Цього дня, 23 червня, 1990 року почалося повернення кримських татар на їхню історичну Батьківщину – до Криму. Тоді повернулися 20 тис. кримських татар – майже половина всіх, хто жив у СРСР. Під час Другої світової війни кримських татар звинуватили у масовому дезертирстві з лав Червоної армії та співпраці з ворогом та у травні 1944 оода масово виселили з півострова. Внаслідок етнічного чищення, організованого радянським режимом, загинуло понад сотню тисяч кримських татар. Але й у наші дні, коли росія анексувала український Крим, кримських татар зазнали чергових репресій. Про геноцид кримських татар, сьогодення та майбутнє Криму «Одеське життя» поспілкувалося з головою громадської волонтерської організації «Кримські татари Одещини», депутатом Одеської обласної ради Февзі Мамутовим.
— Немає сім’ї кримських татар, яка не зіткнулася б із геноцидом, — каже Февзі. — Почалася депортація через дев’ять днів після, як зараз кажуть, переокупації — після німців прийшли радянські війська. Люди святкували визволення Криму від фашистів. Водночас енкавеесники проводили «перепис населення» — позначали певними знаками будинки, де жили родини кримських татар.
Радянський режим звинувачував націю в колабораціонізмі. І всі, без винятку, кримські татари були депортовані зі своєї батьківщини.
Після «зачистки» НКВС, виявилося, що «забули» маленьке село на Арабатській стрілці. Його жителів — не виключаючи дітей — посадили на баржу і затопили у відкритому морі.
Сім’ю Февзі Мамутова відправили до Узбекистану. Дорогою в товарному вагоні, що перевозив людей, спалахнула епідемія тифу. Четверо братів і сестер бабусі Февзі загинули. За її розповідями, померлих дорослих витягали на зупинках. А трупики дітей просто викидали з вікон. Це був справжній геноцид.
Не уникли депортації і кримчани, які воювали проти фашистів.
— З мого діда, коли він повертався з фронту, просто на кордоні зірвали бойові нагороди і теж відправили до Узбекистану, — розповідає Февзі. — Своїх родичів, які залишилися живими, він знайшов тільки 1983 року.
В Узбекистані кримських татар селили в колишніх тюремних бараках. Вони кишіли клопами, панувала жахлива антисанітарія… У такому бараку померла зовсім маленькою перша дитина бабусі Февзі.
Згідно з даними сучасних дослідників, дорогою і в перші роки після прибуття загинуло 46% кримських татар.
Працювали депортовані люди на збиранні бавовни.
10 років вони жили на ДВЗ — «дальній висилці ув’язнених», вийти за межі якої можна було, тільки відмітившись у коменданта.
Після смерті Сталіна радянський уряд пом’якшив умови життя в депортації. У 1956 році кримським татарам дозволили переселятися. Але повертатися до Криму, як і раніше, було заборонено.
У 1967 році, за указом Президії Ради СРСР, звинувачення проти кримських татар було знято. Але уряд не зробив нічого, щоб забезпечити їхнє повернення до Криму, відшкодувати конфісковане майно.
— Люди опинилися в замкнутому колі. Ти повинен мати прописку, щоб влаштуватися на роботу, ти повинен влаштуватися на роботу, щоб мати прописку. Якщо в тебе того й іншого немає протягом тижня — беруть твої речі і вивозять на Чонгар. Це послужило причиною того, що чимала кількість кримських татар проживала на прикордонній території Херсонської області, — пояснює Февзі.
1968 року в Криму і Москві проходять акції протесту за права кримськотатарського народу. У відповідь — масові арешти, побиття і виселення кримських татар, які намагалися повернутися додому.
Боротьба за право повернутися на батьківщину не припинялася. Десятки тисяч людей підписували листи з цією вимогою, звернені до ЦК КПРС. Але високопоставлені чиновники не поспішали вирішувати питання. І 1987 року петиції переросли в акцію протесту. Тоді на Красну площу вийшли близько тисячі кримських татар.
У 1989 році Верховною Радою СРСР депортацію кримських татар та інших народів було засуджено і визнано незаконною і злочинною. За перші чотири роки після указу до Криму повернулася половина всіх кримчан, які жили тоді в СРСР — 250 000 осіб.
Повернути свої будинки кримські татари не вимагали. А виділяти їм земельні ділянки місцева влада, найчастіше, відмовлялася. Люди змушені були будувати будинки на пустирях. Жили в землянках, без електрики… Але головною проблемою стали земельні конфлікти з місцевими жителями.
Однак, попри всі труднощі та перешкоди, кримчани вистояли, встали на ноги — побудували будинки, створили бізнес.
— 26 січня 2014 року увійшов в історію, як День кримського опору російській окупації. Тоді ми всі вийшли на мітинг за цілісність України в Сімферополі біля Верховної Ради Автономної республіки Крим, — згадує Февзі. — Після цього мітингу зникло дуже багато людей, яких досі не знайдено.
Першою жертвою окупантів став кримськотатарський активіст Ришат Аметов. Він був викрадений під час одиночного пікету проти дій Росії в Криму. Потім знайшли його понівечене тіло.
— Окупанти встановлювали «прослушки» в мечетях. І сьогодні політв’язням на судових розглядах як докази пред’являють записи, найсвіжіші з яких — 2015 року. Людей затримують постійно. У березні — чергова хвиля масових обшуків і арештів. До мого брата Алі прийшли о четвертій ранку — виламали двері. Знайшли заборонену книгу релігійного змісту «Халіфат» — чомусь біля входу. Ясно — підкинули. Зараз брата судять, як терориста. У Криму сьогодні за ґратами перебувають 216 політв’язнів — нібито, терористів. І при цьому — не було доведено жодного терористичного акту, — гірко іронізує Февзі. — А до моєї мами — єдиної з усього села — під час «президентських виборів» у Росії приїжджали провокатори і питали, чи буде вона голосувати, чи не дозволяють з України?
З вересня 2022 року в Криму розгорнулася мобілізація. І почалася вона з місць компактного проживання кримських татар. Хоча Женевська конвенція забороняє мобілізацію людей з анексованих територій. Тоді півострів знову покинуло безліч кримчан.
Звичайно, впливати на свідомість людей досить складно. Але, разом з тим, за словами Февзі, є кримські татари, які розуміють, що Кремль — ворог, другом бути не може. І чимало людей радіє, коли до Криму прилітають ракети — доказ того, що Україна про них не забула, бореться за цю територію.
— Після звільнення Криму процес реінтеграції має бути досить радикальним, — переконаний депутат. — Пам’ятаєте, які палкі дискусії точилися в Одесі з приводу демонтажу пам’ятника Катерині? Ще до повномасштабного вторгнення ми проходили повз нього разом із юнаком семи років і мудрою жінкою. Хлопчик запитав: хто це? А мудра жінка відповіла: якби не вона, то ти ставив би мені це запитання кримськотатарською мовою. Ця жінка забрала в нас державність, принесла в Україну рабство — кріпосне право, знищила козацтво. Але ми згадали про це тільки після прильотів перших ракет по Одесі.
Такі самі рішення мають бути ухвалені і щодо пам’ятників у Севастополі, пам’ятника Сталіну, встановленого в Ялті 2015 року, вважає Мамутов.
— Якщо ми приходимо в Крим, у Севастополь і залишаємо все, як було, то черговий російський диктатор рано чи пізно скаже: ось стоять пам’ятники Лазарєву, Нахімову, діорама оборони Севастополя — це місто російської слави. Давайте його знову повернемо в «рідну гавань». І наші правнуки знову зіткнуться з російською агресією. Тому необхідна зміна топонімів, пам’ятників, наративів, — переконаний Февзі.
Крім того — необхідна ануляція всіх договорів купівлі продажу та оренди після 2014 року.
— Так, будуть складні ситуації, — не приховує Мамутов. — Тут питання: як жили, чим займалися люди під час анексії. Якщо, припустимо, були довіреними особами російського президента на виборах, то зрозуміло, що їм у Криму не місце. А в іншому випадку — договори можна переукласти або створити нові.
Автономна республіка Крим, яка існувала до анексії, на думку Февзі, не мала законних підстав перебувати у складі унітарної української держави. До того ж — із Севастополем, містом з окремим статусом, яке «здали в оренду» для розташування там військово-морського флоту РФ.
Якщо Україна хоче зберегти свою мультикультурність, мову та ідентичність одного з корінних народів країни, — Крим має стати національною автономією у складі української держави. А кримсько-татарську мову слід використовувати як регіональну в документообігу, нею мають викладати в школах.
— Громадяни, які приїхали до Криму після окупації, природно, випроваджуються з цієї території. Якщо хочуть залишитися в Україні — повинні в законному порядку отримати її громадянство, і заїхати потім знову. Природно, перші 7-10 років перехідного періоду в Криму буде військова адміністрація — без будь-якого лібералізму, — переконаний депутат. — Без твердих рішень складно буде.
Читайте також:
Багато людей вважають, що психологічне насильство починається лише після шлюбу або спільного життя. Насправді тривожні… Read More
75 років тому тисячі бойків примусово вивезли із Західної Бойківщини до південних областей України. Серед… Read More
Стовпчики термометрів в Одесі знову піднімуться вище +30 °C. Водночас в окремих районах області можливі… Read More
В Одесі з 27 червня зріс тариф на проїзд у маршрутках, однак пасажири сумніваються, що… Read More
Для багатьох одеситів та інших українців розмір майбутньої пенсії може виявитися меншим від очікуваного. Причина… Read More
Чорне море, яке щодня приймає тисячі відпочивальників, одночасно переживає екологічний удар — за місяць загинули… Read More
