Можливо, коли-небудь, після війни, хтось з літераторів згадає про цю зворушливу історію та напише за нею сценарій до художнього фільму, взявши за основу реальні події, що відбувались навесні 2022 року на півдні України. А у центрі сюжетної лінії буде один день з життя звичайного українського чоловіка та офіцера, який куль ворожих не злякався й десятьох поранених бійців під шквалом вогню з оточення вивів.
Він — справжній лицар — командир стрілецького батальйону окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу капітан Сергій Ткачук. Кілька тижнів поспіль його бойові побратими вели важкі, виснажливі бої з силами противника, що значно переважали. Ворог усе тиснув і тиснув, намагаючись покращити своє тактичне положення. Але, навіть опинившись в оточенні, українські солдати не відступили та трималися до останнього, буквально вгризаючись у піщану землю Херсонщини.
Їхнє становище було вкрай важким. Командир бригади зосереджено розмірковував: «Що робити? Адже там, в оточенні, опинилось десятеро поранених хлопців, яким конче потрібна медична допомога. Як вивести їх звідти та доставити решті бійців зброю й боєприпаси для продовження боротьби з російськими окупантами?» І, прокручуючи в голові кілька варіантів рятування підлеглих, комбриг прийняв правильне рішення, доручивши проведення операції старшому лейтенанту Ткачуку — сміливому, рішучому та вольовому офіцеру.
Вони вийшли в море на човні з мотором близько одинадцятої вечора: він, Сергій Ткачук, та військовослужбовець служби за контрактом з іншої частини. Погода не балувала: вітер посилювався, був шторм. Блакитні хвилі билися о борт човна, а наші герої, орієнтуючись по компасу, все йшли вперед, добре усвідомлюючи, яке небезпечне й надважке завдання їм доручено виконати.
З труднощами, відганяючи тривожні думки, десь за чотири години після виходу в море вони все ж таки дісталися потрібного місця. Отримавши відповідний сигнал з берега, про який засобами зв’язку попередньо було домовлено з командирами підрозділів, пришвартувалися.
Часу на тривалі розпитування, рукостискання та зайві сентименти не було. Одні відвантажували озброєння, інші — заносили та обережно клали на судно поранених товаришів. Наші воїни все робили максимально швидко, і вже за 15 хвилин човен розпочав свій зворотний шлях.
На жаль, вийти непоміченими українським захисникам не вдалося.
— Окупанти гатили по човну то майже прицільно, то шаховим порядком, то навмання. Але дива на війні бувають. В якусь мить нас опустила хвиля, і снаряд пролетів вище. Ворожа БМП ніби надривалася, скаженіючи від безсилля. Та маневрування, яке відбувалося й інстинктивно, і за досвідом, щоразу допомагало залишитися неушкодженими. В іншому випадку було б пряме влучення з БМП, — розповів про пережите в ту квітневу прохолодну ніч офіцер Ткачук.
За його словами, та ніч перетворилася для нього на справжній кошмар. Шторм не вщухав. Під постійними обстрілами, гойдаючись на хвилях, захисники України пробивалися до своїх, просунувшись за дві години лише на кілька кілометрів.
— Зв’язок з командуванням зник, човен був перевантажений, міг перевернутися та почати тонути. Поранені бійці почали просили лише про одне — пристати до якогось берега та дати померти на суші, а не у крижаній воді, — розповів комбат.
Увесь цей час він зберігав спокій. Як міг, підбадьорював поранених, фізично виснажених побратимів, а згодом ухвалив, на його думку, єдине в цих обставинах вірне рішення — пришвартуватися в іншому, а не у визначеному раніше, місці. Спрацювало, все вийшло.
Сергій довго не розмірковував — поруч з ним десять скалічених війною воїнів, і тут кожна хвилина на вагу золота. Адже хлопців треба негайно евакуювати до медичної установи. Тому десь о шостій ранку він разом з трьома пораненими, які були здатні самостійно пересуватися, вирушив у напрямку місця розташування штабу бригади.
— Їм було важко, але вони йшли зі мною. Ми дістались маяка та зрозуміли, куди нам треба рушити далі. Дійшли до одного з населених пунктів, з’явився зв’язок, і ми викликали пошукову бригаду. За наданими нами координатами пошукові групи знайшли решту поранених бійців та евакуювали їх до шпиталю, — розповів командир батальйону Лицарської бригади.
Офіцер замислився, перевів подих та якось багатозначно наголосив:
— Якщо відверто, вирушаючи на це небезпечне завдання, я добре усвідомлював, що це може бути квиток в один кінець. А тут не лише сам живий, а й десять поранених побратимів з оточення вивели. Хоча, коли під обстрілами рашистів рушили на човні, ротні командири, які лишилися на березі в оточеному селі, передали до штабу бригади, що ми можемо не повернутися. Але, на щастя, повернулися. Ми це зробили!
Ось така зворушлива історія та сюжетна лінія про подвиг офіцера, у якого, напевно, був лише один шанс із тисячі прорватися під покровом ночі до своїх та евакуювати десятьох поранених побратимів. І він його використав!
За це — за його особисту мужність, відповідно до Указу Президента України, Ткачук Сергій Іванович був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а також відзнакою Міністерства оборони України — вогнепальною зброєю.
В’ячеслав Діордієв, АрміяInform
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
Ввечері 17 червня в українському медіапросторі та соцмережах почала поширюватися тривожна інформація про нібито «бомбардування… Read More
Резонансний і моторошний злочин, що приголомшив Одесу влітку минулого року, дійшов до судового фіналу. Суд… Read More
Жителям частини південних районів Одеської області сьогодні доведеться провести день без електропостачання. Енергетики тимчасово знеструмлять… Read More
З 27 червня 2026 року вартість проїзду в одеських маршрутках зросте з 20 до 25… Read More
Літня спека повертається, а разом із нею й бажання відпочити біля моря. Розповідаємо, якою буде… Read More
Ключові моменти: Південь Одещини все частіше потерпає від посух, пилових бур і нестачі вологи, що… Read More
