Повернення кримських татар на Батьківщину: представник діаспори про геноцид, окупацію та майбутнє півострова

Дорога смерті

— Немає сім’ї кримських татар, яка не зіткнулася б із геноцидом, — каже Февзі. — Почалася депортація через дев’ять днів після, як зараз кажуть, переокупації — після німців прийшли радянські війська. Люди святкували визволення Криму від фашистів. Водночас енкавеесники проводили «перепис населення» — позначали певними знаками будинки, де жили родини кримських татар.

Радянський режим звинувачував націю в колабораціонізмі. І всі, без винятку, кримські татари були депортовані зі своєї батьківщини.

Після «зачистки» НКВС, виявилося, що «забули» маленьке село на Арабатській стрілці. Його жителів — не виключаючи дітей — посадили на баржу і затопили у відкритому морі.

Сім’ю Февзі Мамутова відправили до Узбекистану. Дорогою в товарному вагоні, що перевозив людей, спалахнула епідемія тифу. Четверо братів і сестер бабусі Февзі загинули. За її розповідями, померлих дорослих витягали на зупинках. А трупики дітей просто викидали з вікон. Це був справжній геноцид.

Не уникли депортації і кримчани, які воювали проти фашистів.

— З мого діда, коли він повертався з фронту, просто на кордоні зірвали бойові нагороди і теж відправили до Узбекистану, — розповідає Февзі. — Своїх родичів, які залишилися живими, він знайшов тільки 1983 року.

На далекій висилці ув’язнених

В Узбекистані кримських татар селили в колишніх тюремних бараках. Вони кишіли клопами, панувала жахлива антисанітарія… У такому бараку померла зовсім маленькою перша дитина бабусі Февзі.

Згідно з даними сучасних дослідників, дорогою і в перші роки після прибуття загинуло 46% кримських татар.

Працювали депортовані люди на збиранні бавовни.

10 років вони жили на ДВЗ — «дальній висилці ув’язнених», вийти за межі якої можна було, тільки відмітившись у коменданта.

Після смерті Сталіна радянський уряд пом’якшив умови життя в депортації. У 1956 році кримським татарам дозволили переселятися. Але повертатися до Криму, як і раніше, було заборонено.

У 1967 році, за указом Президії Ради СРСР, звинувачення проти кримських татар було знято. Але уряд не зробив нічого, щоб забезпечити їхнє повернення до Криму, відшкодувати конфісковане майно.

— Люди опинилися в замкнутому колі. Ти повинен мати прописку, щоб влаштуватися на роботу, ти повинен влаштуватися на роботу, щоб мати прописку. Якщо в тебе того й іншого немає протягом тижня — беруть твої речі і вивозять на Чонгар. Це послужило причиною того, що чимала кількість кримських татар проживала на прикордонній території Херсонської області, — пояснює Февзі.

Без дому та землі

1968 року в Криму і Москві проходять акції протесту за права кримськотатарського народу. У відповідь — масові арешти, побиття і виселення кримських татар, які намагалися повернутися додому.

Боротьба за право повернутися на батьківщину не припинялася. Десятки тисяч людей підписували листи з цією вимогою, звернені до ЦК КПРС. Але високопоставлені чиновники не поспішали вирішувати питання. І 1987 року петиції переросли в акцію протесту. Тоді на Красну площу вийшли близько тисячі кримських татар.

У 1989 році Верховною Радою СРСР депортацію кримських татар та інших народів було засуджено і визнано незаконною і злочинною. За перші чотири роки після указу до Криму повернулася половина всіх кримчан, які жили тоді в СРСР — 250 000 осіб.

Повернути свої будинки кримські татари не вимагали. А виділяти їм земельні ділянки місцева влада, найчастіше, відмовлялася. Люди змушені були будувати будинки на пустирях. Жили в землянках, без електрики… Але головною проблемою стали земельні конфлікти з місцевими жителями.

Однак, попри всі труднощі та перешкоди, кримчани вистояли, встали на ноги — побудували будинки, створили бізнес.

Кримський опір і жертви окупантів

— 26 січня 2014 року увійшов в історію, як День кримського опору російській окупації. Тоді ми всі вийшли на мітинг за цілісність України в Сімферополі біля Верховної Ради Автономної республіки Крим, — згадує Февзі. — Після цього мітингу зникло дуже багато людей, яких досі не знайдено.

Першою жертвою окупантів став кримськотатарський активіст Ришат Аметов. Він був викрадений під час одиночного пікету проти дій Росії в Криму. Потім знайшли його понівечене тіло.

— Окупанти встановлювали «прослушки» в мечетях. І сьогодні політв’язням на судових розглядах як докази пред’являють записи, найсвіжіші з яких — 2015 року. Людей затримують постійно. У березні — чергова хвиля масових обшуків і арештів. До мого брата Алі прийшли о четвертій ранку — виламали двері. Знайшли заборонену книгу релігійного змісту «Халіфат» — чомусь біля входу. Ясно — підкинули. Зараз брата судять, як терориста. У Криму сьогодні за ґратами перебувають 216 політв’язнів — нібито, терористів. І при цьому — не було доведено жодного терористичного акту, — гірко іронізує Февзі. — А до моєї мами — єдиної з усього села — під час «президентських виборів» у Росії приїжджали провокатори і питали, чи буде вона голосувати, чи не дозволяють з України?

І знову про пам’ятники

З вересня 2022 року в Криму розгорнулася мобілізація. І почалася вона з місць компактного проживання кримських татар. Хоча Женевська конвенція забороняє мобілізацію людей з анексованих територій. Тоді півострів знову покинуло безліч кримчан.

Звичайно, впливати на свідомість людей досить складно. Але, разом з тим, за словами Февзі, є кримські татари, які розуміють, що Кремль — ворог, другом бути не може. І чимало людей радіє, коли до Криму прилітають ракети — доказ того, що Україна про них не забула, бореться за цю територію.

— Після звільнення Криму процес реінтеграції має бути досить радикальним, — переконаний депутат. — Пам’ятаєте, які палкі дискусії точилися в Одесі з приводу демонтажу пам’ятника Катерині? Ще до повномасштабного вторгнення ми проходили повз нього разом із юнаком семи років і мудрою жінкою. Хлопчик запитав: хто це? А мудра жінка відповіла: якби не вона, то ти ставив би мені це запитання кримськотатарською мовою.  Ця жінка забрала в нас державність, принесла в Україну рабство — кріпосне право, знищила козацтво. Але ми згадали про це тільки після прильотів перших ракет по Одесі.

Такі самі рішення мають бути ухвалені і щодо пам’ятників у Севастополі, пам’ятника Сталіну, встановленого в Ялті 2015 року, вважає Мамутов.

— Якщо ми приходимо в Крим, у Севастополь і залишаємо все, як було, то черговий російський диктатор рано чи пізно скаже: ось стоять пам’ятники Лазарєву, Нахімову, діорама оборони Севастополя — це місто російської слави. Давайте його знову повернемо в «рідну гавань». І наші правнуки знову зіткнуться з російською агресією. Тому необхідна зміна топонімів, пам’ятників, наративів, — переконаний Февзі.

Крим при військовій адміністрації

Крім того — необхідна ануляція всіх договорів купівлі продажу та оренди після 2014 року.

— Так, будуть складні ситуації, — не приховує Мамутов. — Тут питання: як жили, чим займалися люди під час анексії. Якщо, припустимо, були довіреними особами російського президента на виборах, то зрозуміло, що їм у Криму не місце. А в іншому випадку — договори можна переукласти або створити нові.

Автономна республіка Крим, яка існувала до анексії, на думку Февзі, не мала законних підстав перебувати у складі унітарної української держави. До того ж — із Севастополем, містом з окремим статусом, яке «здали в оренду» для розташування там військово-морського флоту РФ.

Якщо Україна хоче зберегти свою мультикультурність, мову та ідентичність одного з корінних народів країни, — Крим має стати національною автономією у складі української держави. А кримсько-татарську мову слід використовувати як регіональну в документообігу, нею мають викладати в школах.

— Громадяни, які приїхали до Криму після окупації, природно, випроваджуються з цієї території. Якщо хочуть залишитися в Україні — повинні в законному порядку отримати її громадянство, і заїхати потім знову.  Природно, перші 7-10 років перехідного періоду в Криму буде військова адміністрація — без будь-якого лібералізму, — переконаний депутат. — Без твердих рішень складно буде.