На Одещині покинуте село перетворили на сучасну смарт-локацію (фото)

Чим унікальне село Семисотка?

Мало хто знає, що якщо від’їхати лише півтора кілометра від відомої туристичної локації Фрумушика, можна потрапити з Бородінської громади Болградського району до Петропавлівської громади Білгород-Дністровського району — у село Семисотка. Багато хто називає його «селом майбутнього». То що ж в ньому такого унікального?

Відродити село та вдихнути в нього нове життя вирішив підприємець Олександр Паларієв. Його батько Андрій Деамідович Паларієв народився в цьому селі, і дитинство Олександра Андрійовича пройшло саме тут. Але на початку XXI сторіччя село майже зникло з мапи України. В ньому залишилось шість мешканців.

Андрій Паларієв викупив усі будинки, колись залишені господарями.

Садиби відремонтували, водночас повністю зберегли національний колорит і самобутність тутешніх хатин. Усі садиби обладнано сонячними батареями: вони забезпечують енергією і самі будинки, а ще й дохід від продажу її надлишку йде на зарплатню людям, які залишились у селі і працюють на його облаштуванні. иода подається з невеличких свердловин та місцевих колодязів насосами. Також тут побудували асфальтовану дорогу, відкрили три краєзнавчі музеї.

На сьогоднішній день у селі проживають дві коренні мешканки, які пам’ятають, як тут колись кипіло життя. Також у Семисотці мешкає кілька приїжджих, які тут працюють.

Три музеї і лоза-довгожителька

Отже, зараз Семисотка зустрічає єдиним в Україні музеєм колодязів різних часів та народів. Неподалік — музей відомого молдавського художника Михая Греку родом з Фараонівки.

Далі по дорозі знаходиться хата, на подвір’ї якої росте виноградна лоза, якій вже понад 150 років. У цьому році довгожительку заявлено у Книгу рекордів України.

У музеї села представлено експонати народного промислу, старовинні меблі, ковдри, посуд та багато іншого. А ще — сарай зі старовинними знаряддями праці.

Наразі готується до відкриття ще один музей — знаменитих людей буджацьких степів, таких як Марія Бієшу, відома співачка, перший мер Тель-Авіва Мейр Дізенгоф, єврейський письменник Мойше Альтман, Скарлат Стурдза, один із губернаторів Бессарабської області, Шіко Аронов, молдавський диригент-композитор.

А ще в Семисотці виготовляють страву “Плацинда” за унікальним рецептом, завдяки якому її внесли до Національного переліку нематеріальної спадщини України.

Як можна оселитися в Семисотці

Але Семисотка створена не тільки як туристична локація, а й як село-поселення. Тихе, спокійне місце, оповите дикою природою буджацьких степів.

До речі, як повідомив в особистій розмові Олександр Паларієв, тут готові прийняти на постійне проживання декілька родин, головна вимога — працьовитість. Зважаючи, що зараз в країні війна і люди залишаються без домівок, затишний притулок вони можуть знайти у Семисотці. Щоправда, є одна проблема, зауважив Олександр Паларієв:

— Зі Старосілля, найближчого до Семисотки села, є тільки грунтова дорога, тому якщо знадобиться, наприклад, машина «швидкої допомоги», у негоду вона до села просто не доїде. Отже, краще мати свій транспорт.

Проте, якщо хтось зважить усі за і проти й таки вирішить приїхати до цього невеличкого села жити та працювати, звертайтеся напряму до Олександра Андрійовича за телефоном (050) 316-90-66.

Тут жили німці-вівчарі

Семисотка була заснована у 1909 році. Історію про походження назви переповідають таку.

У цьому поселенні колись проживав німець на ім’я Нєшпорт. Він був дуже заможною та порядною людиною, та утримував 700 гектарів землі, які обробляли мешканці села. Саме від цих семисот буцімто і пішла назва — Семисотка.

Мешканці села в основному займалися вівчарством — робили бринзу, заготовляли вовну, розводили ягнят. Все це добре продавалось на базарах Бессарабії. У 1940 році в Семисотці проживало півсотні жителів німецького походження. Але на початку Другої світової війни всіх їх було виселено. Натомість тут оселились мешканці сусідніх сіл.

Снаряди на городах і дозвіл від Хрущова

У 1946 році, через будування поряд із селом військового полігону, дехто з мешканців почав виїжджати до інших сіл. А сюди приїхали нові поселенці. Але їхнє життя не було спокійним. Село увійшло до території військового полігону — під час навчань бувало таке, що на городи людей падали снаряди.

Зрештою владою було прийнято рішення про виселення жителів Семисотки. Тоді, як розповідали старійшини села, один з мешканців — фронтовик — у 1953 році поїхав на аудієнцію аж до самого Хрущова, та зміг домогтися того, щоб у селі дозволили залишитись ветеранам війни.

Правда це чи ні — достеменно невідомо, проте ветерани зі своїми родинами збудували тут 24 будинки, які залишились до цього дня. Поступово мешканці села помирали, будинки пустіли, молодь повиїжджала. Але зараз Семисотка знов відроджується.