Одеське міжлимання в районі Хаджибейського і Куяльницького лиманів зберігає безліч приголомшливих таємниць. «Одеське життя» з трепетом знайомилося з чи не наймістичнішими місцями міста та його околиць.
І цьому твердженню геолога і краєзнавця Дмитра Жданова варто тільки порадіти, бо кожне місто, що поважає себе, просто зобов’язане мати «скарбничку» власної містики або хоча б таємничих явищ і загадок, без яких, погодьтеся, ну ніяк. «Одеське життя» не без містичного трепету познайомилося з цим чи не найзагадковішим величезним районом, який наче «притягнув» до себе всю основну містику нашого південного краю.
Дивна ця справа: як з’ясовується з розповіді Дмитра Жданова, практично всі майже неймовірні знахідки, що шокують, сьогодні відбуваються на тому самому голому ентузіазмі, без якого просто ніяк! Дмитро наголошує: археологічні розкопки – це дорого і довго. Нині вони дуже скупо оплачуються. І ось що маємо: збирає краєзнавець групу учнів та ентузіастів і здійснює довгу та важку подорож, яка зазвичай приносить безліч знахідок стародавніх скарбів. А знайомство з цими містичними місцями породжує ще більшу кількість питань, на які поки що немає відповіді.
І якщо ви напружилися за слова «скарби», то ними здебільшого є те, що потім стає надбанням краєзнавчих музеїв на Одещині та нашого Археологічного музею. Що знаходять? Та що тільки не знаходять!
– 40 тисяч років тому у цих місцях з’явилися перші люди. А ще кілька мільйонів років тому тут панував зовсім інший клімат: було дуже спекотно, бігали страуси та прогулювалися хоботні. Краєзнавцями та археологами був свого часу розкритий фрагмент печери стародавньої людини. Це у районі сьогоднішнього села Іллінка. У печері було виявлено залишки безлічі тварин, у тому числі й ведмедів. А ще – крем’яні знаряддя праці часів пізнього палеоліту. Входи в катакомби під Іллінкою часто приймаються за ту саму печеру, яка приваблює туристів та шукачів давніх артефактів.
– Ну а поки, практично на тому самому «голому ентузіазмі», в Іллінці працює краєзнавчий музей з унікальними експонатами, і, скажу по секрету, його директор страшенно побоюється за їх збереження. Там, до речі, є навіть унікальний сарматський фалар (фалари являють собою металеві бляшки з кріпленнями, що з’єднують ремені збруї).
Це ми, ентузіасти, коли знаходимо щось, одразу «розсовуємо» по музеях, справедливо вважаючи, що знайдені скарби мають служити науці. Але власники приватних колекцій мріють «це» мати у себе, що й породжує небувалу працьовитість «копачів», – пояснює ситуацію Дмитро.
Що ж це за скарби?
– Зуби та кістки древніх тварин, предмети полювання та найрізноманітніші древні знаряддя праці, наприклад, для обробітку шкур, прясла, монети, якоря та багато іншого. А часом трапляється те, чому ми не можемо дати визначення, що для нас залишається загадкою. Знахідки трапляються іноді зовсім випадково і «просто»: наприклад, гострий наконечник із кремнію був виявлений нами прямо в піску на пляжі в Куяльнику. Такий ось виходить безцінний сміттєзбірник, – розповідає краєзнавець.
Знахідки часто обростають домислами: хтось щось чув, хтось сам бачив чи бабуся розповідала. Так народжуються легенди та байки, які міцно входять пізніше у наше життя у вигляді «містичної істини», і передаються з вуст у вуста. А говорячи мовою – з одного інтернет-видання до іншого. І ось уже можна писати власну міську містичну енциклопедію чи хоча б довідник. І Жевахова гора, як наголошує Дмитро Жданов, давним-давно стала місцем майже священним у цьому сенсі.
Дмитро наводить слова професора Ернста фон Штерна, який ще на початку позаминулого століття проголосив ідею про те, що ключ до розгадки таємниць одеської історії (зазначимо, вже тоді серйозно міркували про таємниці одеської історії! – М.К.) слід шукати на Жеваховій горі. .
– Все досить складно. Серйозних досліджень одеського міжлимання, а отже, і Жевахової гори, практично не було. І що тут – вигадка, що – істина, встановити часом досить складно. Ця територія – суцільні розломи. І, що важливо, вихід радону. А радон викликає галюцинації. Мені здається, що тут багато в чому варто шукати витоки маси містичних історій про Жевахову гору. Тут вам навіть спілкування з душами померлих, яке доступне майже кожному, хто знаходиться на Жеваховій горі. Є багато інших причин, — припускає Дмитро.
Читайте також: Одеса містична: дорога смерті, всюдисущі привиди та серце в колбі (фото)
Краєзнавець розповідає про інші, вже зовсім матеріальні речі, які можна віднести до загадок Жевахової гори. На місці, де знаходиться колишній цегельний завод (а це сторічний термін!), був курган.
– У випущеній заводом цеглині цілком можуть і сьогодні зустрітися артефакти. Адже відомо, що на цьому місці була і ритуальна яма, свій так званий пуп Землі, куди приносили жертви, щоб умилостивити богиню Деметру. Жертви, до речі, приносилися не людські та не тварин – це, в основному, було різне начиння, – розповідає Дмитро, додаючи не без смутку, що все це потім «відходило» до цегли. Так знищувалися археологічні пам’ятки. Пізніше завод і сам став «пам’ятником», а тепер у цих місцях постійно виникають якісь «новоділи», що наздоганяють ще більше містичного жаху.
Ще два важливі факти про Жевахову гору з вуст геолога та краєзнавця – як застереження для любителів екстриму:
Дмитро показує фото висохлого русла Куяльника, звертає увагу на білі кола, походження яких поки що точно не встановлено. Називає це ще однією таємницею Куяльницького лиману.
– Про радіоактивні еманації Куяльницького (Андріївського) та Хаджибейського лиманів вперше зазначено в довіднику за 1914 рік: «У бруді та рапі обох лиманів знайдено невеликі кількості радію у вигляді еманації, так що одеський бруд і ропа мають бути зараховані до речовин радіо. Тоді ж вирішили влаштувати еманаторій, де лікували виходом радіоактивних газів, тобто еманацією, – каже Дмитро Жданов.
Землю для облаштування купалень поступився князем Іваном Жеваховом – представником давнього, але збіднілого роду. Де був його будинок, так і лишилося, по суті, загадкою. І навіть черговою історією із чималим нальотом містики.
Дмитро розповідає, що відомий на Жеваховій горі «відьмин дім», а саме це чи не головна адреса одеської містичної карти, і вважається садибою або дочів князя Жевахова.
– Ми там побували. Місце це похмуре, не найприємніше. Нас попереджали: Ви туди не ходите. Але ми все одно пішли із групою ентузіастів. Мешканець будинку одразу від нас сховався, не виходив. Всередину, ясна річ, не впустив. Ми лише були схожі навколо… Я вже давно дійшов висновку, що якось мало схожий цей будинок на княжу дачу, – розповідає Дмитро.
Дмитро називає іншу адресу, яка, за його припущенням, була справжнім будинком князя Жевахова.
– Вивчаючи село Латівка, колишнє Котівка, ми виявили старий будинок, досить старий, але, як то кажуть, зі слідами колишньої величі. Місцеві жителі розповідають про нього багато чого: мовляв, тут був колись санаторій, а потім розташовувався штаб Григорія Котовського. Інші мені взагалі розповіли, що тут мешкав… цар. Вивчав я цей дім і подумав: а чи це не будинок князя Жевахова? Будинок перебуває в аварійному стані, і за нинішніх господарів про те, щоб вивчити будинок зсередини, і мови бути не може, – розповідає Дмитро.
Є припущення, що саме цей будинок у с. Латовка і був будинком князя Жевахова.
Одеське міжлимання і сьогодні залишається місцем, повним загадок та таємниць. Судіть самі. Як розповідає Дмитро, у районі села Августівка знаходиться давнє джерело, про яке практично нічого не відомо, хоча існує воно давно.
– Це якесь таємне джерело, «вхід» до нього – велике дерево, на якому є ікони та щось на зразок таблички з написом «Святе джерело». Пити з нього воду не можна, він призначений виключно для лікування очних хвороб, водою з нього вмиваються, промивають очі. На місці нам розповіли, що сам великий Філатов привозив сюди своїх хворих. І от що виходить: «офіційної» інформації про джерело немає, а тисячі людей сюди приїжджають за очним зціленням… Або ось село Стара Еметівка. Тут немає ані сільради, ані клубу, ані магазину, ані школи, ані фельдшерського пункту. Воно здається абсолютно безлюдним. Люди тут чомусь ховаються, не відповідають на запитання. Єдиний раз нам удалося заговорити з місцевим мешканцем. Він лише порадив: фотографувати, мовляв, фотографуйте, але не викладайте фото на інтернет. І це при тому, що тут проводиться фестиваль сиру та бринзи. Колись тут мешкали німецькі колоністи. Осторонь села є давнє-давнє кладовище з «невідомими» хрестами. Дехто каже, що це і є хрести, що залишилися від німецьких колоністів, але це не так. На виявлених нами хрестах немає жодних слідів від написів, цілком можливо, що у них взагалі й писали. Що це було за поселення, коли воно було – залишається ще однією нерозгаданою таємницею, – розповідає Дмитро.
Сьогоднішній день одеського міжлимання, як із гіркотою констатує Дмитро, теж підносить чимало таємниць-загадок, які, власне, вже можна назвати проблемами, які несуть чималу загрозу екології.
Знову ж таки, судіть самі. Дмитро називає просто жахливі факти – і те лише ті, які на поверхні, причому в порівнянні з уже давнім минулим.
Куяльницький лиман до революції вважався бурхливим місцем оздоровлення населення, а Хаджибейський славився як тихий дачний район. Хаджибейський парк був відомий як один із найкращих в Одесі, район був відомий як місце міських купалень, мав славу лиманно-лікувальним місцем з раптовими і грязьовими ваннами, з мебльованими кімнатами, безліччю ресторанів, де подавалася дієтична їжа. Були й спеціальні лікувальні заклади для бідних
Куди це все поділося? Що зараз?
Люди на Жеваховій горі, з усіма її проблемами, живуть сьогодні найчастіше у «майже неймовірних умовах».
Багато жителів сіл Нерубайське та Усатове досі обходяться без каналізації. Питання вирішується так: сміття скидається ними у колишні власні колодязі, а каналізація проводиться власноруч – у катакомби, і все це йде в лиман. Потім виникають питання: «чому смердить риба» та «чому закриваються пляжі».
– Так колишні курортні місця стають каналізаційними смітниками. Дійшло до того, що один мешканець примудрився прорубати подібну свердловину прямо до Музею «Нерубайські катакомби», – констатує Дмитро.
Така ось місцева містика одеського міжлимання – тільки вже дня сьогоднішнього…
Фото автора, а також Дмитра Жданова та з проекту «Стара Одеса» Євгена Волокіна.
Читайте також:
Ми живемо в час історичних подій. 10 років Революції Гідності, 20 років Помаранчевої революції, роковини… Read More
До керівництва підприємства звернулися співробітники обласної станції переливання крові з проханням здати кров для потреб… Read More
Новорічний настрій уже стукає у двері, а разом із ним — фантастичні подарунки від VARUS!… Read More
В Одеській області два співробітники районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки продавали військовозобов'язаним відстрочки. Read More
У Південному попрощалися одразу з двома загиблими воїнами - солдатом Марковським Ігорем Григоровичем і бойовим… Read More
Із п'ятниці, 22 листопада, в Одесі відновлено роботу автобусів № 105 і №105-А за постійним… Read More
