Каламар, жорна та інші раритети старовинної української Одеси

Світлини, книги, документи…

Так, ми в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса», який з’явився нещодавно ― вже у новітній нашій воєнній історії.

Ще до того, як ми завітаємо до самого Музею, нас зустрічають жорна ― справжні (в Музеї, до речі, як робить наголос його засновник Петро Манелис, все «живе»). Вони зроблені на початку ХХ сторіччя. Були свого часу знайдені на Пересипу. Цей найпростіший вид млинарського механізму під час голодоморів рятували українців від смерті…

А от картина, яку ви першою побачите у самому Музеї ― з нових. Але ж відображає стару-стару Одесу. Це копія картини Анатолія Кравченка «Кочубіїв-Хаджибей-Одеса», яку Петро Манелис придбав для Музею під час проведення аукціону на фестивалі, який проходив у Літературному музеї у травні цього року. Тоді одесити відзначали 609-річчя рідного міста…

Українська Одеса… Петро Манелис підводить мене до стендів, з яких на мене зі світлин дивляться одесити кінця позаминулого століття.

― Усі ці фото зроблені в одеських фотоательє. І, як бачите, наші пращури одягнені ― в українському національному одязі.

Так, тримаю в руках старовинні світлини, перевертаю, читаю одеські адреси та прізвища фотомайстрів.

А це (все тут раритет!) ― фотографія самого М. Кропивницького у ролі у виставі «Невільник». Фото зроблене в одеській студії «Дімо», що розташовувалася напроти Пале-Рояля…

Історія української Одеси захоплює. І ― знов-таки ― до всього торкаєшся, наче приєднуєшся до стародавніх часів.

Книги, що видавалися в типографії Фесенка… О, типографія Фесенка!.. Ви ж, мабуть, ще не забули, як перед масштабним вторгненням рашистів ми її позбулися?.. А от книги, що видавалися там, ще можна потримати в руках…

Цього разу ― це збірник українських пісень з нотами. А ще з ілюстраціями. Навіть можна побачити, як відбувалось сватання у стародавні часи…

А це що? «Клінічна фармакологія», яку перекладав Іван Луценко. До речі, цей курс лекцій 1910 року видання Іван Луценко подарував Івану Липі («Щирому приятелеві Івану Липі від перекладача Івана Луценко»).

Примірник щотижневої селянської газети «Село», що видавалася в Одесі, відкривається віршем Ю.Грищенка «О, зорі, зійдіть…»…

Читаєш той вірш ― наче про сьогодення…

Як торкнутися історії?

«Одеське життя» вже розказувало про рідкісні видання й експонати Музею, що пов’язані з нашим Кобзарем…

― Може, перенесемося у вісімнадцяте сторіччя? ― пропонує Петро Манелис.

І ось перед нами… каламар. Український козацький каламар… І вже через кілька хвилин я, тримаючи в руках цей раритет, дізнаюся від Петра, що козацькі каламарі (чорнильниці) були стаціонарними й похідними (цей екземпляр ― похідний). Маємо унікальну комбінацію з двох з’єднаних відділень ― для пер і для чорнил.

Вісімнадцяте сторіччя… Привіт вам з далеких-далеких часів!.. Майже неймовірно!..

А Петро тим часом показує мені козацьку порохівницю того ж вісімнадцятого сторіччя. Розповідає, як була вона знайдена одеситом на власній дачі на 16 станції Фонтану ― під час роботи на городі…

І козацька люлька теж потрапила свого часу спочатку до власної  колекції, а потім і до Музею-кав’ярні «Стара Одеса» з тих самих часів ― вісімнадцятого століття.

Великий шлях пройшли всі ці предмети!.. І це ми розказали лише про частину того, що є в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса».

Виявляється торкнутися історії не так вже й важко?

До речі, в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса» недарма впевнені: «Торкнутися історії так само легко, як випити чашку кави»…

Читайте також: За пропозицією самого Дюка чи Як залишитись в Одесі назавжди?

Фото автора