В Одесі вулицю Багрицького перейменували в Бойчука: ким були ці митці (відео)

Цього разу ми розповімо про двох митців одного періоду: письменника Едуарда Багрицького та монументаліста Михайла Бойчука. Дві зовсім різні долі та абсолютно різні наслідки від співпраці з радянською владою… Що стояло за їхньою творчістю і чому кожен був вписаний в історію Одеси?

Хто такий Едуард Багрицький?

Едуард Багрицький – російсько-радянський поет, перекладач, драматург і художник-графік, який народився в Одесі, однак тривалий час жив у Москві. Його стиль віршів поєднував неоромантизм та захоплення поезією таких класиків, як Гумільов і Маяковський. У 1919 році Багрицький добровільно вступив до Червоної армії. Спершу служив в Особливому партизанському загоні Всеросійського центрального виконавчого комітету. А згодом став інструктором політвідділу в Окремій стрілецькій бригаді. Там писав агітаційні вірші та малював плакати.

Читайте також: Боровся з церквою та українцями: різкі повороти долі вулиці Галана в Одесі

Поезія та пропаганда

Його поезія стала частиною радянської пропаганди, зокрема у таких творах, як «Дума про Опанаса». Поема у стилі народної думи осмислює українську історію, але має ідеологічний підтекст. Герой Опанас уособлює Україну, що прагне жити без революцій, а Йосиф Коган – радянську владу. Опанас гине, бо не готовий до змін.

Тема поеми має антиукраїнський підтекст, подаючи народ як пасивний, а прагнення до незалежності – як архаїчне. Фінал символізує поразку України перед більшовиками, а поема є прикладом радянської пропаганди. Якщо на початку Багрицький був поетом-експериментатором, то з часом його творчість стала більш пропагандистською. Його вірші, як-от у збірці «Победители», стали явним виразом ідеологічної лояльності до радянської системи. В одному з віршів він прямо заявив: «Механики, чекисты, рыбоводы, Я ваш товарищ, мы одной породы». Це робить його творчість частиною радянської літературної політики, яка відверто критикувала українську незалежність.

Багрицький в Одесі

Після смерті Багрицького його як письменника почали часто згадувати та прославляти в Одесі. У Хаджибейському районі перейменували вулицю на його честь. Його ім’ям назвали бібліотеку у центрі міста. А на будинку, де він жив, встановили меморіальну дошку. До того ж Одеською міською радою було відкрито зірку Багрицького на місцевій Алеї зірок. Однак в умовах декомунізації та деімперіалізації Одеська обласна військова адміністрація вирішила змінити назву вулиці, яка була пов’язана з цією суперечливою постаттю.

Хто такий Михайло Бойчук?

Після перейменування вулиця отримала ім’я Михайла Бойчука, українського художника та засновника унікального мистецького напрямку – бойчукізму.

У 1909 році, прагнучи відродити велич українського живопису, він заснував у Парижі майстерню, що стала основою для створення його школи. Бойчук зосередився на вивченні та відродженні традицій Візантії і Київської Русі, сповнених глибоким символізмом і духовністю. Техніка настінних розписів, яку освоювали його учні, була неймовірно витонченою: це був розпис по вологій та сухій поверхні, при цьому використовувалися барвники, розведені воском, що надавали фарбам насиченості та глибини.

Бойчукізм і внесок у культуру

Французи відразу звернули увагу на нову техніку і бачення, назвавши їх Renovation Byzantine, а сам стиль швидко здобув популярність під назвою бойчукізм. Митці цього напрямку прагнули створити не просто стиль, а цілу філософію через мистецтво, яка б відображала глибину національної культури. Вони перетворювали повсякденне життя українського села на щось священне та значуще.

І все це відбувалося паралельно зі співпрацею з радянською владою. Протягом 1919–1935 років бойчукісти виконали понад десять значущих монументальних розписів у Києві, Харкові та Одесі. Попри використання радянської тематики у творах, митці не зраджували своєму бажанню прославляти українську культуру.

У 30-х роках бойчукістів почали знищувати як «небезпечних». У 1936 році Бойчука з учнями заарештували. Їм закидали «формалізм» – мистецтво, яке не вписувалося в соцреалізм, та «буржуазний націоналізм» – розвиток української культури. Менш ніж за рік Бойчука, Івана Липківського, Івана Падалку й Василя Седляра розстріляли. Згодом стратили й дружину Бойчука.

По темі: Вибухи, вбивства та страта в Одесі: як у місті з’явилася вулиця Халтуріна

Бойчук в Одесі: спадщина, яка пережила часи

В Одесі Михайло Бойчук також залишив помітний слід. З 1923 року в місті створювалися перші роботи, виконані в стилі бойчукізму, і важливі проєкти, зокрема оформлення Одеської Східної палати та інших об’єктів. Одним із найбільших досягнень цієї школи стало оформлення Будинку студентів на Маразліївській вулиці, хоча частину робіт було втрачено з часом. У 2017 році під час ремонту в Палаці культури студентів було виявлено фрески, створені бойчукістами, що стало справжнім шансом побачити роботи митця широкому загалу. Але, на жаль, на реставрацію та пошук усіх робіт на стінах цієї будівлі гроші так і не знайшли.

Зміна назв як шлях до відновлення справедливості

Процес перейменування вулиць Одеси не лише відображає прагнення до очищення від радянського минулого, а й повертає в культурну пам’ять українських митців, яких десятиліттями стирали з історії. Митців знищували, як і їх роботи, в надії, що ті ніколи не будуть згадані. Попри спірні моменти щодо співпраці Михайла Бойчука з радянським режимом, його творчість справила значний вплив на розвиток українського мистецтва. Кожне перейменування – це не просто зміна таблички, а повернення забутого голосу. Історія знову говорить до нас. Та чи готові ми слухати?

Ви також можете дізнатися: Колишня вулиця П’ятницького в Одесі – нині Володимира Винниченка: ким були ці люди.