Чому з одеських вулиць зникли таблички з іменами Лідії Книпович і Клари Цеткін

Що робила в Одесі Лідія Книпович на прізвисько «Дяденька»

Узвіз Лідії Книпович нині – Ольгієвський узвіз. Чому так? А там до кінця 1920-х височіла каплиця на честь княгині Ольги. А потім гегемон (так комуністи називали клас пролетарів), що прийшов до влади, її зруйнував. Так само і час потім зруйнував легенду про революціонерку Лідію Книпович як про персону, чиє ім’я гідне честі бути присутнім у топоніміці Одеси.

Вона народилася 1856 року в інтелігентній родині. У 20-річному віці дівчину занесло у марксизм. У Петербурзі, ближче до кінця століття, вона познайомилася спочатку з майбутньою дружиною Леніна – Надією Крупською, а потім і з майбутнім «вождем світового пролетаріату».

До речі, саме він став автором партійної «клікухи» Лідії Книпович – «Дяденька». За дорученням Леніна вона організувала підпільну друкарню, невдовзі погоріла на цій справі і в 1897 році була заслана до Астрахані, де вела активну пропаганду серед робітників.

«Відмотавши термін», стала агентом з поширення ленінської газети «Іскра» на півдні Росії, знову організувала роботу підпільної друкарні.

Ви також можете дізнатися: Чому вулиць Землячки та Гарібальді в Одесі вже немає

У 1905 році Книпович – секретар Одеського комітету РСДРП. Вона обіймала дуже високі посади у партійній ієрархії більшовиків, зберігала партійний «общак».

1911 року її знову заарештували, знову заслання – 2 роки в Гадяч Полтавської губернії. Цікава, до речі, картина: царські сатрапи заслали її в такі майже курортні місця. А коли більшовики прийшли до влади, то своїх політичних опонентів ближче Зауралля не направляли.

Тим часом у Книпович загострилася базедова хвороба і, відкинувшись із заслання, вона в 1914 році переїхала жити в Крим. Із політикою повністю «зав’язала». У Сімферополі 1920 року ця тітонька, яка «Дяденька», благополучно померла.

Що цікаво, її товарка з політичної боротьби та з базедової хвороби Крупська ще «на зорі радянської влади» зрозуміла, що мало хто, не те що з обивателів, але навіть із компартійних істориків знає, хто така Книпович.

Вона взялася за реанімацію пам’яті подруги. Тоді й почали з’являтися подекуди вулиці з її ім’ям. А в підмосков’ї на початку 1930-х було збудовано підприємство, з подачі Крупської гордо іменоване «Перший державний ім. тов. Л. М. Книпович механізований цегельний завод».

Але наріжним каменем у справі увічнення пам’яті Книпович ця цегла не стала. І вулицю Лідії Книпович перейменували не лише в українській Одесі. Стару назву «Смоляна» повернули їй кілька років тому й у петербурзі (ерефія).

Читайте також: Ще одна спроба: в Одесі знову голосуватимуть за перейменування вулиць

Клара Цеткін «заразилася» марксизмом від чоловіка з росії

А ось вулиця Клари Цеткін в Одесі у мене, як це не дивно може прозвучати, викликає приємні асоціації. Тому що це пов’язано з моїми студентськими роками. У 1971 році вступив я до університету зв’язку, на 1-му курсі квартирував у напівпідвалі одного зі старих дворів на Челюскінців (зараз Ковальська). Вулиця Клари Цеткін – поруч. І мене досі «посміхає» те, що літня господиня із суто одеським шармом називала її Лари Цепкінд.

Потім я зрозумів чому: прізвище нашої сусідки, з якою господиня по три рази на день сварилася і мирилася, була Залкінд. Ну а якщо «нічого особистого», то, звичайно ж, у сьогоднішній Одесі не місце вулиці імені німецької політичної діячки, учасниці німецького та міжнародного комуністичного руху, однієї із засновниць Компартії Німеччини.

Стаття на тему: Як в Одесі з’явилися і зникли вулиці Піка і Тельмана

Клара (у дівоцтві – Айснер) народилася 1857 року у саксонському місті Відерау. Освіту здобувала у приватному навчальному закладі, де зблизилася з гуртком революційних студентів-емігрантів з росії, серед яких був і її майбутній чоловік Осип Цеткін.

Після того, як у Німеччині запровадили «Винятковий закон проти соціалістів», з 1881 року Клара Цеткін покинула Німеччину і виїхала до Парижа. Там Клара навчалася революційної діяльності у своєї подруги, дочки Карла Маркса, Лаури.

Учениця була, схоже, хороша: все подальше життя провела в політиці. Вона стала редактором партійної газети, «уболтавши» її фінансувати засновника знаменитого електротехнічного концерну Роберта Боша (сьогодні це холодильники, «пральні», свічки в авто та багато іншого).

Цеткін була добре знайома з Леніним і Крупською: в 1920 році вона вперше побувала в радянській Росії і взяла у вождя більшовиків інтерв’ю. У 1920-1933 роках німецька революціонерка представляла Компартію в Рейхстагу. Багато років вона входила до складу ЦК КПГ. Паралельно була зайнята у Виконкомі Комінтерну. Вона брала участь у кількох конгресах Комінтерну.

З 1920 року Клару Цеткін регулярно обирали до Рейхстагу депутатом від компартії, вона неодноразово бувала у радянській Росії, де часто зустрічалася з Леніним. Після підпалу Рейхстагу і приходу до влади Гітлера ліві партії в Німеччині були заборонені, і Цеткін востаннє вирушила у вигнання, цього разу – до Радянського Союзу.

Влітку 1933 року Клара Цеткін померла в Архангельському під москвою. Похована біля кремлівської стіни.

Здається, після вищевикладеного ні в кого не має виникнути питання про причину перейменування вул. Клари Цеткін (нині Лютеранський провулок) в Одесі, так само як і в багатьох інших містах України, а також ерефії (Вологда, Грозний, Калуга, Тобольськ). Більше того, у столиці ФРН колишня «її» вулиця знову стала Доротеєнштрассе, а в столиці Грузії Тбілісі – це вже вулиця Цинамдзгврішвілі.

Ще за темою: Вулиця Бебеля та вулиця Благоєва в Одесі: чому відмовилися від цих назв

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса