Одеський Товарний провулок: поряд з Олексіївським базаром, кузня у господарстві та останній биндюжник (фото)

Від одеського Собачого скверу – у Товарний провулок

Найточніше визначення для сьогоднішнього Товарного провулка звучало б, мабуть, так: «депресивна Одеса». Не люблю я цього визначення, та й сам провулок скоріше цікавий, а не депресивний. А ще він – яскравий наочний посібник з Одеси, що зникає.

От ніколи не можна говорити, що я, мовляв, «чудово знаю той чи інший район», навіть якщо народився у ньому. Про Товарний провулок я вперше почула з вуст тих, хто коментував матеріал «Одесской жизни» «Мій улюблений Олексіївський: слідами «центрального ринку» одеської Молдаванки».

Дуже багато одеситів відгукнулися на цю публікацію, згадували цікаві деталі, спасибі їм велике. Одеситка Ольга пише під нашою публікацією:

«Забули про вулицю Чернишевського, Товарний та Вокзальний провулки, які… упиралися у скверик, у народі Собачий, поряд із базаром. Про цей базар (не ринок) говорили: на Олексіївському можна купити все, крім атомної бомби…»

…Собачий сквер – переді мною. Моторошний скверик, тим часом, «живий». Від місця, де він розташований, і розходяться променями або майже променями вулиці-провулки – Чернишевського, Генерала Цвєтаєва, Товарний, а також вулиця Складська. І всі вони – за тим самим дивом збереженим молочним корпусом Олексіївського ринку, що канув у небуття (як мене поправили коментатори – базару).

 

Сьогоднішній день одеського Товарного провулка

Описати сьогодні Товарний провулок дуже просто: майже не залишилося на ньому «живих» будинків, виглядає він як готова картинка до екранізації фільму «за стару Одесу».

Провулок дуже малий. Тягнеться від вулиці Чернишевського до Вокзального провулка (мало чим відрізняється від Товарного). Тут вам зустрінеться… все: одна брама з минулого (будинок №8), за якою вже ніхто не живе, чого варта! І тримається ж! І металеві петлі «з давніх давен» все ще міцно сидять на своїх місцях, не ламаються. Збереглися тут же й старовинні ґрати. І все зникає, і, мабуть, уже через рік ми навряд чи побачимо всі ці прикмети минулого.

 

Одноповерхові будиночки, палісаднички, і – найголовніше: тут і там – сліди часу і людей, що жили тут колись. І будинки, в яких живуть одесити і зараз, також є.

Ось де тісно зв’язалися воєдино сьогодні давнє минуле і сучасність!

На цей шматочок одноповерхової патріархальної Одеси, що ніби загубився, вже завзято наступають новобудови – тут зводиться ЖК «Олексіївський». Ви скажете, що це досить часте явище? Так, але провулок зовсім крихітний! Його парна сторона – нежитлові будинки (є навіть одна будова радянських часів, теж у занепаді) і над усім цим – висотка-новобуд. Непарна – житлові будинки. І все це разом виглядає майже неймовірно, тому що все розташовано впритул.

Тут, по суті, немає тротуарів та дорожнього покриття. Є лише сліди того й іншого. Взагалі, як багато тут усіх цих слідів!

 

Назва по-одеськи: Поблизу Великого Вокзалу

Ми розповідаємо про сьогоднішній день старих (і не зовсім) одеських вулиць-провулків. Але Товарний провулок – не зовсім «той випадок». Без його минулого не обійтися. Саме його яскрава історія і змусила мене знайти цей провулок. І це той випадок, коли в дорогу покликали читацькі відгуки та спогади.

Вважається, що Товарний провулок ніколи не перейменовувався. Це не так. Як нагадує ресурс «Домофото», у середині (і трохи пізніше) ХIХ століття він називався досить оригінально – поблизу Великого Вокзалу.

Одесит Сергій Алмоші, який дуже допоміг мені при збиранні інформації про Олексіївський базар, допоміг нам і з інформацією про Товарний провулок.

Він навчався в розташованій неподалік школі №99, деякі його однокласники жили і в Товарному, і у Вокзальному провулку, і на тій же Складській вулиці.

Як розповідає Сергій, у середині шістдесятих і навіть на початку сімдесятих років минулого століття у цій районі тусувалися биндюжники.

«Вони не просто тусувалися, у Товарному провулку було ціле поселення биндюжників. Це була тоді вже «каста», що відходила у минуле, але в ті роки биндюги в цій районі Молдаванки (мікрорайон, іменований ще Воронцовкою або Воронцовською Слободою) зустрічалися дуже часто. Біндюжників побоювалися малолітки: вони голосно лаялися матом і виглядали завжди злісно і відсторонено», – розповідає Сергій.

Стаття на тему: Легенды Одессы: Водители кобылы

Саме на Олексіївському ринку биндюжники мали і свою «тусівкову». Цей биндюжний клуб ташувався у їдальні на Олексіївському базарі. У матеріалі про ринок, де Сергій намалював план ринку, вона позначена як пельменна. Але пельменною вона стала пізніше: спочатку це було щось на кшталт «спецїдальні» для биндюжників. Більше того, поруч із цим харчоблоком на базарі була встановлена ​​конов’язь для коней.

«Ще в середині шістдесятих – на самому початку сімдесятих, як розповідали мені одесити, що жили в цьому районі, можна було побачити на Олексіївському базарі металеву стійку з кільцями, до яких прив’язували коней місцеві биндюжники», – каже Сергій Алмоші.

Читайте також: Одесские биндюжники занимались контрабандой и прикуривали от ассигнаций

Кузня по-одеськи: і для коней, і для холодцю

У коментарі до матеріалу про Олексіївський ринок одеситка Лариса Баранець пише:

«А поряд із базаром була кузня. Ми туди носили шмалити яловичі ноги на холодець. Було дуже цікаво дивитися, як туди приїжджали підковувати коней»

Де ж була ця кузня? Сергій Алмоші провів ціле розслідування щодо встановлення її розташування. Спочатку все сходилося на тому, що вона ташувалася в нашому Товарному провулку. Пізніше з’ясувалося, що вона була поруч – на Складській вулиці. Втім, є припущення, що кузня була не одна, може одна з них була і в Товарному провулку.

Похорон по-одеськи: в останню путь – на биндюзі

…А час квапився, биндюжники, що жили в Товарному провулку, спочатку відходили від справ, а потім йшли з життя. Одеситів тоді ховали на Другому християнському. До появи траурних автобусів шлях до останнього притулку з цих місць траурна процесія, як правило, проходила вулицею Чернишевського. З майже обов’язковим оркестром, у якому особливу «роль» грали мідні тарілки.

Дітлахи з Товарного провулка в обов’язковому порядку вибігали дивитися на скорботну процесію.

«Моя однокласниця жила в Товарному провулку, вона розповідала, що це відбувалося дуже часто, і місцеві діти під враженням побаченої «картини» часто грали «у похорон». Замість музичних тарілок вони використовували кришки від каструль», – розповідає Сергій Алмоші.

У пам’яті одеситки залишилися і похорони останнього биндюжника з Товарного провулку. В останній шлях його проводжали на його биндюзі. Віз покрили червоним килимом, на який встановили труну, і коні повезли свого господаря в останню путь.

Сергій Алмоші називає ці місця «бабелівськими». Звичайно! Ох і не випадково вони стали майданчиком для зйомок фільму «Биндюжник та король»!

Фото авторки