Нові топоніми Одеси: чому перейменування Парку Горького на Марка Твена — це добре

Дивне голосування

У лютому 2024 року прес-служба міськради повідомила про результати «загальноодеського» голосування щодо перейменування деяких міських топонімів. Зокрема, парк ім. Горького отримав назву Марка Твена. Вийшло, як у пісні співається, «я вам не скажу за всю Одесу»: всього проголосували «аж» 273 особи, з яких 198 віддали голос «за». Ось вони й «зробили погоду». Але зате не «зробили нерви» авторові цих рядків, який, зізнаюся, не як «Баба Яга завжди проти», але частенько — таки проти. А в даній ситуації перейменування, гадаю, було доречним. 

Ну як мінімум тому, що Макс Горький у ролі «великого пролетарського письменника» настільки остогид… мені (о, згадав літературний синонім — осточертів) на уроках з «руск. літ.» у далекі шкільні роки, що я вже тоді називав його «нудотно-гірким». 

Додатково потім з’ясувалося, що він такий же пролетарський, як я балерина. Але про це нижче. Що ж стосується американського письменника Марка Твена, то даремно багато хто вважає, що ім’я його вручили парку лише за те, що він, будучи за сумісництвом ще й «мореманом», якось на пару днів зайшов до Одеського порту.

Про що ви шепчете: справа не в тому, що він пару днів провів у Одесі! Справа в тому, що він за ці пару днів реально «ободессився»! Та ще як! Ви тільки почитайте нижче його знамениті цитати — так одразу й доГОните, що Марк Твен — типовий одесит. Таки так! Але про все по порядку.

Одесит Сьома Клеменс, він же — Марк Твен

Парк Горького з’явився в одеських Черемушках (нині — Хаджибейський район) у 1973 році. А Марк Твен у вигляді Семюела Клеменса з’явився на світ у 1835 році у Флориді (США). 

Псевдонім, ставши письменником і журналістом, він узяв зі своєї юності, коли ходив помічником лоцмана по річці штатівській — Міссісіпі (її довжина 3 766 км, площа басейну 2 млн. 981 тисяча км², впадає вона в Мексиканську затоку, яку Трамп нещодавно ніби перейменував в Американську — мабуть, віскі йому несвіжий попався).

Ось там Сьома Клеменс (якщо по-одеськи) і займався навігацією. Він кидав у воду лотлінь (мотузка з вантажем і з позначками по її довжині). І потім голосно кричав. Але не просто з дурної голови кричав, а оголошував по позначках на ліні глибину, щоб судно на мілину не сіло. 

Так от, вигук «марк твен» (mark twain, «мітка двійка») означав, що досягнута мінімальна глибина, придатна для проходження судна — 2 морські сажні (≈ 3,7 м). Ну, вперед і з піснею! 

Коли Громадянська війна в США поклала край приватному пароплавству у 1861 році, Клеменс був змушений шукати іншу роботу. То він її знайшов, то вона його вдачно знайшла, але в історію США, та й у світову, Марк Твен потрапив як чудовий прозаїк, «батько» Тома Сойєра, Гека Фінна тощо.

Я, чесно кажучи, не впевнений, що всі, хто читає ці рядки, в дитинстві читали книги Марка Твена. Що ж, інші часи — інші смаки: його сьогодні змінив Гаррі Поттер. Така селяві, як кажуть в Одесі. Але не варто засмучуватися: Твен і в Америці зараз не дуже й топопулярний.

Готуючи цей матеріал, я подзвонив колишнім херсонцям, які чверть століття тому виїхали до Чикаго, там і живуть, створили двох відмінних «чілдренів». Так от, жодному з цих відмінних «америкен бойз» у школі не рекомендували прочитати ні «Тома Сойєра», ні «Гека Фінна». Чому? Там головний бандит — індіанець Джо, а про корінних американців у негативі розповідати зараз «не комільфо». Так само як і про рабську експлуатацію чорношкірих громадян, які зараз — афроамериканці, а тоді грубо називалися неграми.

Твена від флоту відірвати виявилося неможливо (ну чим не одесит?). Бувши письменником і журналістом, він за редакційним завданням відправився «по морях, по хвилях, нині тут, завтра там». 

Візит до Одеси став для Марка Твена сюрпризом

У плані відвідування європейських портів Одеса не значилася, але, як відомо, «доля грає людиною, людина грає на трубі». Ні, Марк Твен на трубі не грав, але його пароплав «Квакер-сіті» змушений був зайти до Одеси на бункерування: вугілля «квакнулося», не йти ж на веслах.

Отже, 25 серпня 1867 року Твен ступив на берег і … Далі все було, як співав Володимир Висоцький: «Якщо був він з гонором, так стане без, крок ступивши по вулицях Одеси» — це з фільму «Небезпечні гастролі» (Одеська кіностудія, 1969 рік).

Ні, наш американець був без гонору, а залишився і без «п’ятака зеленню», на який його, не відходячи від каси, прямо в порту, розвів якийсь жлобок з місцевих. А п’ятак тоді був не те, що зараз: як на сьогодні, це порядку $200.

Були за час його перебування в Одесі й інші ситуації, що дозволяють впевнено стверджувати: Сьома Клеменс, він же Марик Твен — таки так! — ободессився. Ну а як ще пояснити те, яким чудовим він був жартівником?! В основному всі пам’ятають його відповідь на опублікований помилковий некролог: «Чути про мою смерть дещо перебільшені». Адже він залишив нам ще безліч перлів!

«Ніколи не сперечайтеся з ідіотами. Ви опуститеся до їхнього рівня, де вони вас задавлять своїм досвідом». «Собака, яку ви лікуєте, ніколи не вкусить вас. Це головна відмінність між твариною і людиною». «Банкір — це людина, яка позичає вам парасольку, коли яскраво світить сонце, і забирає її в той самий момент, коли починається дощ».

До речі, ще один доказ того, що Марк Твен був одеської породи — він обожнював котів. І не тільки на словах — тримав їх, піклувався про них і пестив.

 

Коротше, наша людина! І парк в Одесі у Горького правильно забрали.

Максим Горький — любитель солодкого життя

Вибачте за суб’єктивну оцінку, але від Максима Горького, який у 1868 році з’явився на світ у вигляді Олексія Максимовича Пєшкова, мені особисто, окрім шкоди, ніякої користі. 

Був він плодючий, як в Одесі кажуть, «письменник», і ось якось у школі на відкритому уроці (завуч присутній) вчителька викликала улюбленого учня, тобто автора цих рядків, прочитати «з виразом» горьківський революційний віршик «Буревісник». Той, де «над сивою рівниною моря ГОРДО РЕЄ буревісник».

Це був 1969 рік, в СРСР процвітала антиізраїльська кампанія, і я «на злобу дня» виголосив «над сивою рівниною моря ГОЛДА МЕЇР буревісник». Така інтерпретація Горького зі згадкою ізраїльського прем’єра принесла мені «кол» у журнал, тобто першу за шкільні роки одиницю. Якщо що, то до кінця чверті вчителька легко переправила її на четвірку.

Впевнений, що переважна більшість читаючих ці рядки співвітчизників твори Горького читали лише у тому випадку, якщо це було «обов’язковим» у шкільній програмі. Читати «офіційного письменника» епохи сталінізму в надії отримати задоволення!? «Щоб я не мучився!», — як кажуть в Одесі. А будь-яка «обов’язковість», тобто насильство, обов’язково породжує неприйняття. 

Все менше і менше з роками стає віри в те, що Горький — пролетарський письменник. Його біографія відома лише за його особистим викладом у його творах. Типу з бідної родини (важке дитинство, дерев’яні іграшки), освіти — жодної (2 класи, 3 коридори), друзі — босяки (кличка у нього була — Башлик). 

Ось тільки замашки у «великого пролетарського письменника» звідкись взялися прямо барські: з роками він став одним із найбільших у країні колекціонерів антикваріату. Та й проведені за кордоном у сумі понад 18 років, з них 15 років — на курортах в Італії, теж не свідчать про близькість до російського пролетаріату.

Ось як його співмешканка Марія Андрєєва описала віллу «Спінола», де вони з Горьким жили тривалий час, і розпорядок письменника на італійському острові Капрі: 

«Будинок знаходився високо над берегом. Вілла складалася з трьох кімнат: на нижньому поверсі подружня спальня і кімната Андрєєвої, весь другий поверх займала велика зала з панорамними вікнами з цільного скла довжиною три метри і висотою півтора метри, одне з вікон з видом на море. Там знаходився кабінет Горького. Для Олексія Максимовича був спеціально збудований камін, хоча зазвичай будинки на Капрі опалювалися жаровнями. Біля вікна, що виходить на море, стояв покритий зеленим сукном великий письмовий стіл на доволі довгих ніжках — щоб Горькому з його високим зростом було зручно і не доводилося занадто нагинатися. Письменник виписував газети з Росії — столичні і губернські, а також іноземні. Йому приходила на Капрі велика кореспонденція — з Росії і з інших країн. Прокидався Горький не пізніше 8 години ранку. О другій годині — обід, під час прийому їжі Горький ознайомлювався з пресою. За обідом з іноземних газет, переважно італійських, французьких і англійських, Горький отримував уявлення, що відбувається в світі, і як робітничий клас відстоює свої права».

До речі, «страждав» в Італії Горький не один. Навідувалися до нього в гості й інші «любителі» робітничого класу. Навіть сам вождь світового пролетаріату Володимир Ленін відвідував, мабуть, пожалкувати про важке життя простих людей під гнітом капіталістів. Дивно, що радянським художникам навіть дозволялося зобразити ці «страждання» Горького разом з Леніним. Звичайно, у стилі соціалістичного реалізму.

Ну і далі в такому ж стилі, прямо тобі граф Толстой пролетарського розливу. Такого барина ніяково й під закон про декомунізацію підводити. Коротше, жив він на Капрі, як у казці, написав там 27 оповідань, що склали цикл «Казки про Італію». Епіграфом він поставив слова Андерсена: «Немає казок кращих за ті, які створює саме життя». Ну а нам, мабуть, у сьогоднішніх гірких «казках» розібратися пора, а горьківських казок — уже достатньо…

Читайте також:

• В Одесі запропонували перейменувати парк Марка Твена
• В Одесі Уральський провулок перейменували на честь замученого сценариста кіностудії

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса