На якій вулиці жити будемо: чи можна нашвидкуруч змінити минуле

Лідер ГО «Зелений лист» Владислав Балинський: «будемо відстоювати результат»

– Це – історичне рішення. Голова Одеської обласної державної адміністрації Олег Кіпер увійшов в історію як керівник, який не дивлячись на супротив з боку місцевої міської «вати», прибрав з топонімічної мапи Одеси російські маркери та наповнив її українськими сенсами, – наголошує Балинський. – Будемо разом відстоювати результат.

Величезна подяка за роботу Олександру Музичко, Артему Карташову та Димитру Петкову.

А також – членам робочої групи Тарасу Гончаруку, Миколі Сторожуку, Ярославі Вітко-Присяжнюк, Сергію Гуцалюку, Ірині Бирюкової, В’ячеславу Кушніру, Ярославі Різникової  та директору департаменту культури ООДА Олені Олійник. Адвокат ГО «Об’єднання добровольців Одещини» Артем Карташов: «насолоджуватися творчістю через музеї та книги»

– Ні для кого не секрет, що в радянську добу та після, просували діячів, які хоч якось повʼязані з Одесою, однак проживали у Москві. Це ціла плеяда «радянських російських письменників» – Ісаак Бабель, Юрій Олеша, Едуард Багрицький, Валентин Катаєв, Ільф та Петров, Михайло Жванецький…

Ісаак Бабель, наприклад,  підпадає, практично, під усі критерії в законі – радянський російський письменник, військовий кореспондент, боєць Червоної Армії та працівник іноземного відділу ЧК і Народного комісаріату РСФСР.

Едуард Багрицький – причетний до встановлення радянської влади на території України. Особливий партизанський загін ВУЦВК, куди він вступив, у 1918-1919 роках брав активну участь в боях проти військ Української Народної Республіки та Української держави.

Валентин Катаєв – учасник «білого руху». В армії генерала Денікіна, який боровся за збереження Російської імперії, у тому числі, проти борців за незалежність України. Брав участь у боях проти військ Директорії УНР.

Михайло Жванецький – прийняв громадянство РФ. У 2012 році з рук Путіна отримав звання «Народний артист РФ», у 2009 році – був нагороджений орденом «За заслуги перед вітчизною» IV ступеню, у 2013 – ювілейним нагрудним знаком Московської обласної думи, у 2019 – орденом «За заслуги перед вітчизною» IІІ ступеню, – розповідає Карташов. – Поціновувачі їх творчості можуть і далі нею насолоджуватися – через музеї, книги, наукові роботи, але в топоніміці міста вони залишатися не можуть.

Голова Одеської філії Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк: «або не опинитись на узбіччі»

-Процес формування новітньої політичної української нації триває у протистоянні з ідентичностями совковою у її різних варіантах та російською імперською – також у декількох варіантах. Тому зараз такий ґвалт щодо перейменування топонімів не тільки в Одесі, але і в інших містах України,  – зазначає Гуцалюк. – Тяжко сприймати певним колам зміни, але час такий прийшов. Потрібно, аби не опинитись на узбіччі біля розбитого корита, гаспада-таварісчі. Ми будуємо наш сучасний український гуманітарний ментальний простір вільний від імперських міфів та брехні.

Журналістка Зоя Казанжи: «у Пушкіна є своя батьківщина»

-Спочатку ставали в різноманітні грайливі пози і все не хотіли нікого дратувати, пояснюючи небажання перейменовувати топоніми\назви вулиць тим, що «не на часі», і краще гроші «на важливіше» витрачати. Коли всі терміни закінчились, і голова ОДА підписав розпорядження у відповідності до закону, почався лемент: все не так, і «громадськість не спитали». Враховувати точку зору треба. Але далі з думками громадськості має працювати експертне середовище. І комунікувати з мешканцями, пояснювати, займатися просвітництвом. Хто не давав Одеській міській раді все це робити вчасно і з погодженнями, – питає Зоя Казанжи. – І ще, про «одеські скрєпи». Українські письменники, художники, архітектори, воїни, громадські діячі і інші наші діячі можуть бути увіковіченні лише на території України. Бо у них є лише одна батьківщина. З якого переляку у нас має бути Пушкінська вулиця? У Пушкіна є своя батьківщина, от нехай там тішать око і слух пушкінські вулиці.

Юрій Нікітін, активіст ГО «Збережемо Одесу самі: «вулиці перейменували рази три-чотири»

-Взагалі то мені байдуже як буде зватися якась вулиця. Бо я ходжу напрямками, які мені знайомі з дитинства, а якщо їду, то маршрутами. Пам’ятаю, моя бабуся, коли мова йшла про назви вулиць, питала, як вони називалися раніше. Потім, вулиці, до назв яких я звик, перейменували ще рази три-чотири. Багатьом здавалося, що навіки, але це виявилось не так – навіть без руської агресії, лише за кон’юнктурою. Я розумію, що мій час питати у нащадків, як звалася раніше та вулиця. Але це – не кінець життя, це просто звичайний «совок», до якого майже всі ми звикли, – вважає Юрій. – Особливо ті, хто дуже радіють гуртовому перейменуванню. Тобто – нічого нового. Скажу лише – на розумію, як можна підписати гуртове перейменування, незалежно від того, наскільки довіряєш «єкзпертам».

Директор департаменту освіти і науки Одеської міської ради Олена Буйневич: «іноагентом став Бабель»

-Треба їхати. Страшна для мене фраза. Я її чула підлітком. Від колег мами. Більшість – єврейські родини. Вони їхали від «совка». «Совка», який не допускав інших думок. Не допускав «іноагентів». Тепер тут, в Одесі, іноагентом став Бабель. Розстріляний НКВД автор «Одеських оповідань», вдруге розстріляний нами. Істориками мамкиними. І я все частіше чую від знайомих цю фразу, – не приховує Олена Буйневич. – Але я не збираюсь. Це моє місто і моя країна. А Бабель – один з найулюбленіших письменників.

Депутат обласної ради, голова наглядової ради фонду допомоги морякам «Ассоль» Світлана Фабрикант: «місто пам’ятає їх імена»

-Хто там каже, що більше немає і не буде Одеси і дорогих нашому серцю імен? Наше місто – на одеських вулицях, у старих будинках центру, на дачах, що потопають у зелені Фонтану, на комунальних кухнях і у фешенебельних квартирах – пам’ятатиме ці імена. Ісаак Бабель, Валентин Катаєв, Ілля Ільф, Євген Петров, Костянтин Паустовський, Едуард Багрицький, Анна Ахматова, Віра Інбер, Родіон Малиновський, Яша Гордієнко, Едуард Лопатто, звісно, Михайло Михайлович Жванецький і ще багато інших великих людей, які любили Одесу, обожнювали Одесу і подарували місту безсмертя… . Упевнена, завтра ми побачимо реакцію і юридично оформлену позицію представників територіальної громади, – не сумнівається Світлана Фабрикант. – До яких себе зараховую.

Член історико-топонімічної комісії міськради, історик, доброволець ЗСУ Олександр Бабич: «не повинні дозволити РФ монополізувати пам’ять»

– Залишаюся тим, хто вважає, що ми не маємо віддавати Орді наших поетів та письменників. Ми маємо повне право ними пишатися і залишати памʼять про них в міському просторі, – впевнений  історик. – Так, мені потрібні вулиці Бабеля, Жванецького, Ільфа та Петрова, Віри Інбер. Я цього не соромлюся. Я не шукаю праведників чи пророків серед письменників. Я боюся тих, хто вимагає моральної чистоти – свідомої позиції – громадського боргу від померлої людини. Людина мертва. Письменник — живий. Я хочу, щоб одеський внесок у літературу мав слід в місті. Бо цих письменників цитують у нас навіть ті, хто не читав. Теж саме стосується памʼяті про тих, хто воював з нацизмом в другій світовій війні – це і наша перемога. Й ми не повинні РФ дозволити її монополізувати.

Заступник голови ітк Олена Павлова: «хтось вважав, що само якось буде»

– Стратегічне мислення, логіка, системність, розуміння причинно-наслідкових зв’язків та бачення того самого простору, в якому буде комфортно, зрозуміло та надійно – це необхідна умова руху вперед і розвитку. Про все це і я, і декілька моїх колег по ітк писали, розповідали, дискутували. Але мало хто підтримував пропозиції про зустрічі та розмови у більш широких колах, – не приховує Олена Павлова. – Комусь було байдуже, хтось вважав, що само якось буде, хтось – що все зайве. Тому сьогодні ми отримали життя в обличчя. Місто значно ширше, ніж будь-яка група людей. Й на власні думки є право у кожного у вільній країні. Але ж є ще право думки відстоювати. А ще – відчувати на себе наслідки і нести відповідальність.

Член ітк, директор Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О. В. Блещунова Світлана Остапова: «прикриваючись недосконалим законом»

-На засіданнях міської ітк ми намагалися дуже виважено ставитися до перейменування топонімів. З огляду на історію, специфічність нашого міста, яка полягає, насамперед, у його полікультурності. Багато уваги приділяли зворотньому зв’язку з громадою, – стверджує мистецтвознавець. – Нажаль, згідно із недосконалим – не тільки на мій погляд – законом і, по суті, прикриваючись ним, затверджено рішення, яке демонструє спрощене, навіть примітивне, багато в чому суперечливе розуміння терміну і процесу «деколонізації».

З любов’ю до Толстого

Й насправді, деякі пропозиції до перейменування викликають подив.

Дійсно – гарна ідея назвати одну з вулиць Одеси ім’ям чудового художника Зої Пасічної. Але навіщо для цього перейменовувати вулицю, названу на честь українського історика та етнографа Аполлона Скальковського?

–  Я щось проспав? Мені пишуть, що вулицю Льва Толстого в Одесі перейменували у вулицю Кіри Муратової, – пише на ФБ чоловік славетного кінорежисера, художник та кінематографіст Євген Голубенко. – Якщо це не жарт, то мушу нагадати, що фільм «Астенічний синдром» починається словами, де автор признається в своїй любові до Льва Толстого. Можливе перейменування одеських вулиць і скверів сьогодні стало одним із найбільш обговорюваних в Одесі. Благо – світло не відключають поки що. А завершити «дебати сторін» ми вирішили цитатами з творів одеситів Ільфа і Петрова. Вулицю, названу на їхню честь, також планують перейменувати.

«Нельзя так просто взять и изменить прошлое. Но можно переписать таблички.»

«Переименовывать улицы легче, чем менять жизни людей, которые по ним ходят.»

 «Как говорится в одном старом городе, переименовывать улицы – это как перекрашивать дома: новый цвет не скрывает старых трещин.»

«Улицы меняют названия, но история запоминает их всех.»

Заяву з приводу неоднозначного «списку Кіпера» зробив мер Одеси Геннадій Труханов:

Щодо резонансних перейменувань у місті, які відбулись днями.

Ані я, як міський голова, ані міська рада не мають до цього жодного відношення.

Доки ми мали повноваження, ми виконали усі вимоги закону про «деімпериалізацію».

Виходячи з логіки «деколонізаторів», ми маємо відмовитись від всього того, що зробило Одесу світовим брендом. Говорячи простою мовою – це «обнуляє» наше місто.

Для скасування перейменування та збереження нашої історичної і культурної спадщини Одеська міська рада вимушена вжити всіх передбачених законом заходів.

Беріть участь в опитуванні на моєму Telegram-каналі: https://t.me/truonline.

Читайте також думку нашого журналіста Юлії Сущенко: Перейменування вулиць, чи «чому одеситів знову не спитали?»