Головне — не жалість, а повага: психолог розповіла як правильно взаємодіяти з людьми з інвалідністю

Людмила Компан займається психологією майже 30 років. Набула досвіду, впроваджуючи психологію в освітній процес. Надавала методичну, практичну допомогу молодим спеціалістам психологічної служби.

Зараз здобуває спеціальність «ресурсний психолог» (супервізор, фахівець з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки). Проект фінансується через ЮНЕСКО урядом Японії.

Що потрібно людям з інвалідністю?

Психолог відзначила, що значна частина опитаних висловились про гідне ставлення оточуючих до людей з інвалідністю. Це засвідчує сприйняття цієї категорії громадян як повноправних членів суспільства.

— Також більшість респондентів вважає, що люди з вадами здоров’я потребують фінансової, медичної та психологічної допомоги. Дійсно, з дорожнечею ліків основною проблемою є недостатній розмір соціальних виплат, допомоги від держави. Обов’язок займатися вирішенням цих питань покладається на місцеву владу. Стосовно психологічної допомоги, то її потрібно надавати індивідуально, бо емоційно важко працювати з групою людей з вадами здоров’я, — розповіла психолог. — Сьогодні психологічної допомоги найперше потребують військові та жителі, котрі отримали каліцтво внаслідок війни, щоб безболісно адаптуватися у суспільство. Також значних обертів набирає таке явище, як панічні атаки. Зазначу, що зазвичай психолог працює із психічно здоровими людьми, у яких в якийсь момент життя виникли певні труднощі.

Коли є бар’єрність – тоді є інвалідність

Великий відсоток опитуваних відзначили, що у громадах збільшилась кількість людей з інвалідністю.

Респонденти часто бачать людей цієї категорії та мають їх у своєму оточенні.

— Людмило Семенівно, що заважає людям з вадами здоров’я стати повноцінними членами суспільства?

—  На жаль, люди з інвалідністю мають певні перешкоди, бар’єри, які не дозволяють їм бути інтегрованими у суспільство й брати участь у житті родини.

Які це бар’єри?

Перший – це фізичні обмеження людей з інвалідністю, які ізолюють їх від навколишнього середовища.

Другий – трудова ізоляція: через патологію індивід має вкрай вузький доступ до робочих місць або не має його зовсім.

Третім бар’єром виступає малозабезпеченість.

Інформаційний бар’єр – це четверта перешкода.

П’ятий бар’єр – емоційний – складається з непродуктивних емоційних реакцій навколишніх із приводу людини з інвалідністю. Це цікавості, глузування, незручності, почуття провини, гіперопіки, страху тощо та емоцій самого індивіда: жалість до себе, недоброзичливість до навколишніх, очікування гіперопіки, прагнення обвинуватити когось у своєму дефекті, прагнення до ізоляції. Подібний комплекс ускладнює соціальні контакти в процесі взаємин особи з інвалідністю і його оточення.

Тому для того, щоб покращити життя людей з інвалідністю у суспільстві, слід допомагати їм долати ці перешкоди. Коли їх немає, то людина іде вчитися, працювати або відвідувати культурні заклади, а не «стрибати» через бар’єри.

Що радить психолог?

— Головне у спілкуванні з людьми з інвалідністю — це неписані правила комунікації. Тому перш ніж допомогти, запитайте. Бо не всім, хто має інвалідність, від вас потрібна допомога. Адже дорослі з інвалідністю хочуть, щоб їх сприймали як незалежних людей. Пропонуйте допомогу, тільки якщо людина має в ній потребу. І якщо ви дійсно хочете допомогти, почекайте, доки допомогу приймуть, а потім спитайте, що саме робити, коли та як, — радить Людмила Компан.

• Також психолог застерігає щодо фізичного контакту. Тобто не варто торкатися людини з інвалідністю, її візка, тростини.
• Треба завжди говорити безпосередньо з особою з інвалідністю, а не з її супровідником.
• Звертатися до дорослих людей з інвалідністю як до рівних.
• Звертатися на «ти», тільки якщо ви добре знайомі.
• Коли говорите з людиною, яка пересувається на візку чи на костурах, розташуйтеся так, щоб ваші очі були на одному рівні із очима співрозмовника.
• Уникати образливих слів, таких як жертва, прикутий, сліпий, каліка, неповноцінний, хворий. Натомість кажіть: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, з порушеннями зору.
• І насамкінець, якщо в чомусь сумніваєтесь — покладіться на здоровий глузд. Будьте спокійними та привітними. Поважайте людину, і все буде гаразд!

— Нам слід вчитися у людей з інвалідністю не лише виживати, а й повноцінно жити, вміти співчувати і знаходити сили допомагати іншим. Ми всі HOMO SAPIENS! Важливо не забувати про це, — зазначила Людмила Семенівна.

Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»