «Одеса очима чужинців» — перекладене есе британського журналіста та ілюстратора Сідні Адамсона «Одеса – ворота Імперії». На презентації побував наш кореспондент і познайомився з історією автора, який майже пів року прожив у місті в 1906 році.
Його Одеса зовсім не схожа на сухий запис у довіднику. Адамсон придивлявся до людей, звичаїв і вулиць, замальовував ринки та будівлі, заходив у відомі кафе й записував навіть такі дрібниці, як ціна гарячої води в готелі. Через його спогади місто початку ХХ століття постає живим — іноді кумедним, іноді непривітним, але дуже впізнаваним.
Хто такий Сідні Адамсон і що він робив в Одесі
Сідні Адамсон (1872-1914) був шотландським ілюстратором, військовим кореспондентом та художником-жанристом. Він вважається одним із засновників військової журналістики. Шотландець подорожував світом на початку минулого століття, документуючи свій досвід за допомогою ескізів, малюнків, а також письмового слова. Він, як добрий знайомий Марка Твена, був запрошений на 70-річний ювілей письменника.
Адамсон працював переважно для великих американських та британських періодичних видань, супроводжуючи американські війська на Філіппінах та в Китаї з 1899 по 1900 рік. Він також регулярно виставлявся з картинами та малюнками у США та Британії. У 1902 році газета The Washington Post висвітлювала виставку малюнків Адамсона, вихваляючи його картини «табірного та солдатського життя». Він навіть зробив малюнки «Забороненого міста» в Пекіні, де перебував під час «боксерського повстання» в Китаї.
В Одесу Адамсон потрапив на початку 1906 року. Імовірно, його командирували до нашого міста через повстання на броненосці «Потьомкін», бо економічні наслідки цього повстання були величезні: одеський порт був спалений, зернова торгівля затихла, збитки досягли понад 2,5 мільйона рублів. Читачів «Гарперс меґезін» цікавило, що відбувається в Одесі після повстання. Адамсон мав написати про це. Але поки він збирав матеріали для есею, революція 1905-1907 років стрімко рухалась, а його кореспонденція була надрукована лише в 1910 році. Оригінал журналу зберігається у відкритому доступі в Оксфордській бібліотеці.
До речі, Адамсон встиг побути кореспондентом ще й на початку Першої світової війни. Його останні повідомлення з окопів з’явилися вже після смерті журналіста. Адамсон помер у 1914 році, та причина смерті невідома.
Але повернімось до Одеси 1906 року. Перекладачка спогадів Наталія Диба, співробітниця Одеської національної наукової бібліотеки, звернула нашу увагу на стиль автора, доволі поетичний та повільний.
– Перекладати структуру було неважко, – зауважує Наталія, – але були такі поняття, які спочатку ставили мене в ступор. Наприклад, мені потрапилось слово «дрожкі-бой», саме в такому написанні. Дрожки – це візок українською, а людина, яка управляє ними, – візник. Втім, ми з редактором вирішили написати «кучер», для більшого розуміння.
Перші враження від Одеси: холод, чай і вокзальні хитрощі
Що ж побачив англо-американський журналіст у нашому місті на початку 1906 року?
По-перше, він відразу зрозумів, що всіх іноземців «кидають на гроші» носії на вокзалі та привокзальні кучери. Він пише, що з нього взяли подвійний тариф. По-друге, він дуже змерз. Його комірець та головний убір були набагато меншими, ніж комір та шапка «дрожкі-боя». В готелі на Миколаївському бульварі треба було доплачувати за гарячу воду: 10 копійок за глечик, 50 копійок за ванну та 25 копійок за самовар. Цей самовар його дуже здивував – він не міг зрозуміти, навіщо на ніч пити стільки чаю. Ще він дуже ретельно описує весь теплий одяг та взуття мешканців міста.
Бачив він і Касперівську ікону, яка перебувала в місті. Також він описує її перевезення до Херсона. В ті часи, до 1918 року, ікона перебувала в Одесі з 1 жовтня до середи Великоднього тижня, а інші пів року – в Херсоні.
Його взагалі цікавили звичаї православної («грецької», як він її називає) церкви. Великдень з виставленими у вітринах кожної пекарні пасками, та Пасхальна служба, коли юнаки намагаються стати поряд с красунями, щоб поцілувати їх на честь Воскресіння. Дивує його і звичай влаштовувати стіл для померлих на кладовищі. Це явище він описав яскраво і в деталях.
Міські звичаї, кафе і поліцейські історії
Потрапляв Адамсон у нашому місті і в неприємні пригоди. Одного разу він вирішив намалювати Старий та Новий ринки Одеси. Коли він вночі прийшов до церкви на Новому ринку (вночі, бо в цей час не було людей і світив повний місяць), поліцейський його затримав, але відпустив. Іншого разу він вже вдень малював торгівлю апельсинами на Старому ринку. Але і в цьому випадку він також зацікавив місцевого поліцейського. Журналіста-іноземця відвели до поліцейської частини. Цей випадок дуже налякав Адамсона.
До речі, книжка проілюстрована графікою та аквареллю Адамсона – міськими замальовками які передають тогочасний міський колорит та зберігають памʼять про будівлі та місця, яких вже немає.
У спогадах також жваво зображується повсякденне життя двох найвідоміших одеських кафе – «Фанконі» та «Робіна». Також автор не пройшов повз оперний театр та бідних студентів, які купували найдешевші місця на гальорці.
Цікаво описується звичай «фланирувати» Дерибасівською вулицею, спочатку одною стороною вверх, потім другою вниз, та оглядати одне одного, притаманний особливо дівчатам на виданні та потенційним нареченим. Цікаво, що цей звичай був поширений до кінця двадцятого сторіччя. Адамсон пише, що так само було і в Парижі, і в Лондоні, і в Нью-Йорку тих часів.
Загалом Адамсон провів в Одесі майже пів року. Спочатку він жив у готелі, потім переїхав на квартиру. Валерій Болган, журналіст та автор серії «Одеса очима чужинців», говорить, що поки не вдалося встановити точні місця проживання автора в Одесі та точні дати перебування. Але, незважаючи на деякі «білі плями», цей есей заслуговує на увагу краєзнавців та всіх любителів локальної історії.
Раніше ми розповідали, як якою побачив Одесу у 1819 році британський місіонер: карантин, фортеця і дивні звичаї.
Читайте також: Стара Одеса оживає: унікальну книгу про перші роки міста презентують у Книгарні-кав’ярні
