Перейменування в Одесі: чому замість Ползунова Гусак-Гусаченко

Дерусификація Одеси: чому провулок Ползунова отримав ім’я Гусак-Гусаченко

Ще недавно в Одесі був 2-й провулок Ползунова — тихе місце, назване на честь російського винахідника XVIII століття. У 2024 році його перейменували на честь Григорія Гусак-Гусаченка. Розповідаємо, ким були Ползунов і Гусак-Гусаченко та чому один із них поступився іншому місцем на карті міста.

Ключові моменти:

2-й провулок Ползунова перейменували в Одесі влітку 2024 року.
Іван Ползунов створив одну з перших паросилових установок.
Григорій Гусак-Гусаченко керував українським підпіллям в Одесі.
У 1920 році чекісти заарештували й розстріляли Гусак-Гусаченка.

Чому 2-й провулок Ползунова отримав нове ім’я

2-й провулок Ползунова розташований у Хаджибейському районі Одеси. Влітку 2024 року його перейменували в рамках процесу дерусифікації, який проводили в місті після ухвалення рішень про перейменування вулиць та інших міських об’єктів, пов’язаних із російською та радянською історією.

Нову назву провулок отримав на честь Григорія Матвійовича Гусак-Гусаченка — українського військового та керівника підпільної організації, яка діяла в Одесі у 1920 році.

Таким чином, з одеської карти зникло ім’я Івана Ползунова — російського винахідника XVIII століття, творця однієї з перших паросилових установок. Натомість з’явилося ім’я людини, безпосередньо пов’язаної з історією української боротьби в Одесі початку XX століття.

Ползунов — винахідник «вогняної машини»

Почнемо з того, хто такий Ползунов. Як то кажуть, «тут російський дух, тут Руссю пахне». Але вже, слава богу, не пахне, а пахло. 2-й провулок Ползунова (для Одеси — це, як то кажуть, «приший кобилі хвіст») у рамках дерусифікації було перейменовано влітку 2024 року.

Іван Ползунов (1728–1766) — винахідник, творець першої в росії паросилової установки. Також йому приписують створення першого у світі 2-циліндрового парового двигуна. Народився він у Єкатеринбурзі, у 1738–1742 роках навчався арифметики та словесності в Гірничозаводській школі при Єкатеринбурзькому металургійному заводі, після чого був призначений на завод учнем.

У 1747 році головний командир Коливано-Воскресенських заводів Андреас Бенедиктович Беер (споконвіку цивілізовані європейці керували в темній росії), який прямував до місця своєї нової служби в Барнаулі, проїздом зупинився в Єкатеринбурзі. Тут він відібрав для царських заводів групу гірничих спеціалістів, до числа яких увійшов і 18-річний Ползунов.

Начальство заводу побачило здібності Ползунова. У 1750 році, за поданням одного з керівників — «чистопородного русака» Йоганна Самюеля Христіані, Ползунова було проведено до молодшого шихтмейстерського чину (російських назв у «великої» нації не було).

Свою парову машину Ползунов створив у 1766 році, навесні, незадовго до смерті. Висотою вона була з 3-поверховий будинок, деякі її деталі важили 2,5 тонни. Вода кипіла в котлі з металевих листів, пара йшла до двох 3-метрових циліндрів, вода в котел подавалася автоматично. Поршні циліндрів тиснули на коромисла, з’єднані з міхами, які роздмухували полум’я в рудоплавильних печах.

Проєкт надіслали чистопородній німкені Катерині II (уроджена Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська), і вона «відслюнила» Ползунову 400 рублів. Президент Берг-колегії (орган управління гірничозаводською та металургійною промисловістю) «чистопородний» русак Іван Шлаттер при цьому оцінив проєкт словами: «за новий винахід честь належить».

Новизну установки та її переваги оцінив Е́рік Гу́став Лаксман — російський(!) учений, який відвідав у 1765 році ті краї. Він писав, що Ползунов — «чоловік, який робить честь своїй батьківщині. Він будує тепер вогняну машину, зовсім відмінну від угорської та англійської». Іван Ползунов помер у травні 1766 року від сухот за тиждень до пробного запуску машини. Могила була втрачена в радянський час. Як зараз у ерефії втрачена й пам’ять про те, як ненависні їм європейці керували ними та вчили розуму. Вчили, та не довчили, мабуть.

Український підпільник в Одесі

Григорій (іноді зустрічається ГЕОРГІЙ) Матвійович Гусак-Гусаченко (1896–1920) — український державний і військовий діяч початку 20-го століття, керівник української підпільної організації в Одесі (квітень — травень 1920 року).

Став військовим, служив у царській армії (прапорщик). У 1918 р. на Полтавщині приєднався до військ Директорії УНР. Потім у хаосі Громадянської війни, що вирувала, потрапив до «білих», до 1920 р. командував добровольчим загоном у складі білогвардійського Дроздовського полку. Потім остаточно перейшов на бік УНР, почав формувати українські військові частини для боротьби з Червоною армією.

Після відходу білих з Одеси Гусак-Гусаченко залишився в місті й опинився на чолі підпільної організації, яка мала підняти антибільшовицьке повстання в Одесі та регіоні. Була хитра задумка: організований ним загін під виглядом «червоних» мав вирушити на фронт проти УНР, а потім підняти повстання й перейти на бік УНР.

Але чекісти не дрімали, і в травні 1920-го заарештували та розстріляли багатьох українських підпільників. Гусак-Гусаченко тоді зумів сховатися, але все ж у грудні 1920 року його виявили, заарештували та розстріляли.