10 років тому, 5 липня 2014 року, після трьох місяців окупації, ЗСУ вдалося звільнити Слов'янськ та Краматорськ від російських загарбників. «Одеське життя» згадує, як це було.
Слов’янськ та Краматорськ були першими значущими містами Донбасу, які у квітні 2014 року силою захопили російські терористи. Диверсійні групи встановили там владу 12 квітня, а днем пізніше РНБО оголосила про початок АТО. Саме із захоплення Слов’янська та Краматорська розпочалася війна, яка 24 лютого 2022 року перейшла у повномасштабне вторгнення росії.
Слов’янськ став першим українським містом, яке відчуло на собі «руку» окупантів. Вже о 9 ранку 12 квітня диверсанти захопили Слов’янський міський відділ МВС, а разом із ним – близько 20 автоматів та 400 пістолетів Макарова з боєприпасами.
Загарбники діяли за схемою, якої дотримуються і досі: над будинком замість українського прапора одразу ж з’явився прапор окупантів. Того ж дня терористи захопили міську будівлю СБУ, куди пізніше почали звозити «на підвал» всіх проукраїнськи налаштованих мешканців.
На виїзді з міста диверсанти облаштували блокпост із барикадами. 13 квітня вони контролювали вже всі в’їзди та виїзди зі Слов’янська.
17 квітня терористи захопили місцеву телевежу та розпочали мовлення російських каналів, а пізніше – заборонили проукраїнські політичні партії та відкрили «гарячу лінію» для доносів. Таким чином почалися гоніння на прихильників України.
18 квітня у передмісті Слов’янська знайшли вбитими опозиційного горлівського депутата Володимира Рибака та 19-річного студента Юрія Поправка. У їхньому вбивстві сепаратисти звинуватили Правий сектор.
Мером Слов’янська на той момент була Неля Штепа. Жінка перейшла на бік окупантів, але зберегти посаду їй це не допомогло – містом став керувати сепаратист В’ячеслав Пономарьов.
20 квітня самопроголошений комендант відмовився вести будь-які переговори з українською владою. Цього ж дня у Слов’янську ввели комендантську годину.
Колаборантка Неля Штепа залишилася на боці сепаратистів та активно агітувала людей взяти участь у псевдореферендумі за «незалежність ДНР», призначеного на 11 травня.
Після псевдореферендуму окупаційна влада заявила, що ДНР нібито підтримали 97,5% населення.
Через окупантів у місті почалася справжня гуманітарна катастрофа. Першими у Слов’янську закрилися банки та аптеки, а магазини – почали пустіти. Пізніше було практично зупинено електро- та водопостачання, а мобільний зв’язок почав працювати з перебоями. АЗС руйнувалися, і транспортне сполучення з іншими населеними пунктами незабаром припинилося. Жителі Слов’янська опинилися у пастці.
Протистояння між сепаратистами та українськими силовиками розпочалося 13 квітня. Першим штурмувати місто спробував український спецпідрозділ Альфа, але ця спроба не мала успіху. Пізніше у СБУ заявили, що діями диверсантів керував Ігор Стрєлков (Гіркін). Після провалу цієї операції РНБО оголосила широкомасштабну антитерористичну операцію та залучила ЗСУ.
У перестрілках бойовики найчастіше прикривалися житловими будинками. До багатоповерхівок під’їжджав самохідний міномет «Нона», вів артобстріл у бік української армії та спішно залишав бойову позицію. Якщо до житлового кварталу прилітала «відповідь», сепаратисти заявляли, що це навмисний удар України по мирному населенню.
Загалом через бойові дії у місті постраждали 34 будівлі, у 4-х із них знаходилися школи.
Звільнення Слов’янська розпочалося ще у травні, і вже до липня ЗСУ перейшли до активного наступу.
5 липня терористам довелося тікати з міста, покинувши величезні арсенали російської зброї. О 13:00 над міськрадою Слов’янська знову замайорів український прапор. Його підняли бійці 2-го батальйону Національної гвардії України.
Бої за місто тривали 84 дні. За цей час вдалося вбити 470 проросійських терористів. На жаль, не обійшлося без жертв і з нашого боку. 70 українських бійців віддали своє життя за визволення Слов’янська.
Краматорськ, як і Слов’янськ, окупували 12 квітня. Того дня біля міськвиконкому відбувся проросійський мітинг, на якому зібралося близько тисячі людей. Сепаратисти увірвалися до будівлі, зняли український прапор та вивісили символіку так званої ДНР.
Пізніше за сприяння бойовиків, які прибули зі Слов’янська, сепаратисти захопили будівлю краматорської міліції. Місцеві правоохоронці були попереджені про штурм і встигли підготуватися, але за кілька годин все ж зазнали поразки. У бойовиків виявилося 500 одиниць вогнепальної зброї.
Через три дні, 15 квітня, терористи розпочали штурм Краматорського аеродрому, який був важливим стратегічним об’єктом: на його території розташовувалась військова частина та підрозділ військової авіації ЗСУ. Аеродром мав можливість приймати транспортні літаки та прикривати підходи до Слов’янська та Краматорська.
Однак утримати стратегічну точку ДНРівцям не вдалося. Цього ж місяця українські спецпідрозділи відбив Краматорський аеродром у сепаратистів.
Попри дії бойовиків, місто не здавалося. 17 квітня у Краматорську пройшов проукраїнський мітинг, на якому зібралося близько 1500 людей. Під час заходу сепаратисти намагалися влаштувати провокації, але сутичкам з протестувальниками запобігли.
Перші спроби звільнити місто розпочалися ще 15-18 квітня, але контрнаступ провалився. Тоді бойовики заблокували українських військових біля одного із населених пунктів та змусили здати зброю в обмін на вихід з оточення.
Терористів вдалося вибити із міста лише 5 липня. Зі Слов’янська та Краматорська сепаратисти втекли до Донецька.
З 13 жовтня Краматорськ оголосили тимчасовим центром Донецької області, де розмістилася Донецька обласна військово-цивільна державна адміністрація.
Попри повномасштабне вторгнення росії, Краматорськ та Слов’янськ залишаються під контролем України. Зараз це прифронтові міста. З 24 лютого обидва населені пункти зазнають найжорстокіших обстрілів. Деякі з них увійдуть до підручників історії як найкривавіші злочини російської армії в Україні.
Так, 8 квітня 2022 року росія вдарила по Краматорському залізничному вокзалу касетними боєприпасами. На той момент тисячі місцевих жителів, переважно жінки та діти, намагалися виїхати з міста на евакуаційних потягах. Снаряд не випадково потрапив саме до цього місця. На боєголовці рашисти залишили цинічний напис: «За дітей». Внаслідок обстрілу загинула 61 людина, ще понад 100 людей отримали поранення.
27 липня 2023 року рашисти знову вдарили по скупченню цивільних у Краматорську. Цього разу метою терористів було кафе в центрі міста, а також приватний сектор села Біленьке. Внаслідок ракетного удару в Краматорську загинули 13 людей, троє з яких – діти. Ще 65 людей отримали поранення. Серед загиблих виявилася й українська письменниця Вікторія Амеліна, яка після 24 лютого розслідувала злочини росії на деокупованих територіях.
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More