Незвичний березень у одеському Міському саду (фоторепортаж)

Може й так… Але, здається, березень таки дивний: то тепло, як у травні, то холодно, наче зима ніяк не хоче кидати наше місто.

А війна… Та вона ж в усьому, на кожному кроці: закриті скульптури у Міському саду, та й не тільки в ньому. А інші не сховали чомусь…

Міський сад навіть у вихідні здається таки незвичним: тихим. Ну от тільки якщо якась подія відбувається у Ротонді.

І все ж це ми, мабуть, квапимось: березень є березень. Природа прокидається, треба лише придивитись, прислухатись…

…Дитячий день народження у Міському саду. Діти танцюють під українські мотиви та співи, а поруч з ними – білий ведмідь. Ну от, здавалось би, що тут такого. Але все здається «таким». Тому й люди, що просто прийшли у Міський сад, аби відпочити, дивляться на це весело дійство, навіть знімають.

Літні люди відпочивають собі, ведуть бесіди «про наболіле», навіть почула:

– Тут передавали, що дев’яносто відсотків українських жінок – у депресії під час війни. Я от думаю: є в мене депресія, чи ні.

Чоловік одразу має напоготові відповідь:

– Нема в тебе ніякої депресії! Он сидиш, дихаєш, тільки-но милувалась кущами, що вже з листям – яка депресія?!

Жінка поруч зітхає:

– Ти ще скажи, що депресії взагалі ні в кого не буває…

Розмова про депресію триває, та згодом несподівано обидва сміються…

А природа собі тихенько продовжує прокидатися, неквапливо дарує все більше зеленого листячка, першоцвітів. Так, все незвичне – хоча б тому, що знову весна, не дивлячись на кляту війну. І зовсім скоро фонтан поруч з Ротондою заспіває своїми сріблястими голосами. Він не квапиться – як і весняні квіти у нашому старенькому Міському саду, який, здається, молодшає на очах. Це ж весна!

Тримаймося!..

Фото авторки