Дев’ять років потому: як в Одесі вшановували пам’ять жертв трагедії 2 травня (фоторепортаж)

Нагадаємо, торік 2 травня, коли вже повною мірою йшла повномасштабна війна, в Одесі була оголошена «затяжна» комендантська година. Цього року комендантська година звичайна, війна триває… Що відбувалося в центрі міста та на Куликовому полі біля Будинку профспілок?

2 травня в Одесі: на Куликовому полі – тільки по пред’явленні документів

На Куликовому полі – посилені наряди поліції. Потрапити туди можна було лише в районі кінцевої трамвайної зупинки. Саме поле оточено огороджувальними стрічками.

Правоохоронців дуже багато. Фотографувати пости не дозволяють.

Якщо є громадяни, які бажають покласти квіти, зробити це можна. Поки що у мене перевіряють документи (службове посвідчення, паспорт) спостерігаю картину, як жінка намагається «просто пройти». Каже, що вона цією дорогою «зазвичай ходить на Привоз».

Ввічливо представники поліції їй пояснюють, що сьогодні «просто так» Куликовим полем не ходять. Потрібно подати документи. Відбувається трохи курйозна суто одеська ситуація. Жінка намагається зрозуміти, «навіщо паспорт, щоб пройти на Привоз». Їй нагадують про «особливий день». Жінка невдоволено знизує плечима, каже, що «у нас тут війна другий рік, а не особливі дні», йде. Тобто тупотить на Привоз «незвичним шляхом» – в обхід…

Спостерігаю: людей дуже небагато. Представників поліції набагато більше. Встигаю дізнатися, що жодних «зіткнень, незрозумілих, претензій» (будь-які «мітингоподібні» ситуації суворо заборонені – в країні йде війна) станом на три години дня не відбувалося. Бажаєте покласти квіти – будь ласка, але тільки після пред’явлення документів.

Квіти біля Будинку профспілок викладені «доріжкою», тут сьогодні дуже тихо. Як це виглядає дивіться на наших фото. До речі, вийти з Куликового поля можна лише іншим шляхом: «виходом» є прохід, який ближче до Залізничного вокзалу. Про це представники поліції попереджають на вході, де перевіряють документи.

2 травня в Одесі: центр міста не оточений

У центрі міста у імпровізованого меморіалу перших загиблих 2 травня 2014 року в Одесі патріотів України Ігоря Іванова та Андрія Бірюкова немає жодних оточень. Люди приходять до меморіалу, навпроти якого встановлено табличку на згадку про Ігоря Іванова, тихенько кладуть квіти…

І тут, і на Соборній та Грецькій площах, і по всьому центру міста теж посилені наряди поліції. Хлопці кажуть, що «все проходить дуже тихо та спокійно». Жодних порушень не було.

Центр міста сповнений життям, сонце вже по-справжньому травневе. Спостерігаю: багато хто підходить до меморіалу, вдивляється у фотографії хлопців… Ось і ще одна дівчина принесла квіти.

Літня жінка прийшла одразу з кількома букетами, постояла з ними біля меморіальної дошки: зі сльозами на очах пішла укладати їх до меморіалу.

Розмовилися… Жінку звуть Віра Омельчук, вона – близький друг батьків Ігоря Іванова.

– Ось прийшла квіточки Ігорку принести. Його батьки – Любочка та Володимир – не змогли приїхати, живуть зараз далеко… Дев’ять років минуло, а вони досі не можуть повірити у загибель сина.

– Попросили вас принести квіти?

– Ні, не просили, це я сама «напросилася». І від них, і від себе…

Додає трохи пізніше:

– Говорити начебто більше нема про що. Здається, з початком війни все-все мали все-все вже зрозуміти й усвідомити. Але, знаєте, я все-таки ще скажу… От дивлюсь на портрет Ігорка, і думаю: невже ще є ті, хто ще не зрозумів, за що 2 травня 2014 року Ігор та його однодумці віддали своє життя? Вони ж на вісім років «відтягнули» те, що ми маємо сьогодні – найповнішою моторошною мірою?!..

Читайте також:

• В Одесі працюють посилені наряди поліцейських;
• Що одесити пам’ятають про події 2 травня?

Фото автора