Екоцид в Україні: злочин проти природи та людей

Сьогодні причиною колосальних природних лих в Україні стала війна. Чи можна оцінити завдані екоцидом збитки та залучити злочинців до відповіді, дізнавалася «Одеське життя».

Екоцид – військовий злочин

В Україні – як і у світовій спільноті – екоцид визнано кримінальним злочином. Винні у ньому мають бути притягнуті до відповідальності за статтею 441 КК України.

– Входить екоцид і до складу військових злочинів, – розповів експерт з міжнародного гуманітарного права Тимур Короткий. – Це може бути використання методів або способів ведення війни, які мають на меті завдати шкоди природному середовищу або, як очікується, стануть його причиною. І тим самим – завдадуть шкоди здоров’ю чи виживанню населення. Дії ці заборонені ст. 555 Додатковий протокол Женевських конвенцій про захист жертв війни. В Україні такі злочини розслідують СБУ та Спеціалізована екологічна прокуратура.

Хто фіксує екозлочини

Втрати, завдані військовими діями довкіллю, визначити досить складно, вважає декан природоохоронного факультету Одеського державного екологічного університету, професор Ангеліна Чугай. Хоча за рекомендацією Міністерства захисту навколишнього середовища та природних ресурсів України з початку повномасштабного вторгнення росії були розроблені методики, що дозволяють оцінити збитки, завдані атмосферному повітрю та ґрунтам. Практично з перших днів війни фахівці Держекоінспекції та екоактивісти фіксують збитки, які окупанти завдають навколишньому середовищу нашої країни. Крім того, за словами Тимура Короткого, таку інформацію можуть збирати прокурори Міжнародного кримінального суду та іноземні правоохоронні органи.

Крім того, Міністерство запустило спеціальний додаток «ЕкоЗагроза», де розміщується інформація про стан природних середовищ. Тут можна помістити і повідомлення про факти екологічних злочинів, свідками яких ви стали.

– Я думаю, що, на жаль, ці повідомлення не враховують усіх фактів екозлочинів, – вважає Ангеліна Чугай. – До того ж не в кожному з них є якась статистка, яка дозволяє оцінити завдані збитки. Але навіть на підставі цих даних вже підраховано приблизні збитки, заподіяні різним природним середовищам.

Читайте також: День Чорного моря: як війна змінила морську екологію?

Про кислотні дощі та проблему утилізації

Згідно зі статистикою Мінприроди, орієнтовна сума збитків для довкілля з початку війни до сьогодні становить 1,373 млрд гривень. До розрахунку збитків включається горіння нафтопродуктів, лісові пожежі, що відбуваються внаслідок вибухів, займання інших об’єктів, забруднення всіх природних середовищ, утворення відходів.

На сайті зафіксовано 33 300 тонн викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Деякі з них здатні з’єднуватися з парами води та згодом випадати на поверхню суші у вигляді кислотних дощів.

– Кислотні дощі негативно впливають на рослинність, лісові насадження, старовинні будинки, – розповіла Ангеліна Володимирівна. – І, звичайно, завдають шкоди здоров’ю людини. На щастя, в Одесі таких опадів практично не було. Але в інших регіонах випадання кислотних дощів не виключено.

Відходи, що утворили в результаті військових дій, за даними сайту, на сьогоднішній день становлять 326 тонн. Також є тут інформація про знищену військову техніку, причиною викидів забруднюючих речовин, розливу нафтопродуктів, – 16394 одиниці. І така кількість відходів створює серйозну проблему їхньої утилізації.

Отрутні стоки та небезпечні воронки

– Для кожного природного середовища існує таке поняття, як «самоочисна здатність». Але, оскільки сьогодні кількість забруднюючих речовин, що надходять вище середніх показників, то ця можливість, по суті, порушена, – утв ерждає еколог. – Якщо ми говоримо, наприклад, про ґрунт, то у нього взагалі самоочисна здатність нижча, ніж у атмосферного повітря чи водного середовища. В атмосфері або у воді присутні процеси турбулентності, які можуть призвести до зниження концентрації забруднюючих речовин. Грунт є більш стійким середовищем.

За даними статистики, з кожних семи гектарів території України один вимагає розмінування. Розтягнутися цей процес може на десяток років. Воронки, що вирвали сьогодні українські поля, від вибухів також зберігають небезпеку. У них залишаються важкі метали: свинець, кадмій, ртуть… І вони, розповіла Ангеліна Чугай, у ґрунті можуть мігрувати. Відповідно, сільгоспкультури на таких землях вирощувати не рекомендується. Оскільки використання їх неможливо, площі оброблюваних земель фермери будуть змушені скоротити. Це, своєю чергою, може призвести до зниження виробництва сільгосппродукції.

Не сприяє родючості i пересування по полях важкої військової техніки. У цьому випадку, пояснила професор, йде процес ущільнення ґрунту – порушується його структура та механічний склад. Відновлення ж українських полів вимагатиме значних витрат та часу.

Смертельні нафтопродукти

Моніторинг забруднення водного середовища провести зараз досить складно.

– За водним середовищем статистки забруднення немає, – шкодує Ангеліна Чугай. – Є інформація про розливи нафтопродуктів на суші. Якщо вони відбуваються, пізніше з поверхневим стоком ці речовини можуть надходити у водні об’єкти. В принципі, за даними дистанційного зондування – супутникової зйомки – можна визначити наявність масляних плям на водяній поверхні. І навіть глибину просочування. Але в цьому випадку йдеться в основному про морське середовище. А визначити, скільки нафтопродуктів потрапило, припустимо, в малі річки, практично неможливо. Адже нафта для водного середовища – одна з найбільш небезпечних забруднюючих речовин. Вона розтікається по поверхні води, і якщо її не зібрати, між повітряним та водним середовищами порушується кисневий та тепловий обміни. А це – загибель для організмів, що там живуть, шкода рибним ресурсам.

Ще на тему: Дії російських військових у Чорному морі ведуть до загибелі дельфінів та риб

Лісові пожежі та загибель екосистем

Внаслідок ракетних ударів в Україні вигоріли сотні тисяч гектарів лісів та степів.

– Лісові пожежі призводять до забруднення атмосферного повітря, надмірного надходження в атмосферу парникових газів. Повне випалювання рослинного покриву фактично означає знищення унікальної екосистеми в даному регіоні, – зазначає професор. – Лісу не буде – загинуть багато живих організмів. Деякі підуть шукати інше місце проживання. Але у процесі пошуків теж ризикують загинути. Ми можемо порахувати збитки від спалахів, але ми не можемо підрахувати збитки від того, скільки тварин постраждало внаслідок пожеж, і як це вплине на подальше функціонування екосистеми.

Через війну 900 природоохоронних територій України сьогодні перебувають у небезпеці. Так, на Кінбурнській косі, де не припиняються бомбардування, рашисти знищили заповідний ліс. Тут гніздилося безліч червонокнижних птахів, росли рідкісні дикі орхідеї. Сьогодні ж місцеві жителі, щоб вижити в холод, змушені спилювати обгорілі стволи.

В Одеському регіоні яскравим прикладом злочину проти екосистеми еколог вважає бомбардування мосту через Білгород-Дністровський лиман. По об’єкту було завдано п’ять ракетних ударів.

– Це не лише руйнація інфраструктури, – вважає Ангеліна Чугай. – Там з одного боку море, з іншого – лиман. Уламки летіли будь-куди.

Це і забруднення водних екосистем, і засмічення.

Стаття на тему: «Жирний одеський бичок», «трупна отрута» та «окопні воші»: про екологічні наслідки війни

Росія має відповісти за те, що наробила

Екоцид не має меж. Будь-яке забруднення може поширюватися дуже великі відстані.

– У разі аварії на Запорізькій АЕС постраждає не лише Україна, а й – залежно від переважаючого напряму вітру – і прилеглі європейські країни. Тому завдання охорони навколишнього середовища не можуть вирішуватись у рамках однієї держави, – переконана професор. – І винні в екологічних злочинах, звісно, ​​мають бути серйозно покарані. Якщо держава постраждала від екоциду, їй потрібні кошти для відновлення колишнього стану природного світу, відновлення інфраструктури та подальшого впровадження природоохоронних технологій. Тому на країну-агресора мають бути накладені штрафні санкції. Росія повинна відповісти за те, що наробила. І винних в екоциді – де б вони не перебували – неминуче чекає кримінальне покарання.

Вероніка Поліщук
Фото: ЕкоПолітика