Олександр Войко з Любашівки протягом десяти літ пересувається на інвалідному візку, але зумів стати таксистом. Каже, що його життя набуло нового змісту. Адже, почавши працювати, знову відчув себе важливим для соціуму.
Десять років тому, 8 квітня 2014-го, 24-річний Олександр поспішав додому в село Бокове зі зміни – він трудився на заправці на трасі Київ-Одеса, що неподалік Демидівки. Раптом колесо його автівки втрапило у глибоку ритвину. Він втратив керування, машину перевернуло кілька разів. На жаль, водій знехтував паском безпеки. Опритомнів він лише в лікарні. Діагноз був невтішним: «перелам хребта з повним розривом нервового стовбура». До речі, батько Сашка, який трудився колгоспним чабаном, загинув в автокатастрофі, коли хлопцеві не виповнилося й шести років.
Після лікування сином опікувалася матуся, сільський фельдшер Ніна Яківна. Хлопець вишукував усі можливості, щоб стати на ноги. В Ізраїлі могли б зробити операцію за сто тисяч «зелених», але нейрохірурги не давали гарантій через можливі побічні реакції.
— Я змирився зі своєю бідою. Опанував візок, пристосувався жити із сечоприймачем та обходитись без сторонньої допомоги. На жаль, рідне село непристосоване для людей з інвалідністю: лікарня далеко, та й аптеки немає. Тому ми переїхали у Любашівку, де придбали хатинку, — розповів Олександр Войко. — Державна допомога по інвалідності — трішки більше двох з половиною тисяч гривень, з яких половина йде на придбання необхідних медичних пристроїв. Щоб не бути тягарем для родини, я вирішив стати таксистом.
Авто Олександр придбав у друга Андрія Чижа за доступною ціною. Майстер-земляк допоміг встановити портативне ручне керування, що дозволяє людині з порушенням функцій нижніх кінцівок легко керувати автомобілем.
На початку грудня 2023 року Олександр вперше вийшов на роботу. Розповів, що колеги сприйняли його добре. Щоправда, у першу зміну клієнтів не було. Допоміг добросердний таксист Вадим Боцун, який зателефонував Сашкові, сказавши, що є клієнт. І так виручає дуже часто.
— Вадим Боцун — золота людина. Без його підтримки було б нелегко. А сидіти без діла важко. Можна навіть зневіритися у житті або спитися від розпачу, — каже Олександр. — Я вже шість місяців за кермом. Приймаю замовлення. Можу возити людей по всій Україні. Частенько їжджу в Одесу. Найдальшою була поїздка до Черкас.
Доброзичливий і комунікабельний таксист Олександр остраху з боку пасажирів, які дізнаються, що їх везе людина з інвалідністю, не відчуває. Лише здивування.
Коли син почав працювати таксистом, матуся дуже хвилювалася за нього. Але його впевненість та самостійність її заспокоїли. Вона намагається не жаліти свого Сашка, щоб не погіршити його емоційно-психологічний стан.
Олександр Войко мріє про родину. Своїм прикладом він довів, що потрібен суспільству, як і воно йому.
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
Поки одеський електротранспорт вимушено не працює через нестачу потужностей в енергосистемі, фахівці КП «Одесміськелектротранс» вийшли… Read More
Для e-commerce компаній Одеси, де активно розвивається інтернет-торгівля одягом, технікою та побутовими товарами, такі інструменти… Read More
За даними Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, у четвер, 12 березня 2026 року, в… Read More
У селі Рівне Бессарабської громади на Одещині мешкають болгари, яких у регіоні називають купоранцями. Тут… Read More
Жителька Березівського району Одеської області проведе 10 років у в’язниці за побиття власного півторарічного сина,… Read More
Одеська обласна рада продовжує «добру традицію» витрачання бюджетних коштів на «статусні» дрібнички. Поки волонтери збирають… Read More