Одеський будинок Асвадурова: як він виглядає через шість років після трагедії

Ключові моменти

• Пожежа 2019 року забрала 16 життів, а понад 30 людей були госпіталізовані — трагедія стала однією з наймасштабніших в сучасній історії Одеси.
• Шість років після пожежі будинок залишається руїною: фасади з боку Троїцької та Італійської стрімко руйнуються, всередині — обвуглені конструкції та обвалені перекриття.
• Будівля перебуває у критичному стані, експерти попереджають про ризик спонтанного обвалу — без штормів чи землетрусів, лише через багаторічну дію природних факторів.
• Будинок Асвадурова став символом незавершеної пам’яті: місто живе поруч із місцем трагедії, яке так і не відновили та не зберегли.

Смертельна пожежа 2019 року

Пожежа почалася на третьому поверсі, а коли перші рятувальники прибули о 10.17, вогнем було охоплено вже близько 700 квадратних метрів. Згодом площа займання зросла до чотирьох тисяч.

Ця пожежа стала однією з найтрагічніших в історії сучасної Одеси: загинули 16 людей — студенти, викладачі, співробітники наукових установ та пожежник, який не вийшов із коми. Понад 30 осіб було госпіталізовано з травмами різного ступеня тяжкості.

Падали перегородки, які ще сто років тому колись зводили для чиновників у величезних дореволюційних апартаментах. Люди вистрибували з вікон, рятуючись від диму. Перша загибла — 17-річна учениця, яка не встигла дочекатися допомоги.

Як виглядає будівля сьогодні: шість років забуття

Шість років — довгий термін для будь-якої руїни. А для будинку Асвадурова — надто довгий.

За цей час у країні була пандемія COVID-19, почалася повномасштабна війна, і тема аварійної будівлі відійшла далеко на периферію суспільної уваги.

Він просто стоїть. День за днем, рік за роком — старіючи, обсипаючись, втрачаючи те, що ще можна було б урятувати.

Троїцька: оголений фасад і вирвана серцевина

Фасад уздовж вулиці Троїцької — у жахливому стані.

Вигоріле нутро будинку, яке шість років тому транслювали на всіх телеканалах, і зараз легко побачити крізь чорні порожні вікна. Там, де колись були кабінети, лабораторії, аудиторії, сьогодні — обвуглені балки, обвалені перекриття, залишки фанерних перегородок, які на диво ще тримаються на місці.

Перед будівлею стоїть огородження. На ньому ще видно засохлі квіти — залишки стихійного меморіалу. Люди приносили іграшки, лампадки, цукерки… Сам паркан ― в стрічках. Для обережності. Хоча пройти між секціями дуже просто. Тож навіщо він встановлений?..

Зараз тут тиша. Гнітюча, важка тиша, що «застрягла» між багаттям минулого і байдужістю сьогодення.

Автомобілі вже проїжджають впритул до огорожі: рух тут досі частково обмежено лише однією смугою.

Італійська: ілюзія «все нормально»

З боку Італійської ситуація обманлива. Огорожа займає лише частину тротуару. Здалеку здається, що будинок просто потребує ремонту, ніби все не так страшно.

Але варто підійти ближче — і помітно: тріщини, пусті вікна, сліди вогню, деформації стін. Будівля буквально тримається на останніх ресурсах.

Будинок, який може впасти будь-якої миті

Експерти вже кілька разів попереджали: конструкції критично ослаблені.

Обвал може статися спонтанно — без землетрусу, без шторму, без зовнішніх факторів. Просто тому, що шість років руїна стоїть під сонцем, дощами, снігом і вітрами.

Мародери періодично навідувалися сюди — вирізали метал, витягували те, що ще мало хоч якусь цінність.

Будинок, який колись був однією з найбільших споруд дореволюційної Одеси, залишається у пастці між законом і руйнуванням.

Пам’ять, яка зависла у повітрі

Шість років — це достатньо, щоб місто змінилося.

Але трагедія, яка сталася тут, не «пережилася» — вона застигла разом із цією будівлею.

Поки Одеса проходила через пандемію, потім — через перший шок війни, через блекаути, обстріли, евакуації, ця руїна стояла мовчки. І нагадувала: трагедія не завершена, доки не завершена її історія.

Будинок Асвадурова сьогодні — це символ: людської недбалості, що забрала 16 життів; байдужості системи, яка не знайшла шляху відновити або врятувати споруду; пам’яті, яку не можна стерти.

Поки будівля стоїть у такому стані — місто, по суті, продовжує жити поруч із місцем трагедії, не маючи змоги ні відбудувати його, ні попрощатися…

Фото авторки