Петровірівка: село на Одещині, яке колись було містечком на шляху до солеварні

Ключові моменти

• Петровірівка колись була жвавим містечком на Шпаковому шляху, через яке чумаки доставляли сіль з Куяльника в Європу.
• У селі діє унікальний історико-краєзнавчий музей, який зберігає локальну спадщину та виховує молодь через гуртки й дослідницькі проєкти.
• Архітектурною перлиною Петровірівки є Петропавлівська церква 1845 року та збережені будівлі єврейської громади.
• Громада активно підтримує ЗСУ, розвиває соціальні програми й отримує допомогу від благодійних організацій — зокрема трицикли для соцпрацівників.
• У Петровірівці модернізують інфраструктуру: ремонтують дороги, оновлюють шкільні їдальні та забезпечують безкоштовні обіди всім учням.

Найвідоміший ринок живої сили

У 1540 році кримський хан Сахіб Ґерай та польський король Сигізмунд ІІ Август уклали договір, за яким чумакам дозволили безмитно доправляти сіль з Причорномор’я в Польщу та Західну Європу. Й торговці сіллю прямували в солеварню і повертались через нинішню Петровірівку – жвавий дорожньо-транспортний чумацький вузол на Шпаковому шляху, звідки торговельні тракти вели на північ України, Поділля, Волинь та в Європу.

За османів тут діяла турецька поштова станція. Після окупації краю Росією на землях шляхтича Петра Поплавського 1814 року для обслуговування тракту було засновано містечко Поплавське, яке 1822-го було перейменовано на Петровірівку.

Село Петровірівка славилося як ринок живої сили з найму сільськогосподарських робітників для Ананьївського, Тираспольського та Одеського повітів. Тисячі селян збиралися на центральній площі, очікуючи на роботодавців.

За радянської влади, у 1927 році, Петровірівку перейменували в Жовтень, і лише 2016-го цьому населеному пункту повернули його історичну назву.

Сільський музей – це і оселя, і школа

78-річна Ніна Казімірова, яка чимало цікавого може повідати про цей самобутній край, оберігає й примножує скарби місцевого історико-краєзнавчого музею.

В його експозиціях представлені шедеври народних ремесел, роботи фотохудожників, скульпторів, живописців, вікові світлини, раритетні речі міщанського та селянського побуту, сільськогосподарський реманент тощо.

– Наш музей – своєрідний місток між минулим і майбутнім, створений, аби передати прийдешнім поколінням мудрість тисячоліть, – каже Ніна Казімірова.

Хранителька музейних реліквій переконана, що музей має бути одночасно оселею, школою та храмом минувшини. Задля поповнення експозицій пані Ніна долучила до пошуків юнацтво, започаткувавши дослідницький гурт «Пошук».

Також вона організувала літературний клуб «Вербиченька» і залюбки бере участь в усіх художньо-мистецьких заходах. Ніна Казімірова є співавторкою книги про історію села Петровірівка «Пам’ять… Історія… Вічність…», а тепер працює над виданням ще однієї книги про рідний край – «Джерело пам’яті».

Про Петропавлівську церкву і не тільки

Будівництво церкви Петра і Павла ініціював 1819 року поміщик Петро Поплавський. 31 грудня того року Херсонська духовна консисторія дала дозвіл на зведення храму на честь первоверховних апостолів Петра і Павла. Ще тривало будівництво, коли парафіяни містечка 22 червня 1822 року вперше відсвяткували храмове свято.

У повній красі церква постала в серпні 1845 року.

Петро Поплавський дбав про розвиток села, яке 1830-го віднесли до розряду містечок тираспольського повіту.

На жаль, його син поручик Порфирій Поплавський розтринькав батькову спадщину, яку викупив його кредитор князь грузинсько- вірменського роду Павло Абамелік.

Провідну роль у розвитку Петровірівки відігравала велика єврейська громада. З пам’ятників архітектури донині збереглися єврейські будівлі, приміщення синагоги, маєток генерала Павла Іванова і його дружини Єлизавети Абамелік.

Найцінніше в громаді – люди

Громада самостійно вирішує власні проблеми, а з початком війни активно допомагає ЗСУ, в рядах яких Вітчизну захищають десятки земляків.

Лише на останньому ярмарку українського борщу та вареників мешканці зібрали 165 тисяч гривень. Кошти направили на потреби жителів громади, які мужньо воюють на фронті.

– Найцінніше в нашій громаді – люди. Молодь, яка мріє про щасливе життя під мирним небом, та представники старшого покоління, які надихають і діляться життєвим досвідом, – каже голова сільської ради Артем Демчуков.

Тож Артем Демчуков спільно з депутатським корпусом громади застосовують різні підходи для підтримки малозахищених верств населення, переселенців та дітей.

Десять трициклів для соцпрацівників

Допомагають жителям громади благодійні організації – благодійний фонд «Наша хата Україна» у співпраці з Норвезькою радою у справах біженців, БФ «Вітри змін» за підтримки дитячого фонду UNICEF. Їх представники регулярно відвідують Петровірівку з гуманітарною допомогою.

Під опікою БФ «Наша хата Україна» перебувають 37 родин, у яких виховуються 149 дітей, а також особи з інвалідністю та внутрішньо переміщені особи. Двічі на місяць ці родини отримують продуктові й господарсько-побутові набори, а за потреби – необхідні ліки. Палати денного стаціонару Центру первинної медико-санітарної допомоги «Наша хата» оснастила двома кондиціонерами.

Юридичну, психологічну та гуманітарну допомогу отримали ромські сім’ї від громадської організації «Правозахисний ромський центр».

Працівники Петровірівського центру соціального обслуговування населення постійно піклуються про 132 престарілих жителів громади.

Аби полегшити роботу соцпрацівникам, БФ «Наша хата Україна» придбав для них десять акумуляторних трициклів.

– Трицикли – це те, що дійсно потрібно соцпрацівникам, щоб вони могли швидше дістатись до стареньких, більшість з яких не може обходитися без сторонньої підтримки, – розповів Артем Демчуков.

Ремонт доріг між селами теж на часі

В Петровірівській громаді безкоштовними обідами забезпечено усіх 428 учнів з 1 по 11 клас – як в опорному ліцеї, так і в його філіях. Ця важлива ініціатива реалізується за рахунок коштів освітньої субвенції.

Ще в перший рік повномасштабного вторгнення у громаді було облаштовано три укриття у школах, відремонтовано їдальню, закуплено новий посуд.

На часі й ремонт доріг. Завдяки зверненням Артема Демчукова до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області було ухвалено рішення про проведення аварійних ремонтних робіт автошляхів на умовах співфінансування громади і держави.

Отже, влітку було відремонтовано відрізок дороги Р-71, що з’єднує Петровірівку, Костянтинівку, Осинівку та Ширяєве.

Видатні уродженці села

У Петровірівці народилися:

• Український живописець, представник старшого покоління Одеської школи живопису, майстер натюрморту та тематичної картини Борис Герус (1905-1998).
• Радянський філософ та історик філософії, академік АН СРСР Теодор Ойзерман (1914-2017).
• Український дерматовенеролог, професор Семипалатинського медичного інституту Павло Базика (1920-1986).
• Льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу Сергій Шевельов (1909-1979).
• Український громадський діяч Володимир Павловський (1896-1986).

Після Лютневої революції 1917-го Володимир Павловський командував полком Третьої Сибірської стрілецької дивізії. 1918-го вступив до Томського офіцерського батальйону, але як українець був звільнений зі служби. Добровільно поповнив лави білої армії адмірала Колчака, а після поранення був евакуйований для лікування у Маньчжурію. У 40-х роках став власником української друкарні «Рекорд» у Харбіні, де друкував більшість українських видань. Володимир Павловський – один із фундаторів товариства «Просвіта» та засновників Української національної колонії (УНК) в Маньчжоу-Ді-Го.

Факти і цифри про Петровірівку

• У 1886 році містечко стало центром Петровірівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії.
• Тут мешкало близько 300 жителів, нараховувалося 45 дворових господарств, діяли православна церква, єврейська синагога, лікарня, школа, поштова і земська станції, аптека, паровий млин, 14 лавок, 5 винних погребів, 2 винні склади, 4 постоялі двори, двічі на місяць відбувались значні базари.
• На початку ХХ ст. Петровірівку населяло більше 800 євреїв, які облюбували містечко ще з 1830 року й успішно займалися ремісництвом.
• Петровірівську територіальну громаду, яка об’єднує десяток населених пунктів, створено 17 липня 2020 року. Площа території – 292,4 квадратних кілометри, населення – 4500 осіб.

Цікавинка з Петровірівки

У Петровірівці подейкують, що «співаючий ректор» Михайло Поплавський – нащадок засновників села.

Читайте також: 

• Унікальне село бойків на Одещині: історія переселенців, що зберегли дух Карпат
• Петрівськ чи Петросталь: село на Одещині, де кімнати одного будинку знаходяться в різних країнах
• Cело Чернече на Одещині: тут є розвинута інфраструктура, чисті джерела та цілюща криниця